Читати книгу - "У полоні Фонду, Crown Horror"

Маска щось кричав,але його крики заглушила тінь. Ця істота під два метри ростом вийшла зі стіни, і була вона цілком матеріальною. Навіть Марк, який знав про існування цих "друзів" сахнувся віт такого видовища.

— Не смій звізати у наші ігри, знайди собі іншу іграшку!  — Обриси тіні змінилися, стали більш людяними, з рук силуету звисало щось, схоже на ремені, а голова почала розпливатися, разом з тим Маскою пішла тріщина.

— Гей,  — переборовши свій страх, закричав Марк,  — а ти там ні про що не забув? Емі зараз десь у цьому клятому Фонді, якщо ти справді друг, допоможи їй.

—  Нам набридло, що з нею постійно хтось грає. Не цього разу, людино, ми заберемо її. Проте, ти можеш попрощатися, якщо гадаєш, що вона хоче бачити тебе після зради.

Не даючи йому нічого відповісти  — бо вони були не дуже говіркими  — тінь перетворилася на чорну хмару і знову злилася зі стіною, полетівши кудись вглиб коридору. Марк же й забув і про шантаж, і про ліквідаторів, що сновигали десь поруч. Він не міг кинути її у такий момент, тому побіг слідом, не звертаючи уваги на сородичів, які намагалися його зупинити.

— Ідіот.  — Гаркнув Залізний, сівши на підлогу.  — Я не збираюся бігти за ним і цією чорною штукою.

— І не треба, це його особисте.  — Показав 1048.

У цей час Вухастик спілкувався з Лікарем, який намагався допомогти Масці.

— Ти що усіх вмієш лікувати?

— Вперше у житті я не знаю, що робити.

— Ну, ти ж допоміг мені, тому я відпачу тим самим. Знаєш, іноді складні проблеми потребують простих рішень.

Вухастик забіг в одну з кімнат, а вибіг звідти зі скотчем. Він закліїв тріщину, заплатка почорніла, посякнута в'язкою рідиною, проте не згнила. Вона почала змінюватися і поступово набувати того самого кольору що і матеріал, з якого було зроблено 035.

— Начеб то має зажити. Усе просто!

"Заживе..."  — На Одержимому була нова емоція  — страх.  — "Якщо я знайду цю маленьку почвару та її дружків, ні, коли я їх знайду, вона пожаліє, що не вмерла тоді, під час операції".

— Ну то вперед, я вже бачив одного, який побіг за тінню.  — Залізний всміхнувся, дивлячись на ворога.

"І не сумнівайся, я наздогоню, та спочатку треба прибрати їхню магію."
      — По идее должно зажить. Все просто!

***

— Я покінчила з Картером, і що тепер? Будь ласка, скажіть щось я... Вже не маю сил щоб вибратися з цієї западні.

Вони оточили її: силуети, що супроводжували з самого дитинства. Неможливо було побачити емоцій у темряві, проте, можна було відчути їх. Хвилювання, радість, трохи батьківської суворості та жалю. Вона була занадто слабкою, щоб допомогти собі, а вони... Просто нічого не робили. Невже це було таке покарання, за те, що побігла рятувати друга?

— Емі, я тут, будь ласка, скажи, що з тобою?  — До кімнати вбігає маленький ведмедик, він залазить їй на коліна та обіймає. Дівчина не знає, що змусило його піти, лишивши її, але тепер розуміє без слів: він не зраджував, щось його змусило.

— Всі ці рани, голова розболілася... Я більше не можу, Марку, у мене немає сил, мені треба... Відпочити.

Обійнявши його, подруга заплющила очі.

— Ви що справді хочете залишити її у такому стані?!  — Ці істоти почали лякати 1048 D навіть більше, ніж кетори, ких він зустрів. Вони ж називали себе її друзями і навіть рятували кілька разів, проте ось їм щось набридло. Наче богу, який вже втомився від людства і вирішив просто втопити усіх до біса.

Та замість відповіді силуети показали картину на стіні: сюди біг, хитаючись, якийсь чоловік. Це був носій Одержимого. Марк не хотів, щоб ще й він сюди припрся, тому вибіг на зустріч кетору, не встиг навіть кількох метрів пробігти, як той схопив його за лапу та підняв у повітря.

"Ми ж домовлялися: ніяких втеч."

Іншою рукою він хотів схопити Марка за обличчя.

"Нумо, Емі, прокинься, йди звідси, благаю!"  — Промайнула думка, поки він намагався вирватися.

"Ти хочеш, щоб вона прокинулась?"  — S.C.P. зупинився і трохи задумався.  — "А це непогана ідея. Ці почвари постійно десь поруч із нею, тож хай вона змусить їх з'явитися, бо я перетворю тебе на гниль!"

Хвилина мовчання і Маска міцніше вхопив ведмедика, та раптом у кінці коридору з'явилася вона. На цей раз оповита темнит туманом, очі змінили колір з зелених на яскраво-жовті. Тут Марк згадав дещо, чого 035, який відволікся, побачити не встиг. Емі казала, що її спеціально штовхнули на межу смерті, аби Евегілато міг вселитися у знесилине тіло а потім відновити його, але тіні захистили дівчину і полагодили... як змогли. Та що як вони планували зробити щось схоже коли гра скінчиться і тепер... Просто тягнули її до себе.

"Все-ж таки прийшли. Ну то давайте трохи поговоримо, і я відпущу Марка. По-перше, ви маєте сказати , як так вийшло, що ваші атаки можуть поранити мене?"

— Вони тут ні до чого, ти відчув мої емоції з минулого і згадав про власний страх, він тебе і вдарив.  — Навіть голос у неї змінився. Марку стало кепсько, він не хотів, аби вона пішла до цих істот.