Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Жак-фаталіст 📚 - Українською

Читати книгу - "Жак-фаталіст"

184
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Жак-фаталіст" автора Дені Дідро. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 27 28 29 ... 152
Перейти на сторінку:
й гостро застогнала, аж він зблід, а лицемірні черниці відсахнулися від мене з переляку. Він опанував себе, сестри повернулись, вдаючи, що тремтять від страху. Я стояла нерухомо, і він спитав мене.

— Як ви?

Замість відповіді я показала йому свої руки: мотузка, якою мене зв'язали, глибоко в'їлася в тіло, і руки в мене геть посиніли від того, що кров застоялася в жилах. Він зрозумів, що стогін у мене вихопився від раптового болю, коли відновився кровообіг. Він сказав:

— Скиньте з неї покривало…

Його пришили в кількох місцях так, що я й не помітила цього. Знову-таки багато сил доклали до того, що самі вони й поставили на перешкоді, — треба ж було, щоб вікарій побачив мене несамовитою, божевільною. Тим часом від шарпанини нитка в кількох місцях висмикнулась, в інших місцях покривало й одіж подерлися, і мене побачили. З обличчя я гарна. Глибока туга змінила його, але його характер лишився той самий. Голос у мене зворушливий, і той, хто мене слухає, почуває, що слова мої правдиві. Усе це викликало великий жаль у молодих супутників архідиякона. Йому ж ці почуття були чужі: справедливий, але нечулий, він належав до тих, хто сповідуючи чесноту, не відчуває її солодкості. Добро вони роблять тому, що так велить їм розум. Він підійняв єпітрахіль, покрив нею мені голову й запитав:

— Сестро Сюзанно, чи вірите ви в Бога Отця, Сина й Святого Духа?

Я відповіла:

— Вірю.

— Чи вірите в матір нашу, Святу Церкву?

— Вірю.

— Чи зрікаєтесь сатани й діл його?

Замість того, щоб відповісти, я раптом вискочила вперед, голосно скрикнула, і край єпітрахілі впав у мене з голови. Вікарій занепокоївся, його супутники зблідли. Із сестер одні розбіглися, другі, що сиділи, посхоплювалися з великим гуркотом. Він дав знак, щоб затихли, а сам дивився на мене, чекав чогось надзвичайного. Я його заспокоїла, сказавши:

— Панотче, то абищиця. Одна з черниць вколола мене чимось гострим. — І, звівши очі й руки до неба, я додала, вмиваючись слізьми: — То мене вразили в ту хвилину, коли ви мене питали, чи зрікаюсь я сатани й діл його, і я добре бачу, навіщо.

Настоятелька від усіх запротестувала, що до мене не торкались. Архідиякон знов покрив мене єпітрахіллю. Черниці хотіли знову підійти, та він дав їм знак відступитися й перепитав мене, чи зрікаюсь я сатани й діл його, і я твердо відповіла:

— Зрікаюсь, зрікаюсь…

Він сказав принести розп'яття й дав мені поцілувати; я поцілувала його в ноги, руки й рану в боці. Він наказав мені голосно поклонитися розп'яттю, я поставила його на землю й промовила навколішках:

— Боже мій, Спасителю мій, Ти, що сконав на хресті за мої і всього людського роду гріхи, поклоняюся Тобі. Хай окриють мене Твої муки, хай упаде на мене крапля крові, Тобою пролитої, і очищуся. Прости мене, Боже, як я прощаю ворогам своїм…

Потім сказав мені:

— Визнайте віру Його… Визнайте любов Його… Визнайте милосердя Його…

Я зробила все це. Не пригадую тепер, як саме висловлювалась, але, мабуть, дуже піднесено, бо дехто з черниць заридали, обидва молоді церковники заплакали, а архідиякон здивовано спитав, звідки взяла я молитви, допіру проказані. Я сказала йому:

— З глибини свого серця; це — мої думки й почуття. Свідчуся в цьому Богом, що все чує й витає над цим олтарем. Я християнка, я безневинна. Якщо я вчинила якісь гріхи, то вони тільки Богові єдиному відомі, тільки він має право правити з мене звіт за них і покарати… — На цьому слові я глянула страшним поглядом на настоятельку.

Так закінчилася церемонія, якою було ображено величність Божу, споганено найсвятіші речі й ошукано служителя церкви. Черниці розійшлися, окрім настоятельки, мене й молодих церковників. Архідиякон сів, видобув заяву, подану на мене, почав уголос читати її і питати мене за артикулами, що в ній містилися:

— Чому ви не сповідаєтесь?

— Мене не пускають.

— Чому ви не причащаєтесь?

— Мене не пускають.

— Чому ви не буваєте ні на месі, ні на службах Божих?

— Мене не пускають.

Настоятелька хотіла щось сказати. Він спинив її властивим йому тоном:

— Мовчіть, паніматко… Чому ви виходите вночі з келії?

— У мене відібрали воду, глек на воду й посуд на природні потреби.

— Чому вночі чути галас у вашому коридорі й у келії?

— Мені навмисне не дають спати.

Настоятелька знову хотіла заговорити, він ще раз сказав їй:

— Я вже казав вам, паніматко, — мовчіть. Відповідатимете, коли запитаю…

— Що то за черницю вирвали з ваших рук і знайшли повалену додолу в коридорі?

— Це — наслідок жаху, який навіяли їй щодо мене.

— Вона ваша подруга?

— Ні, панотче.

— До неї в келію ви коли-небудь заходили?

— Ніколи.

— І ніколи не робили чогось непристойного чи то їй, чи іншій якій?

— Ніколи.

— Чому вас зв'язали?

— Не знаю.

— Чому ваша келія не замикається?

— Я зламала в ній замок.

— Чому ви його зламали?

— Щоб відчинити двері й піти на відправу в день Вшестя.

— Так ви того дня були в церкві?

— Так, панотче…

Настоятелька сказала:

— Це неправда, панотче. Вся громада…

Я урвала її:

— … потвердить, що двері до хору були замкнені, що вони знайшли мене долі коло дверей, і ви наказали їм іти по мені. Дехто так зробив, але я прощаю їм і вам, паніматко, що ви наказали. Я прийшла не інших виказувати, а себе боронити.

— Чому у вас немає ні чоток, ні розп'яття?

— У мене відібрали.

— Де ваш молитовник?

— Відібрали.

— Як же ви молитесь?

— Молюся серцем і духом, хоч молитись мені й заборонено.

— Хто заборонив?

— Паніматка.

Настоятелька знову хотіла заговорити.

— Паніматко, — сказав він їй, — правда чи неправда, що ви заборонили їй молитися? Скажіть: так чи ні?

— Я гадала й мала підставу гадати…

— Не про те йдеться. Ви заборонили їй молитися — так чи ні?

— Заборонила, але…

— Але, — урвав її архієпископ, — але, сестро Сюзанно, чому ви боса?

— Мені не дають ні панчіх, ні черевиків.

— Чому білизна й одіж у вас такі подерті й брудні?

— Вже три місяці мені не дають білизни, а в одежі я мушу спати.

— Чому ви спите в одежі?

— Бо не маю ні заслони, ні ковдри, ні матрацу, ні постелі.

— Чому не маєте?

— Відібрали в мене.

— Їсти вам дають?

— Я прошу, щоб давали.

— Виходить, не дають?

Я мовчала, він додав:

— Не може бути, щоб з вами так суворо поводились, коли б ви не вчинили якоїсь тяжкої провини.

— Провина моя в тому, що я не покликана до чернецтва

1 ... 27 28 29 ... 152
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Жак-фаталіст», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Жак-фаталіст"