Читати книгу - "Залізний генерал: Уроки людяності, Людміла Лонковська"

Але саме ця відкритість дала змогу під час відкритої війни бути на зв’язку з людьми, які на рівні з військовими тягнули на собі її тягар, — волонтерами, благодійними фондами, медичними працівниками, виробниками озброєння й техніки.

IІІ

Важлива риса Валерія Залужного — щедрість на відзнаки та нагороди.

Він ніколи не шкодував їх. Особисто просив командирів так само не шкодувати нагород, зокрема найвищих, для наших воїнів. І про те саме він просив Президента, передаючи в Офіс Президента клопотання цілими стосами.

Ада Роговцева згадувала, як після знайомства з Валерієм Залужним попросила його посприяти, щоб звання Герой України отримав легендарний командир 1-ї окремої штурмової роти ДУК «Правий сектор» Дмитро Коцюбайло «Да Вінчі».

«Я вирішила попросити його замовити слівце про “ Да Вінчі”. Сказала, що я не можу бути Героєм України7, поки "Да Вінчі” не є ним. І за кілька днів йому дали Героя. Я ще раз переконалася, що Валера — справжній чоловік», — розповіла мені Ада Роговцева.

Пригадую, як 1 грудня 2021 року Валерій Федорович сказав:

— Треба з’їздити в одне місце, тобі сподобається.

Ми поїхали в Жовтневий палац, там тривала репетиція вистави за участі Ади Миколаївни. Уже коли ми заходили до театру, Валерій Федорович розповів, чому ми тут. Цього дня Президент України вручив Дмитрові Коцюбайлу звання Героя України та орден «Золота зірка». Там, у Жовтневому палаці, ми мали побачитись і з Адою Роговцевою, і з «Да Вінчі».

Ада Миколаївна вийшла назустріч Головнокомандувачу, зав’язуючи на собі сукню для репетиції. Валерій Федорович напрочуд делікатно допоміг їй впоратися з довгими пасками, викликавши веселий сміх і дотепні коментарі.

— Мені ще ніколи Головнокомандувач не допомагав вдягнути сукню! — жартувала Ада Роговцева.

Під’їхав Дмитро. Він був схвильований. Мене вразила його скромність. У погляді й постаті зовсім не було войовничості, навпаки — багато теплоти, щирості. Якби я не знала, хто це, і побачила б його не у військовій формі, подумала б, що це студент театрального вишу або ж художник, ким він у дитинстві мріяв стати.

Ми разом заспівали Гімн України, привітали Героя й роз’їхалися. Але спогади про цей день і кілька зворушливих світлин, які доводять, що великі люди — прості та щирі, збереглися.

7 березня 2023 року Дмитро Коцюбайло «Да Вінчі» загинув у бою під Бахмутом. Валерій Залужний прийшов разом із тисячами людей віддати останню шану воїну під час прощання з ним на Майдані Незалежності. «Дуже шкода, брате, що так трапилося. У нас із тобою було багато планів, у нас було багато мрій... Ти маєш бути впевненим, що ми не лише помолімося, а ще й обов’язково переможемо. Спи спокійно, друже», — сказав на прощанні Головнокомандувач.

Мене вразили слова заслуженої артистки України Світлани Орліченко, які вона сказала за кілька днів після прощання з «Да Вінчі» на вечорі пам’яті іншого загиблого Героя України — полковника Валерія Гудзя. Хочу майже дослівно зацитувати її: «Те, що Валерій Федорович Залужний і Валерій Федорович Гудзь мають однакове ім’я для мене не збіг, а символ віри... Коли генерал Залужний прощався з «Да Вінчі» на Майдані, стоячи на колінах і тримаючи труну, як човен, я думала, що це він відправляє загиблого в небесне плавання до Гудзя».

Це прощання з Дмитром Коцюбайлом стало ще одним доказом разючої відмінності нашої армії та армії противника. Чи бачили ви російських генералів, які на колінах проводжають в останню путь своїх воїнів?

Завершити спогади про «Да Вінчі» хочу словами Ади Роговцевої з того ж вечора пам’яті полковника Валерія Гудзя: «У матерів немає слів. У матерів є тільки молитви. Любов не вмирає. Не впала любов, вона піднялася. І чим більше в нас цієї любові, тим ми сильніші, мудріші, добріші. Нам треба довго жити, щоб довго їх пам’ятати.

Пам’ятайте, "Да Вінчі” не народив сина, не став художником, до чого мав хист і прагнув у дитинстві, але для України, для нас із вами, для поняття гідності він зробив усе».

IV

Я не володію всією повнотою інформації навіть щодо свого звільнення. Тим паче не можу назвати всі причини й мотиви усунення помічників, із якими ми працювали від початку каденції головкома й до кінця 2022 року. Але з усіх цих історій я винесла для себе важливий урок — вміння прощатися з близьким оточенням.

Навіть після звільнення Валерій Федорович зберігав взаємини, залишав людей на відстані повідомлення чи дзвінка. Я не знаю, чого в цьому більше — людяності, вміння попри розчарування зберігати взаємини? Чи мудрості створювати ілюзію близькості для тих, хто володіє інформацією, не давши їм образитися й нашкодити.

Мене звільнили 1 березня 2023 року — цей день покадрово зберігся в моїй пам’яті, як на старій кіноплівці. Був досить теплий, як для ранньої весни, день, але сніг ще всюди лежав. Я вийшла в обідню перерву перекусити. Мені написав Валерій Федорович — «Людо, зайди». Не доївши салат, я побігла до головкома. Похапцем скинула куртку. Постукала у двері до кабінету Валерія Федоровича.

Вигляд у нього був втомлений, напружений і рішучий. «Я мав щодо тебе розмову в Офісі Президента. Мушу тебе звільнити. Ти маєш піти, але ми будемо підтримувати зв’язок», — так своє рішення озвучив Головнокомандувач.

Я не знайшла в собі сил і зухвалості зберігати постійний контакт з Валерієм Федоровичем, забирати його час. Мені прикро не тільки за втрачену можливість працювати над його публічним проявом як Головнокомандувача, мені також болить, що улюблена робота над стратегічними комунікаціями в ЗСУ теж для мене втрачена. Радію, що ще до звільнення разом із колегами встигла допрацювати й впровадити Комунікаційну стратегію для Збройних Сил України на 2023 рік разом із новим графічним стилем, який змінив усю візуальну комунікацію війська.

Я розглядаю своє звільнення як іще один урок. Упевнена, Головнокомандувач пішов на цей крок, щоб зберегти щось важливіше за мене. На шляху до чогось більшого, до перемоги, жертвами стають не тільки вороги — деколи ти маєш поступитися своїми людьми.

Урок 5. Любити й вміти показати любов

Початок травня. Якийсь із об’єктів на околицях Києва. Весняний теплий вечір. У внутрішньому дворі купа людей — охорона, помічники, водії. Валерій Федорович раз по раз нахилявся до трави.

Він збирав кульбабки. Неподалік сиділа Олена, його дружина. Він підійшов,