Читати книгу - "Робінзон Крузо"

Коли сонце добре відпалило мої горщики, я обережно заніс їх додому і помістив у два кошики з лози, які я сплів, щоб посуд випадково не розбився. Кошики були трохи більшими за горщики, отож між стінками я напхав сухого бадилля з рису та ячменю. У нових посудинах я збирався тримати зерно, щоб воно не підмокло. Якщо жмені вдасться зерно змолоти, я зможу тримати в горщиках борошно.

Невдачі переслідували мене, коли я ліпив великі посудини, проте з маленькими я мав значно менше клопоту. Я наліпив собі горщиків, тарелей, глечиків, кухликів — усього, що тільки міг вигадати. Яскраве сонце добре випалило їх і зробило міцними.

Та поки що я не виліпив собі головної речі — посудини, у якій можна було б варити юшку на вогні, бо мої кухлики й глечики вогню не витримували. Одного разу я смажив м'ясо; розвів велике кострище, а коли воно перегоріло, то поміж вугілля я випадково знайшов кілька уламків з побитих глиняних горщиків. У вогні череп'я зробилося твердим, як камінь, і червоним, як черепиця. Я вельми здивувався і подумав: якщо череп'я можна так добре відпалити, то має бути спосіб відпалити й цілу посудину.

Тепер я міркував над тим, як тримати вогонь під контролем. Я гадки не мав про печі для відпалу, у яких гончарі сушать свої вироби, не знав також, як посуд поливають шкливом — свинцевою поливою, хоча й мав у запасі свинець. Отож я наробив три миски й кілька горщиків, поскладав їх один на один, а навколо обклав хмизом. Попід низ я насипав жару. Я роздув вогонь, і хмиз зайнявся до самого верху. Я підкидав хмиз, поки не побачив, що горщики розжарилися до червоного, але зовсім не потріскалися. Коли посуд розжарився, я ще п'ять-шість годин сушив його, підтримуючи вогонь, аж тут помітив, що один із горщиків не тріснув, а потік, — пісок, який домішався до глини, розплавився від шаленого вогню і, либонь, скоро б перетворився на скло, якби я вчасно не зупинився. Отож я помалу стишив полум'я; горщики поступово змінювали колір з ясно-червоного на темний. Цілу ніч я спостерігав за ними, щоб вони не охолоджувалися занадто швидко, а на ранок отримав три чудові (хоч зовні й непоказні) миски і два горщики — міцні й надійні, а один із них на додачу ще й гарно политий розплавленим піском.

Після такого досліду я, як ви розумієте, вже не відчував нестачі у глиняному начинні, бо отримав ціле розмаїття. За формою посудини були дуже різні, бо ліпив я їх, як діти ліплять пасочки, або ж як невмілі жінки ліплять пироги.

Ні з чим не можна порівняти моєї радості від такого маленького досягнення — зліпити глиняні горщики, які можна ставити на вогонь. Я не міг дочекатися, доки вони охолонуть, а тоді знову розвів багаття, налив у горщик води та зварив м'ясо. Юшка з козиного м'яса зварилася прекрасно, бракувало тільки вівсяного борошна та ще деяких приправ, щоб вона була такою, як удома.

Далі я хотів видовбати собі кам'яну макітру, щоб терти у ній зерно. Про млинок я не міг навіть мріяти — такого досконалого механізму одна пара рук не зробить ніколи. Але й тут я зіткнувся з великою перешкодою: з усіх ремесел найменше я знав про тесання каміння. Що вже казати про інструмент — я не мав жодного. Багато днів я блукав островом, шукаючи достатньо велику каменюку, щоб у ній вирубати заглибину, котра служила б мені макітрою, і нічого не міг знайти — великі брили траплялися хіба що серед гір, але я не мав змоги викопати чи відколоти їх. Та й каміння на острові було крихким — здебільшого то був пісковик, який легко розсипався; він розколеться, коли я товктиму по ньому м'ялом, та ще розкришиться так, що борошно буде з піском.

Згаявши доволі часу, я вирішив пошукати краще твердого дерева і майже одразу знайшов таке. Я вибрав величезну колоду, яку тільки зміг зрушити з місця, з одного боку вирівняв поверхню сокирою, а з другого, після годин і годин важкої праці, випалив у ній заглиблення, — так індіанці в Бразилії виготовляють свої каное. Потім я витесав великий тяжкий товкач, чи то пак м'яло, з «залізного» дерева. Отож до наступного врожаю макітра моя була готова, а я плекав надії намолоти собі борошна і спекти хліба.

Та й це не все. Тепер треба було подумати, з чого змайструвати сито, яким просіяти борошно, щоб відділити висівки та полову, адже як інакше отримати чистий хліб? Отут мені довелося попріти та помізкувати, адже не мав я головного — мережі чи тканки, через яку просіювати борошно. Багато місяців я не міг нічого путнього вигадати. Лляних простирадл у мене не лишалося, хіба що саме лахміття. Мав я доволі козиного хутра, але не відав, як сплести з ворсу сито, як хоча б спрясти з нього довгу нитку. Та якби я й володів цим ремеслом, все одно у мене не було необхідних інструментів. Перебираючи речі, які врятував із корабля, я раптом згадав, що маю десь серед одягу хустки, які моряки носять на шиї як краватки, отож із них мені вдалося змайструвати три невеличкі ситечка. Ними я користувався кілька років поспіль, а що вигадав опісля, проте розповім свого часу.

А зараз час був помізкувати над тим, як саме я випікатиму хліб, коли зерно дозріє. По-перше, в мене не було дріжджів. Тут я навіть не хвилювався: дріжджі мені взяти нізвідки, тому краще просто зразу за них забути. Але ж яку-не-яку пічку я мушу збудувати! Зрештою ось що я вигадав: виліпив кілька великих полумисків, широких, але мілких — два фути в діаметрі й дев'ять дюймів заввишки. Їх я добре випалив у вогні, як перед тим усе своє глиняне начиння. Коли приходив час пекти хліб, я розпалював велике багаття на саморобному коминку, який я виклав із квадратних кахель (їх я виліпив і обпалив власноруч, тож, мабуть, їх не варто називати квадратними).

Коли вогонь перегорав на розжарене вугілля, я розкидав його по всій поверхні коминка, щоб той добре прогрівся. Далі я відгортав вугілля набік, клав на коминок хліби, а згори накривав полумиском. На полумисок і з боків, і згори підгортав жар. Отак, мов у найкращій печі світу, я випікав ячмінний хліб і незабаром вивчився на вправного пекаря. З рису я випікав бабки і паски. Тільки пирогів із