Читати книгу - "Будинок з привидами"

вийде на сцену не скоро, але Зот Жегульов з'явився відразу, як тільки оркестр заграв марш. Він вийшов, і мені спочатку здалося, що до нас суне тулуб безногої людини. А здалося так тому, що Зот Жегульов був у чорному трико до пояса. Це дебеле шерстяне трико туго обтягало його довгі, худорляві ноги в легеньких чорних черевиках без каблуків. Дуже недобре, зле було обличчя цієї людини: все в шрамах, зморшках, смугляве й сухе, великі зализи на лобі, ріденьке чорне волосся і ніс тонкий, гострий, неначе дзьоб хижого птаха. Коли Зот Жегульов, підійшовши до рампи і», уклоняючися, посміхнувся, я побачив білі й великі його зуби. Я відразу не злюбив цієї людини. Я відчув, що Зот Жегульов посміхається навмисно, за гроші.

Уклонившись, волзький богатир одійшов на середину сцени і зупинився там, склавши на грудях руки і виставивши вперед праву ногу.

Розпорядник оголосив:

— Отже, шановні громадяни, майстер стального затиску волзький богатир Зот Жегульов приймає виклик першого-ліпшого з вас і буде боротися до цілковитої перемоги, якщо ви того побажаєте! Зот Васильович, прошу підтвердити згоду.

Волзький богатир мовчки уклонився. В залі стало тихо.

Зот Жегульов, примружившись і стиснувши вузькі губи, дивився прямо на публіку.

— Ну, то що ж, громадяни? — спитав дідок-розпорядник. — Бажає хто-небудь спробувати свої сили в сутичці з шановним Зотом Васильовичем?

У залі, як і раніше, мовчали. Тільки ззаду хтось хихикнув.

Так само, схрестивши руки, стояв, вичікуючи, Зот Жегульов. Поруч мене важко дихав Петько Маремуха. От би йому, коротунові, вийти спробувати побороти цього довгого богатиря!

— Очевидно, бажаючих нема й не буде? — хитро посміхаючись і підморгуючи волзькому богатиреві, сказав розпорядник. — Тоді…

— Стривай, не поспішай! — почулося ззаду.

Всі обернулися. В проході стояв Жора Козакевич.

— Даруйте, — спитав розпорядник, — ви щось сказали?

— Я буду боротися! — твердо вигукнув Жора.

— Даруйте, а спортивний костюм у вас є?

— Як-небудь! — вигукнув Жора і, не сходячи з місця, став скидати сорочку.

Тільки він скинув її, ми побачили його широкі татуйовані груди і дуже сильні руки.

— Панночки, прошу не дивитися! — крикнув Козакевич і, зігнувшися, спритно скинув штани, залишившися тільки в самих трусах і важких черевиках.

— Костику, а дай лишень свої тапочки! — попросив він, простягаючи в ряди сорочку і штани.

Йому зразу ж подали взамін білі, на лосячій підошві тапочки. Козакевич роззувся, надів тапочки, спробував, чи хороші вони, і, побачивши, що хороші, пригладжуючи пальцями скуйовджене волосся, пройшов мимо нас до сцени.

Витягнувши шию, дідок у толстовці намагався розглядіти його.

І Коли Жора підійшов до підмостків, розпорядник спитав:

— Громадянине, а ви знаєте правила французької боротьби?

— Як-небудь! — відповів Жора і, задерши ногу, вискочив на сцену.

Мружачись од світла, що раптом ринуло на нього, він став біля рампи спиною до волзького богатиря і, посміхаючись, ляснув себе долонею по грудях. У залі засміялися. Тоді Жора повернувся до Жегульова і витяг руки, щоб боротися.

— Чекайте, юначе, — зупинив Жору розпорядник. — Ще встигнете. Скажіть ваше прізвище.

— Козакевич, Георгій. Павлович! — весело труснувши головою, відповів Жора.

Із залу закричали:

— Жоро, а ти пив боржом?

— Жоро, заповіт напиши, Жоро! — крикнув мій сусід товстий вусатий коваль Приходько.

— Нічого, як-небудь! — склавши човником долоні, крикнув у публіку Козакевич.

Зот Жегульов тим часом поправив свій широкий гумовий пояс і, взявши із столу грудочку крейди, став повільно натирати крейдою долоні.

— Скажіть вашу професію, громадянине Козакевич, — обережно спитав дідок.

— Металіст! — гордо відповів Козакевич.

— Жоро, адресу залиши, — не стихав якийсь крикун у задніх рядах.

Дідок-розпорядник пошептався з волзьким богатирем і оголосив:

— Отже, ми продовжуємо. Наступна пара: волзький богатир, майстер стального затиску, непереможний Зот Жегульов і любитель французької боротьби металіст Георгій Павлович Козакевич! Музико, прошу!

Здригнулися сяючі труби в руках у пожежників.

Борці рушили один до одного. Жегульов пригнувся.

Він простягає назустріч Жорі довгі руки, — видно, хоче вивірити, який Жора на простому захваті. Та Жора, не чекаючи, хапає Жегульова прямим поясом і піднімає його вгору. Чорні ноги богатиря вже в повітрі, він дриґає ними, готовий на все.

Ану, трусони його як слід, стукни ногами об землю!

Жегульов спритно викидає вперед обидві свої руки, однією з них він упирається в шию Козакевичу, відштовхується. Жора почервонів, але не випускає богатиря. Жегульов тисне його дужче. Тоді Жора круто повертається і пробує стати на коліно, але Жегульов, голосно крякнувши, виривається.

Кинулися знову один одному назустріч.

Жора невдало повернувся, і Жегульов зразу захопив його руку під пахву. Тисне. Міцно тисне! Чути, як хрустять кістки. Ось він, стальний затиск!

Пропав Жора, недаремно він такий червоний. Поворот.

— Здорово!

Жора вислизнув і зразу підняв Жегульова на стегно. Богатир намагається випручатися, хоче оперезати Жору, але той широкий і спритний.

Козакевич швидко підхоплює Жегульова, потім з розмаху опускається на коліно і кидає його на спину.

Богатир встиг вивернутися.

Він падає на бік. Обидва вони вовтузяться на килимі, богатир крекче, намагається вирватися, але Жора міцно держить його обома руками, а потім наказує стати в партер.

І ось цей чорний довгоногий борець покірливо переповз аг. рачки на середину сцени і розташовується там на килимі; його недобрі очі блищать, на лікті червоніє садно.

— Жоро, дай ««макарони»! — закричав Приходько.

Жора не чує. Він ніжно поплескує богатиря по спині, — видно, не знає, яким прийомом схопити його.

— Бери подвійним, Жоро! — закричали з «Камчатки».

Козакевич почув.

Він пробує схопити Жегульова подвійним нельсоиом, але той швидко притискає обидві руки до тулуба, — подвійний не вийшов. Тоді Козакевич спритно і неначе випадково хапає Жегульова обіруч за плече, шарпає його на себе. Богатир хотів підскочити, але посковзнувся, — він лежить на боку, Жора навалюється з усієї сили. Ще трохи-трохи, і Жегульов буде придавлений спиною до підлоги. Чути, як важко крекче він, опираючись, швидкі його ноги соваються по килиму, він пробує затриматися ними.

Ну, ще, ще!

— Тисни його дужче!

В залі загаласували.

Всі схоплюються. Грюкають лавками.

— Давай, давай, Жоро! Додай тиску! — кричить вусатий Приходько.

— Жоро, ти ж пив боржом! Не піддайся! — крикнули ззаду.

Навіть музиканти, покидавши труби, стовпилися біля рампи.

Козакевич тисне богатиря широкими грудьми; одна його тапочка відлетіла під судейський столик, він упирається в Жегульова лівим плечем, давить його з усієї сили вниз; от-от щока Козакевича торкнеться до гострого богатирського носа, — як би цей Жегульов із злості не відкусив нашому Жорі вухо. Залишається ще крапелька до повної перемоги, як раптом Козакевич круто схоплюється і задихаючися кричить у зал:

— Це шахрайство! Він мене маже!

А Жегульов тим часом схопився і наскакує на Козакевича ззаду, — видно, не хоче,