Читати книгу - "Гаррі Поттер і Смертельні реліквії"

- Я? Не... не дуже... це Гаррі завжди...

Рон глянув на Гаррі з Герміоною й побачив, що Герміона свердлить його поглядом «нічого-не-кажи!», проте шкоду вже було зроблено. Скрімджер був такий задоволений, ніби почув саме те, чого сподівався і що бажав почути. Як шуліка накинувся він на Ронову відповідь.

- Якщо ти не мав близьких стосунків з Дамблдором, то як ти поясниш той факт, що він тебе згадує у своєму заповіті? Він визначив усього кілька спадкоємців. Абсолютна більшість його майна - власна бібліотека, магічне знаряддя та інше особисте майно - перейшла у володіння Гоґвортсу. Чому ж він виділив саме тебе?

- Я... не знаю, - пробелькотів Рон. - Я... коли я казав, що ми не були близькі... я мав на увазі, що він до мене ставився приязно...

- Не будь такий скромний, Роне, - втрутилася Герміона. - Дамблдор дуже тебе любив.

Це було перебільшення. Як Гаррі знав, Рон і Дамблдор ні разу не розмовляли наодинці, і якихось прямих контактів між ними практично не було. Та Скрімджер, здається, їх не слухав. Він сягнув рукою під плащ і вийняв значно більшого капшука, ніж той, що Геґрід подарував Гаррі. Дістав з нього сувій пергаменту, розгорнув і прочитав уголос.

- «Остання воля й заповіт Албуса Персіваля Вульфрика Браяна Дамблдора»... ага, ось воно... «Рональду Біліусу Візлі я заповідаю свій світлогасник з надією, що він згадає мене, коли ним користуватиметься».

Скрімджер дістав з торбинки предмет, який Гаррі вже бачив: схожий на звичайну срібну запальничку, він, одначе, міг одним-єдиним клацанням висмоктати все світло з будь-якого місця, а потім повернути його назад. Скрімджер нахилився й передав світлогасник Ронові, який спантеличено покрутив його між пальців.

- Це дуже цінна річ, - сказав Скрімджер, спостерігаючи за Роном. - Можливо, навіть унікальна. Явно власна Дамблдорова розробка. І чого це він заповів тобі таку цінність?

Рон розгублено знизав плечима.

- Дамблдор навчав тисячі учнів, - не вгамовувався Скрімджер. - Однак у своєму заповіті він згадує тільки вас трьох. Чому це так? Візлі, як саме ти мав використовувати його світлогасник?

- Вимикати світло, мабуть, - промимрив Рон. - Що ще з ним робити?

Видно було, що Скрімджер і сам не має припущень. Якусь мить він пильно придивлявся до Рона, а тоді знову розгорнув Дамблдорів заповіт.

- «Міс Герміоні Джін Ґрейнджер я заповідаю свій примірник «Казок барда Бідла» з надією, що вони будуть для неї цікаві й повчальні».

Скрімджер дістав з торбинки невеличку книжечку, на вигляд таку саму древню, як і «Таємниці найтемнішого мистецтва» нагорі. Палітурка її була в плямах і місцями обдерта. Герміона мовчки взяла її в Скрімджера. Поклала книжку на коліна й дивилася на неї. Гаррі побачив, що назва написана рунами. Він так і не навчився їх читати. Поки він дивився, на тиснені символи впала сльоза.

- Як ти гадаєш, Ґрейнджер, чому Дамблдор залишив тобі цю книгу? - запитав Скрімджер.

- Він... він знав, як я люблю книжки, - хрипким голосом відповіла Герміона й витерла рукавом очі.

- Але чому саме цю книгу?

- Не знаю. Мабуть, думав, що вона мені сподобається.

- Чи ти коли-небудь говорила з Дамблдором про різні шифри чи інші способи передачі таємної інформації?

- Ні, не говорила, - знову витерла рукавом сльози Герміона. - І якщо в міністерстві за тридцять один день не знайшли в цій книзі таємних шифрів, то сумніваюся, що мені це вдасться.

Вона притлумила в собі ридання. Друзі сиділи так тісно, що Ронові важко були висмикнути руку, щоб обняти Герміону за плечі. Скрімджер повернувся до заповіту.

- «Гаррі Джеймсу Поттеру», - прочитав він, а в грудях у Гаррі аж стислося від хвилювання, - «я заповідаю снич, упійманий ним у його першому в Гоґвортсі квідичному матчі, як нагадування про нагороди, що здобуваються наполегливістю і вмінням».

Коли Скрімджер витяг крихітного, завбільшки з горішок, золотистого м’ячика, той досить кволо затріпотів срібними крильцями, а Гаррі відчув явне розчарування.

- Навіщо Дамблдор залишив тобі снич? - запитав Скрімджер.

- Не маю поняття, - відповів Гаррі. - Мабуть, через те, що ви прочитали... щоб нагадати мені, що можна здобути, якщо бути... наполегливим.

- Гадаєш, це просто символ на згадку?

- Мабуть, так, - сказав Гаррі. - Бо що ж іще це може бути?

- Тут я запитую, - Скрімджер підсунув своє крісло трошки ближче до диванчика. Надворі смеркало. Весільне шатро за вікнами нависало над живоплотом, мов біла примара.

- Я помітив, що святковий торт теж у формі снича, - допитував Гаррі Скрімджер. - Чого б це?

Герміона глузливо розсміялася.

- О, це не можна пов’язувати з тим фактом, що Гаррі чудовий ловець, це було б занадто очевидно, - знущалася вона. - А в цукровій глазурі, мабуть, приховано таємне послання від Дамблдора!

- Навряд чи в глазурі щось приховано, - сказав Скрімджер, - а от снич може бути прекрасною схованкою для маленького предмета. Думаю, ви знаєте чому?

Гаррі знизав плечима. А от Герміона на це відповіла. Гаррі подумав, що прагнення правильно відповідати стало такою її міцною звичкою, що вона просто не спроможна стриматися.

- Бо сничі володіють пам’яттю плоті, - пояснила вона.

- Що?! - вигукнули одночасно Гаррі й Рон. Обидва вважали, що Герміонині квідичні знання нічого не варті.

- Правильно, - підтвердив Скрімджер. - До снича не торкаються голими руками, перш ніж його випустять на полі, бо навіть майстер, що його виготовляє, робить це в рукавицях. Снич так зачаклований, що визначає, хто перший до нього торкнувся, якщо його вловили два ловці одночасно і виникла суперечка. Цей снич, - підняв він угору крихітний золотистий м’ячик, - пам’ятатиме твій доторк, Поттере. Я припускаю, що Дамблдор, попри всі його вади, мав видатні чаклунські здібності і міг зачарувати цього снича так, щоб він відкривався тільки тобі.

Серце Гаррі закалатало. Він був упевнений, що Скрімджер не помиляється. Що зробити, щоб не торкатися снича голими руками на очах у міністра?

- Ти нічого не кажеш, - сказав Скрімджер. - Може, ти вже знаєш, що міститься в сничі?

- Ні, - заперечив Гаррі, міркуючи, як удати, ніби торкається снича, і не торкнутися насправді. Якби ж він володів виманологією, добре володів - він би прочитав Герміонині думки; він просто відчував, як гуде її мозок.

- Тримай, - тихо сказав Скрімджер.

Гаррі подивився в жовті міністрові очі й