Читати книгу - "Second life (Друге життя)"

Артем оговтався від культурного шоку. Він започаткував свій бізнес. Відкрив брокерську компанію. Він уже не претендував на місіонерську роль, а вирішив стати просто хорошим громадянином своєї, а не чужої держави. Платити податки своїй, а не чужій державі. І не треба ніяких наполеонівських планів.

Оцінивши ситуацію своїм натренованим девелоперським оком, Артем зрозумів, що Україна — це країна величезних можливостей. Треба лише вміти цим скористатися.

Він вклав гроші в нерухомість, і всього за кілька років ахнув: якщо потенційних клієнтів своїх північноамериканських девелоперських проектів він переконував стати інвесторами під 10 відсотків річних, то їхні очі божевільно округлювалися: як багато! А в Україні він через кілька років отримав 200 відсотків прибутку. Все чисто, легально і просто: купив, заплатив податок і почекав. І ніякої магії. Хочеш — віддав гроші на друк книжки, хочеш — підтримав художників, хочеш — спонсорував групу талановитих студентів, хочеш — вклав у науку. Купа задоволення.

Він почав отримувати кайф від життя в цій країні. Кайф від того, що яка вона не є, але вона СВОЯ.

Ніде в цілому світі так не дихається, як УДОМА.

«Я другой такой страны не знаю, где так вольно дышит человек!»

…Серцевий напад стався під час відпустки на морі, в момент ранкової пробіжки він відчув пекучий біль у грудях.

Останннє, що він пам’ятав, — то був не страх, не розпач. То було здивування.

«І це все?» — тільки й устиг подумати…

— І це все? — спитав Пролетарський Письменник у Того-Хто-Попереду.

Відповіді Артем не почув.

Вони всі нарешті спустилися вниз, у місце, звідки можна було пройти до біло-воскової закам’янілої долини.

Поки що вони опинилися в яру. У вузькому яру з такого самого білого розтопленого закам’янілого воску. На обох схилах яру височіли якісь споруди, що нагадували храми різних конфесій, але щось у них було інакшим. Причому істотно інакшим.

Праворуч по ходу був красивий храм — Артем не міг упізнати, з якої саме культури, — неначе обплетений різнокольоровою гірляндою новорічних лампочок, що принадно миготіли. «Дивна естетика, — подумав Артем. — Поєднання високого і низького в одному і тому самому об’єкті».

Той-Хто-Попереду вів Пролетарського Письменника до іншого храму, що його Артем, на основі своїх знань з архітектури, ототожнив би з культурою Кижів. У храмі були прочинені двері…

Артем хотів був наздогнати їх, однак під стань між ними різко збільшувалася і він зрозумів, що повинен прийняти це: у них свій шлях, а в нього свій… Чи то пак, у них свій храм, а у нього свій.

Його торкнув за плече Серафим.

Артем зрадів, що також має співрозмовника, тож спитав його про Того-Хто-По-переду:

— Це Бог?

— Ні, це Ісус.

— Я саме це й спитав.

— Ти спитав, чи це Бог. Ісус не Бог. Ісус — винахідник і покровитель християнства. Великий Учитель, Ідеолог, executive director,[63] головний девелопер. Або, за старою термінологією, пророк.

— Ви ламаєте основу християнства.

— Ми не ламаємо. Люди так хочуть його бачити, це їхнє право.

— Отже, мають рацію мусульмани, коли вважають Ісуса Пророком?

— Серед релігій немає тих, хто «мають» чи «не мають» рації. У світі немає жодної релігії, яка б пояснила докладно, що таке Бог. Однак кожна наблизилася, зі свого боку, до його розуміння.

Вони продовжували іти вузьким яром. Артема бентежили ті споруди в складках закам’янілого розтопленого воску. Він ніяк не міг дати їм визначення. З одного боку, вони нагадували храми різних релігій. Водночас вони були неначе створені в дивовижному божественному пориві.

— Розумієш, — продовжив свою думку Серафим, — індуїстські Аватари, християнська пресвята Трійця, буддистські Колісниці, китайське «Дао» — все це способи пояснення божественного різними культурами. Ці уявлення виникли дуже давно і, природно, відрізняються не лише одне від одного, але й від самої суті божественного, якою вона є насправді.

— То чому ви не даєте людям можливість прозріти? Раз і назавжди.

— Навіщо?

— Щоб вони заспокоїлися.

— Дивак ти… Прозріти — це значить пізнати Абсолютну Істину. Якщо всі одного дня пізнають Абсолютну Істину, світ зупиниться і почне деградувати. Бог навмисне робить усе різнобарвним, різноваріантним, різноманітним. Він навмисне створює багато варіантів Істини. Це свого роду фольклор. А ти хочеш — раз! — і зробити все монотонним, уніфікувати світ. Для Бога це було б заввиграшки: так навіть легше було б цим світом управляти. Але ВІН не хоче, щоб світ був подібним на інкубатор. Тому ВІН творить і творить, аби вам, людям, було цікаво жити, а йому, зі свого боку, цікаво спостерігати.

— Ну, нехай би хоч наука знала секрет.

— Бог дає шанси для цього. Він помалу розкриває секрети буття. Але малими дозами. Раз на століття або на кілька століть. Відповідно до готовності суспільства сприйняти нові ідеї. Так, у першій половині XX століття він запустив у західне суспільство теорію відносності, теорію Всесвіту, що розширюється, і квантову теорію. Наука стала активно рухатися в напрямку пізнання божественного. Все наче йшло до того, але… Суспільство проковтнуло ці ідеї, майже не пережовуючи, і… не справилося з перетравленням. І Бог сказав: break.[64] Ти помітив, що кінець XX і початок XXI століття — це криза науки і культури? Нічого нового не створюється в сфері пізнання, відбувається лише пережовування, а точніше, ферментація старого. Ні в точних науках, ні в філософії, ні в гуманітарних науках. Ні в літературі. Є окремі особи, які намагаються тримати науку в тонусі. Але Бог навмисне загальмовує її поступ. Бо суспільство не готове. На даному етапі дуже важливий стан відносного спокою. Щось на кшталт болота.

Артема це обурило:

— Чому болота?!

— А тому, що природа людського пізнання подібна до процесу травлення. Чим менше їжі, тим швидше і безпроблемніше вона перетравлюється, засвоюється, позбувшись непотрібних шлаків. Інформацію найкраще споживати малими порціями, а коли її забагато, процес перетравлювання сповільнюється, ферментизація загальмовується, організм починає хворіти. Треба перечекати, поки він самоочиститься. Все має перебродити, а істина випасти в осад. Тоді можна говорити про нову, свіжу порцію пізнання.

— Отже, пізнання світу — це система травлення? Рот, стравохід, шлунок, тонкий кишківник, товста кишка?

— І підшлункова, і жовчний міхур, і сліпа кишка… — засміявся Серафим.

Артем скривився.

— Це в часи Великого Пролетарського Письменника називали вульгарним матеріалізмом, — пожартував Артем, повторивши слова ВПП.

Серафим був готовий до цього жарту.

— Це світовий закон, закон травлення,