Читати книгу - "Пастка на дурнів"

Серйознішого, щирішого, сумліннішого йолопа годі було навіть уявити. Подивившися будь-який кінофільм, він неодмінно починав розводитись про закони мистецтва, відкриті ще стародавніми греками, про співпереживання та співчуття, про потенціальні можливості, реальні права та громадянські обов’язки кіно в сучасному прагматичному суспільстві. Дівчата, які мали необережність піти з ним до театру, вже в першому антракті діставали від нього вичерпну оцінку вистави, і то була істина в останній інстанції, що б там не показували далі. Войовничий ідеаліст, він так палко ненавидів усякі прояви расизму, що, стикаючись із ними, умить непритомнів. Про літературу він знав геть-чисто все, крім одного — як читати книжки з приємністю для себе.

Йоссар’ян, як міг, намагався йому допомогти.

— Та не будь же ти таким йолопом, — радив Йоссар’ян Мудренджерові, коли вони обидва стали курсантами військово-повітряного училища в місті Санта-Анна, штат Каліфорнія.

— Я повинен йому це сказати, — наполягав Мудренджер.

Вони сиділи поруч на трибунах учбового плацу і стежили за лейтенантом Шайскопфом, який бушував унизу, бігаючи туди й сюди, подібний до короля Ліра, — тільки без бороди.

— Я повинен йому це сказати, — наполягав Мудренджер.

— За що? — волав до неба лейтенант Шайскопф.

— Сиди тихо, йолопе, — по-батьківськи порадив Мудренджерові Йоссар’ян.

— Нічого ти не розумієш, — уперто огризнувся Мудренджер.

— Зате я знаю, що тут роблять з розумниками, йолопе.

Лейтенант Шайскопф рвав на собі волосся й скреготів зубами. Його гумові щоки страдницьки здригалися, немов од пекучого болю. А пекло й боліло йому від того ганебно низького рівня бойового духу, який демонстрували курсанти його ескадрильї — на недільних оглядах-парадах вони марширували гірше за всіх! їхній бойовий дух був низький тому, що вони не просто нехтували маршируванням на недільних оглядах-парадах, а робили це на знак протесту, бо лейтенант Шайскопф не дозволив їм обрати взводних командирів із своїх лав, а призначив взводних сам.

— Може, хто мені пояснить, — благав лейтенант Шайскопф. — Коли я в чомусь винуватий, то я хочу це почути.

— Він хоче, щоб йому хтось це сказав, — затявся Мудренджер.

— Він хоче, щоб ніхто не розумував, йолопе, — відповів Йоссар’ян.

— Ти що, глухий? — не вгавав Мудренджер.

— Глухий не я, — озвався Йоссар’ян. — А от ти, видно, не чув, як він сотні раз казав нам, голосно й виразно, щоб ми не розумували, якщо не хочемо дізнатись, по чім фунт лиха.

— Я нікого не покараю, — божився лейтенант Шайскопф.

— Він нікого не покарає,— мовив Мудренджер.

— Скажи, і він тебе каструє,— відповів Йоссар’ян.

— Клянусь богом, з вашої голови й волосинка не впаде, — присягався лейтенант Шайскопф. — Я буду довіку вдячний тому, хто скаже мені всю правду.

— Він зненавидить тебе на все життя, — сказав Йоссар’ян. — Він ненавидітиме тебе до останнього подиху.

Лейтенант Шайскопф свого часу закінчив курси з підготовки офіцерів запасу і щиро зрадів, коли почалась війна — вона давала йому змогу щодня надягати військову форму й відрубно, по-військовому рявкати: «Солдати!» — до гурту шмаркачів, які на вісім тижнів потрапляли до його пазурів дорогою на велику бойню.

Амбітний, геть позбавлений почуття гумору, лейтенант Шайскопф ставився до своїх обов’язків із винятковою серйозністю і посміхався лише тоді, коли хто-небудь із його суперників — офіцерів Санта-Аннського льотного училища — ламав собі ногу або скручував в’язи. Лейтенант Шайскопф мав слабкий зір і хронічний гайморит, це робило для нього війну особливо захоплюючою пригодою, бо він міг не боятися, що його відправлять кудись за океан.

Найкраще, що було в лейтенанта Шайскопфа, — це його жіночка, місіс Шайскопф, а найкраще, що було в місіс Шайскопф — це її подруга Дорі Дай, яка служила в Жіночому допоміжному корпусі, носила гарненьку уніформу й давала всім, кому й коли тільки могла; ту уніформу щосуботи позичала в неї місіс Шайскопф, надягала на себе, а потім скидала на перше ж прохання першого-ліпшого курсанта чоловікової ескадрильї, тільки б той мав до неї охоту.

Дорі Дай, жвава руденька зеленоока блудничка, найбільше полюбляла давати в ангарах, телефонних будках, вартівнях та автофургонах. Не було вже нічого такого, чого б вона не встигла попробувати і чого б не хотіла спробувати ще раз. То була безсоромна, тендітна, активна дев’ятнадцятирічна бестія. Через оцю маленьку Дорі Дай десятки самовпевнених самців наживали комплексу неповноцінності і починали люто зневажати себе, пригадуючи, як безпардонно вона їх заарканила, видоїла й кинула геть, мов вичавлений лимон. Ясна річ, Йоссар’ян боготворив Дорі Дай; вона не мала собі рівних у цих справах, а сам він, за її словами, був лише «так собі». Йоссар’яна кидало в жар, коли він згадував ту шовковисту шкіру та м’яку пружність її тіла, яке він геть усе обмацав того єдиного разу, коли вона дала і йому. Йоссар’ян так боготворив Дорі Дай, що кожної суботи накидався, немов скажений, на дружину лейтенанта Шайскопфа, аби хоч у такий спосіб відплатити лейтенантові Шайскопфу за те, як той відплатив Мудренджерові.

А дружина лейтенанта Шайскопфа, зі свого боку, теж відплачувала лейтенантові Шайскопфу за якусь там його страшенну провину, що її вона ніяк не забувала, хоча й пригадати до ладу не могла. Рожева, млява, пухкенька і начитана, вона весь час переконувала Йоссар’яна не бути таким bourgeois,[8] вимовляючи це слово без «р» — на паризький манір. При ній незмінно була якась розумна книжка, навіть коли вона лежала в постелі й не мала на собі нічого, крім Йоссар’яна та собачих медалей Дорі Дай.

З дружиною лейтенанта Шайскопфа Йоссар’ян мало не помирав від нудьги, хоча і любив її. Ця психопатка закінчила з відзнакою рахівничий факультет Вартонського комерційного коледжу, але так і не навчилася без клопоту порахувати щомісяця до двадцяти восьми.

— А знаєш, любий, у нас буде дитинка, — раз на місяць інформувала вона Йоссар’яна.

— Не дурій, — позіхав він.

— Ні, я серйозно, котику, — наполягала вона.

— Я теж.

— А знаєш, любий, у нас буде дитинка, — інформувала вона й свого чоловіка.

— Відчепись, мені ніколи! — роздратовано огризався лейтенант Шайскопф. — Невже ти забула, що в мене на носі огляд-парад?!

Лейтенанта Шайскопфа мучили інші проблеми: він прагнув за всяку ціну зайняти перше місце на наступному стройовому огляді-параді й підвести Мудренджера під дисциплінарну комісію за організацію змови з метою повалення взводних командирів, призначених лейтенантом Шайскопфом.

Мудренджер був баламут і до того ж розумник, а лейтенант Шайскопф добре знав, що за такими треба пильнувати і день і ніч. Сьогодні він баламутить училище, а завтра, дивися, збаламутить увесь світ. Мудренджер багато думав, а таким, як уже встиг переконатися