Читати книгу - "Мої 18, Сергій Олексійович"

- Ти гарна людина, - сказала мені Катерина. - Інший би мене на лаві так би і залишив. Ні, ні. Не сперечайся. І таке вже було. Наче пили удвох, а прокинулась сама. І ще добре. Бо є такі що могли мене, як схочеш використати. Дивляться, що дівчина п'яна та не опирається. І роби з нею, що схочеш. А ти і до дому привів і не став до мене приставати. А міг би. Бо як вип'ю все одно нічого на ранок не пам'ятаю. І сестра в тебе хороша, - сказала далі мені Катя. - Запросила до вас жити, якщо мене вдома сварити будуть чи там ще які будуть в житті негаразди. Я тобі так скажу, - ми вже були біля самої її хати. - Я тобі можливо і подобаюсь, та я не для тебе. Я нервова. Істерики в мене постійно. Нервні зриви. Це все через те кохання нещасна. Мені якщо чесно лікуватися треба. Тобі б було добре з тихою скромною та доброю дівчиною. Та щоб вона тебе кохала, а не ти її. От я тобі це правду кажу. А зі мною ти сам тільки зіп'єшься. І я тебе зіпсую обов'язково. Вибач, - поцілувала мене Катя і пішла до хати. 

А я повільно пішов собі до дому. Весь час міркуючи над її словами.

Багато їх тут ходить дівчат гарних та красивих. Та, як зрозуміти, хто з них хто. Он у сусідньому під'їзді жінка одна живе. Темненька така. Все з собачкою гуляю. То може вона звісна заміжня. Не написано ж на ній. Але така вона. Дуже приємна пані. І посміхається мені завджи. І вітається з нами постійно. Та вона доросла. Навіть доросліша ніж Вел. Але з виду тиха така. Як Катерина казала. Але ж, як зовні можливо зрозуміти, якій в людині характер?

Я ходив по вулиці досить довгий час. Бо до дому мені чомусь не хотілося. Хотілося побути на одинці. Подумати, як воно далі буде.

А коли я прийшов до дому, то у нас вже було весело. То подруги до сестри  приїхали. Оля, Аліна та Леся. Ну то знов зараз буде весело постійно. Бо вони усі з відпочинку повернулися. То скоро і моя люба Квіточка з'явиться, зрадів я дівчатам. 

- Пішли усі разом погуляємо, -  запропонував я піти разом десь погуляти. - Бо хіба це добре у такій гарний та приємний сонячний день сидіти вдома.

- Скоріше б осінь. - Кажу я, коли ми разом ідемо по вулиці.

- Навіщо тобі осінь? - Питає в мене Аліна. 

- Бо тепло. Наче літом. Але не спекотно. А листя всі жовті. І під ногами, як йдеш великі купи палого кленового листя.

- А пам'ятаєте, як у дитинстві ми його збирали увечері та палили. Весело ж було. - Сміється молодша.

- Та да. Весело. - Чомусь не радіє Таня. - Я потім вся димом була провоняна. Від мене в класі всі жахалися. Ахахха. - Неочікувана сестричка сміється. - А може і зараз підпалимо щось?

- Ага, оце я собі в свої вісімнадцять щось на вулиці не підпалював.

- Фі. Ти такий серйозний братику. Попустись, - сміється з мене наша середня.

- Ох, Таня, Таня. Дав би я тобі ременя, але ж як.

Ми вже сміємося всі разом. Нам добре. І я відразу забуваю і про Катю, і про усіх інших. Щастя є. Щастя в дрібних речах. Щастя в кожному дні і в кожній миті. Може ми самі і є щастя, думаю я. І ми собі разом утрьох ідемо собі поруч і сміємося. Як же добре, що в мене такі, чудові та гарні сестри!

- Я вас люблю! - Кажу я їм.

- І ми теж тебе любимо, - обіймають мене обидві мої сестрички. 

І ми, - лізуть до мене з поцілунками та обіймами Леся та Аліна.

- А за дівчину не переживай. - Заспокоює мене Таня. - Я сама тобі її знайду, якщо в тебе нічого не виходить. Он в мене скільки подруг красивих. - Сміється вона. І ми йдемо собі далі радісні та щасливі.