Читати книгу - ""Я — донька ворога", Love"

Ми сиділи у квартирі, яку орендували на одну ніч.
Світло вимкнене. Ноутбук — єдине джерело яскравості в темряві.

Флешка від Явуза.
Файли — відео, аудіо, скани угод, списки прізвищ.
Серед них — ім’я мого батька… і ще одне.

Я прочитала вголос:

— Орхан Демір…

Алі зблід.
— Це... мій дядько.

— Він був серед організаторів? — запитала я тихо.

— Я… я не знав.

Його голос затремтів. Але не страх — розгубленість, гнів, біль.
Ми обоє зрозуміли: зло було ближче, ніж здавалося.

---

— Ми мусимо опублікувати це, — сказала я. — Інакше все це даремно.

Ми завантажили документи на кілька платформ.
Одна — відмовила. Друга — заблокувала обліковий запис.
Третя — дала надію… але через пів години — все зникло.

— Нас вже заблокували скрізь? — я ледве дихала.

— Ні, — сказав Алі. — Нас хтось зливає.

Я зателефонувала Явузу.
Він не відповідав.

Через хвилину мені прийшло повідомлення:

> “Тобі більше не можна вірити нікому. Навіть йому. Тікайте.”

— Кому? — прошепотіла я.

Алі взяв мій телефон. Подивився на повідомлення. І — мовчки подав мені його назад.

— Ми мусимо виїжджати. Прямо зараз.

— А якщо… — я не закінчила.

Бо в двері постукали.

Один раз. Другий. Потім довге, важке стукання, як постріл у ніч.

Ми встигли вистрибнути через пожежний вихід.

---

Сховавшись у темному провулку, я стискала флешку в кулаку.

> Усе, що ми мали, могло зникнути за одну секунду.
І тільки одне запитання не давало мені спокою:
Хто нас зрадив?

Алі мовчав. У його очах — лють і страх.
І тоді він сказав:

— Є одна людина, яка знала, де ми будемо. І яка має зв’язки з моїм дядьком.
— Хто? — запитала я.

Він подивився на мене.
— Мурат.

Мурат — наш друг. Той, хто допомагав із машиною. Той, кому ми довіряли.

Мене немов вдарили.
— Це не може бути…

— Ми дізнаємось. Але нам треба діяти першими. Інакше — вони зітруть усе. І нас.

---

> Цього разу я не чекатиму, поки правда знайде мене.
Я сама стану тією, хто її принесе.

---