Читати книгу - "Серенада Ваяланда 2, Fill"

— На північний захід, — сказав він зрештою. — До льодових гротів Фен-Реґи. Один із артефактів має бути там. Але дорога небезпечна. І стара. — Він підняв голову. — Там прокидається щось давнє.

Клід зітхнув:

— Я думав, хоч раз обійдеться без "щось давнє", "щось темне", або "щось хоче нас убити"...

— Це ж північ, — сухо мовив Торін. — Тут і сніг хоче тебе вбити.

Амілія все ще мовчала, але обережно підійшла до Астеля.

— І ти справді довіряєш їм? — тихо запитала вона, кивнувши на Білу гвардію.

— Ні, — так само тихо відповів Астель. — Але я довіряю тому, ким вони мене вважають.

— Це звучить... гірко, — прошепотіла вона.

— Це звучить правдиво, — відповів він. І додав голосніше: — Збирайтесь. Через годину рушаємо. Грот не чекатиме, а часу в нас — обмаль.

І в цю мить подорож, що досі здавалася хаотичним пошуком, почала набувати форми. Вони мали шлях. Вони мали мету. І тепер — армію, хай і з п’ятнадцяти.

Хтось би сказав — цього мало. Але для них — цього було більш ніж достатньо.