Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Магічний ніж 📚 - Українською

Читати книгу - "Магічний ніж"

420
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Магічний ніж" автора Філіп Пулман. Жанр книги: 💙 Фантастика / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 27 28 29 ... 88
Перейти на сторінку:
Досі він тримав себе в руках, але тепер його прорвало. Він позбавив того чоловіка життя!

Він просидів у галереї десь із півгодини, й це були чи не найгірші півгодини в його житті. Повз нього проходили якісь люди, вони, не звертаючи на нього уваги, дивилися на картини й тихо щось обговорювали. Доглядач галереї декілька хвилин постояв у дверях, заклавши руки за спину, потім пішов геть, нічого не сказавши, а Віл усе сидів нерухомо, борючись з жахом того, що він накоїв.

Поступово він трохи заспокоївся: врешті-решт, він захищав свою матір. Ті люди лякали її, а з огляду на те, В якому стані вона перебувала, їх можна було б звинуватити в незаконному переслідуванні. Він мав повне право захищати свій дім, і батько напевно схвалив би його дії. Він зробив це тому, що слід було це зробити — зрештою, треба було запобігти викраденню зеленого шкіряного бювара. Він захищався, бо хотів відшукати свого батька — хіба в нього немає права на це? Він ніби разом повернувся до своїх дитячих ігор, коли вони з батьком рятували один одного від лавин та жорстоких піратів. Що ж, наразі гра стала дійсністю. «Я знайду тебе, — подумки сказав він. — Допоможи мені, і я знайду тебе, тоді ми разом доглядатимемо маму, й усе буде гаразд…»

Зрештою, тепер йому було де ховатися — ніхто не відшукає його в іншому світі. Папери з бювара також були в безпеці, під матрацом в Ситагазі, — хай навіть у нього не було часу прочитати їх.

Віл помітив, що всі люди почали рухатися в одному напрямку. Вони виходили — доглядач повідомив їм, що за десять хвилин музей зачиняється. Хлопець узяв себе в руки та також пішов до виходу. Вулиця Хай-стрит пролягала неподалік, і він подумав, чи не зайти йому до офісу адвоката — попри те, що він сказав по телефону раніше. Той чоловік був досить приязним…

Але, коли Віл уже вирішив перейти вулицю та увійти, він побачив дещо таке, від чого вмить застиг на місці.

З автомобіля виходив високий чоловік із білими бровами.

Хлопець відвернувся та почав спостерігати за тим, що відбувалося, у віддзеркаленні вітрини ювелірної крамниці. Він побачив, як чоловік озирнувся, поправив краватку та увійшов в офіс. Щойно він зник, Віл швидко пішов геть, відчуваючи, як його серце шалено калатає. Небезпека крилася повсюди. Він підійшов до будинку університетської бібліотеки і став чекати на Ліру.

5

Поштовий папір

— Віле!

Голос Ліри був тихим, але хлопець усе одно смикнувся. Вона сиділа на лаві неподалік від нього, проте він її не помітив.

— Ти звідки?

— Я знайшла свого вченого! Це жінка, її звуть доктор Мелоун. У неї є механізм, що здатен бачити Пил, і вона незабаром навчить його розмовляти…

— Я не помітив, як ти підійшла.

— Та ти й не дивився, — відповіла дівчинка. — Мабуть, ти думав про щось інше. Добре, що я тебе знайшла. Знаєш, дурити людей вельми просто. Дивись.

Повз них проходили, рухаючись майже синхронно і підозріло озираючись довкола, двоє полісменів, чоловік і жінка. Було тепло, і вони були в білих сорочках із закоченими рукавами. Віл сторожко подивився на їхні рації та кийки. Коли вони наблизилися до лави, Ліра підвелася та заговорила з ними.

— Ви не підкажете мені, де знаходиться музей? — спитала вона. — Ми з братом повинні були зустрітися там із батьками, але, мабуть, загубилися.

Полісмен подивився на Віла, й той, стримавши свою злість, знизав плечима: так, ми загубилися, як по-дурному, правда?

Чоловік посміхнувся, а жінка спитала:

— А який музей? Ешмолін?

— Так, саме цей, — відповіла Ліра та зробила вигляд, ніби уважно слухає пояснення жінки.

Віл підвівся, подякував поліцейським, і вони з Лірою пішли геть. Вони не озиралися, але поліція вже втратила до них інтерес.

— Бачив? — спитала Ліра. — Якщо вони тебе шукали, я їх відвернула: вони не звернуть уваги на хлопця з сестрою. Мені краще не відходити від тебе ні на крок, — почала виговорювати вона йому, щойно вони завернули за ріг будинку. — Сам ти можеш ускочити в халепу.

Віл нічого не відповів, але його серце бухкало від люті. Вони підійшли до круглої будівлі з великим свинцевим куполом, що височіла на майдані, оточеному кам'яними кремовими корпусами коледжів, церквою й високим садовим муром, з-за якого виглядали широкі крони дерев. Вечірнс сонце розфарбовувало все довкола в найтепліші тони, сонцем пахло й повітря, своїм кольором дуже схоже на золотаве вино. Листя на деревах було нерухомим, і навіть шум транспорту був на цій маленькій площі ледь чутним.

Ліра нарешті звернула увагу на почуття, що охопили Віла, й запитала:

— Що сталося?

— Розмовляючи з людьми, ти привертаєш їхню увагу, — тремтячим голосом відповів він. — Якщо ти хочеш, аби тебе не помітили, тобі слід мовчати й поменше рухатися. Я роблю це все своє життя й добре вмію це робити. Те, що ти зробила… ти просто вийшла із затінку. Не слід цього робити! Ти поводишся несерйозно.

— Ти так гадаєш? — промовила дівчинка, відчуваючи, як її охоплює роздратування. — Ти вважаєш, я нічого не знаю про те, як брехати й усе таке? Але тобі я не брешу й ніколи цього не робитиму, присягаюся. Ти в небезпеці, і якби я не вчинила так, тебе б схопили. Ти що, не бачив, що вони на тебе дивляться? Ти недостатньо обережний — якщо бажаєш почути мою думку, це ти поводишся несерйозно.

— Якщо я несерйозний, то чому вештаюся тут, чекаючи на тебе, коли я міг би бути за багато миль звідси? Я міг би спокійно сидіти в тому місті, дбати про свої справи, але натомість тиняюся тут, аби в разі чого допомогти тобі. І ти ще кажеш, що я несерйозний?

— Ти мусиш бути тут! — гнівно вигукнула вона. Нікому не можна розмовляти з нею таким тоном — вона ж аристократка, зрештою, вона Ліра! — Ти мусиш бути саме в цьому світі, інакше нічого не дізнаєшся про свого батька. Ти шукаєш його для себе, а не для мене.

Обмінюючись цими палкими докорами, вони не забували приглушувати голоси — майдан був дуже затишним, і люди, які гуляли тут, могли звернути на них увагу. Почувши останні Лірині слова, Віл одразу замовк, йому навіть довелося притулитися до стіни коледжу. Обличчя його стало дуже блідим.

— Що ти знаєш про мого батька? — дуже тихо спитав він.

Ліра відповіла таким самим тоном:

— Нічого. Я лише знаю, що ти його шукаєш. Я спитала лише це.

1 ... 27 28 29 ... 88
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Магічний ніж», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Магічний ніж"