Читати книгу - "Гаррі Поттер і Смертельні реліквії"

- Деталі я си забув, - пирхнув Геґрід. - Роне, Герміоно, як ся маєте?

- Добре, - відповіла Герміона. - А ти?

- Йой, та незле. Багато праці, у нас народилиси єдинорожата, я вам покажу, коли повернетесь... - Гаррі намагався не дивитися у вічі Ронові й Герміоні, поки Геґрід понишпорив у кишені. - Осьо, Гаррі... не знав, що тобі подарувати, а тоді згадав про се. - Він витяг невеличкий волохатий капшучок на довгому шнурочку, щоб носити на шиї. - З кротячої шкурки. Якщо сюди щось си покласти, то вже ніхто, крім власника, не годен буде тово забрати. То дуже рідкісна річ.

- Дякую, Геґріде!

- Та що там, - махнув здоровенною, як накривка від сміттєвого бачка, ручиською Геґрід. - А осьдечки й Чарлі! Завше мені подобавси... гей! Чарлі!

Підійшов Чарлі й тужливо провів рукою по новій коротесенькій стрижці. Він був нижчий за Рона, кремезний, з безліччю опіків та подряпин на м’язистих руках.

- Здоров, Геґріде, як життя?

- Все не мав си часу сісти й написати тобі. Як там Норберт?

- Норберт? - засміявся Чарлі. - Норвезька хребтоспинка? Тепер ми її називаємо Норберта.

- Шо... Норберт - се дівчина?

- Дівчина, - підтвердив Чарлі.

- Як ти знаєш? - здивувалася Герміона.

- Вони набагато зліші, - пояснив Чарлі. Озирнувся і перейшов на шепіт: - Щось тата довго немає. Мама вся мов на голках.

Друзі подивилися на місіс Візлі. Вона розмовляла з мадам Делякур, час від часу позираючи на ворота.

- Мабуть, почнемо без Артура, - оголосила вона гостям за якусь хвилину. - Мабуть, його затримали в... ой!

Усі це побачили одночасно з її словами: смуга світла пролетіла над подвір’ям і впала на стіл, а там перетворилася на срібного горностая, що став на задні лапки й заговорив голосом містера Візлі.

- Зі мною буде міністр магії.

Патронус розчинився в повітрі, а рідні Флер і далі здивовано дивилися туди, де він щойно зник.

- Нас тут не повинно бути, - одразу сказав Люпин. - Гаррі... вибач... поясню іншим разом...

Він схопив Тонкс за руку й потяг за собою. Обоє підбігли до паркана, перелізли й зникли. Місіс Візлі стояла збентежена.

- Міністр... а чому?.. Нічого не розумію...

Та ніколи було обговорювати цю тему - за секунду прямо з повітря біля воріт виник містер Візлі в супроводі Руфуса Скрімджера - гриву сивого волосся легко було впізнати.

Новоприбулі попрямували через двір у садок, до освітленого ліхтарями стола, де всі сиділи мовчки, дивлячись, як вони наближаються. Коли Скрімджер зайшов у коло ліхтарного світла, Гаррі побачив, що за час від їхньої попередньої зустрічі він дуже постарів, страшенно схуд і змарнів.

- Вибачте, що потурбував, - сказав Скрімджер, дошкутильгавши до стола й зупинившись. - Тим паче, що я непроханий гість.

Якусь мить він дивився на велетенський торт у вигляді снича.

- Бажаю довгих років життя.

- Дякую, - відповів Гаррі.

- Мені треба поговорити з тобою наодинці, - сказав Скрімджер. - А також з містером Рональдом Візлі та міс Герміоною Ґрейнджер.

- З нами? - здивувався Рон. - А чому?

- Поясню, як будемо самі, - сказав Скрімджер. - Є тут де поговорити? - запитав він містера Візлі.

- Є, аякже, - відповів схвильований містер Візлі. - Є, е-е, у вітальні, підійде?

- Показуй дорогу, - звернувся Скрімджер до Рона. - Тобі, Артуре, нема потреби йти з нами.

Встаючи разом з Роном та Герміоною, Гаррі побачив, як містер Візлі стурбовано перезирнувся з місіс Візлі. Мовчки йдучи з гостем у будинок, Гаррі розумів, що друзі думають те саме, що й він: Скрімджер якимось чином довідався, що вони зібралися покинути Гоґвортс.

Скрімджер нічого не казав, поки вони проходили крізь захаращену кухню до вітальні. Хоч садок ще був оповитий м’яким золотавим вечірнім сяйвом, у будинку було вже темно. Зайшовши, Гаррі помахом чарівної палички запалив гасові лампи, і вони освітили вбогу, проте затишну вітальню. Скрімджер усівся в продавлене крісло, де зазвичай сидів містер Візлі, лишивши Гаррі, Ронові й Герміоні диванчик, на який вони ледве втислися. Щойно стихли пружини, Скрімджер заговорив.

- Я маю до вас кілька запитань, але, гадаю, краще поговорити віч-на-віч. Якщо ви, - показав він на Гаррі й Герміону, - не проти зачекати нагорі, я почну з Рональда.

- Нікуди ми не підемо, - заперечив Гаррі, а Герміона енергійно закивала. - Говоріть або з усіма разом, або ні з ким.

Скрімджер окинув Гаррі холодним, оцінюючим поглядом. У Гаррі було таке враження, ніби міністр думає, чи варто розкривати свою ворожість так рано.

- Що ж, нехай буде разом, - знизав він плечима. Прокашлявся. - Я тут, як ви, мабуть, здогадуєтеся, з приводу заповіту Албуса Дамблдора.

Гаррі, Рон і Герміона перезирнулися.

- Бачу, це для вас несподіванка! Ви що, не знали, що Дамблдор вам дещо залишив?

- Е-е... нам усім? - перепитав Рон. - Тобто й мені з Герміоною?

- Так, вам у...

Але Гаррі не дав йому договорити.

- Дамблдор загинув понад місяць тому. Чого ви так довго не віддавали те, що він нам залишив?

- Невже не зрозуміло? - озвалася Герміона, перш ніж Скрімджер устиг роззявити рота. - Хотіли перевірити, що він нам залишив. Ви не мали на це права! - вигукнула вона тремтячим голосом.

- Я мав повне право, - заперечив Скрімджер. - За Декретом про виправдану конфіскацію міністерство має повноваження конфіскувати об’єкти заповіту...

- Цей закон було ухвалено, щоб чаклуни не передавали в спадщину предмети, пов’язані з темними мистецтвами, - перебила Герміона, - і перш ніж вилучати майно покійного, міністерство має володіти неспростовними доказами, що ці предмети незаконні! Хочете сказати, що Дамблдор намагався передати нам щось закляте?

- Міс Грейнджер, ви збираєтесь присвятити свою кар’єру вивченню магічного права? - поцікавився Скрімджер.

- Не збираюся, - відрізала Герміона. - Я хочу приносити людям користь!

Рон засміявся. Скрімджерові очі метнулися на нього й знову назад, коли заговорив Гаррі.

- І чого ви вирішили віддати наші речі? Не вигадали зачіпки, щоб залишити їх собі?

- Ні, просто минув тридцять один день, - одразу пояснила Герміона. - Вони не мають права затримувати предмети на довше, хіба що доведуть їхню небезпечність. Правильно?

- Рональде, ти можеш сказати, що мав з Дамблдором близькі стосунки? - запитав Скрімджер, пускаючи повз вуха Герміонині слова.