Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Гаррі Поттер і Смертельні реліквії 📚 - Українською

Читати книгу - "Гаррі Поттер і Смертельні реліквії"

566
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Гаррі Поттер і Смертельні реліквії" автора Джоан Роулінг. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 29 30 31 ... 176
Перейти на сторінку:
зрозумів, що вибору немає, треба скоритися. Простяг руку, а Скрімджер нахилився й навмисне поволі поклав снича на Гарріну долоню.

Нічого не сталося. Коли Гаррі стис пальцями снича, його втомлені крильця затріпотіли й завмерли. Скрімджер, Рон і Герміона пожадливо вдивлялися в м’ячик, частково закритий пальцями - мовби сподівалися, що він на щось перетвориться.

- Ефектна сцена, - холоднокровно промовив Гаррі.

Рон з Герміоною засміялися.

- Це все, мабуть? - Герміона зробила спробу встати з диванчика.

- Не зовсім, - настрій у Скрімджера помітно погіршився. - Дамблдор залишив тобі в спадок ще одну річ, Поттере.

- І що ж це? - знову відчув хвилювання Гаррі.

Цього разу Скрімджер не став читати заповіт.

- Меч Ґодрика Ґрифіндора, - сказав він.

Герміона й Рон заціпеніли. Гаррі пошукав очима інкрустоване рубінами руків’я, однак Скрімджер не поспішав витягати меча зі шкіряного капшука, який, власне, був явно замалий для меча.

- То де ж він? - запитав Гаррі з підозрою.

- На жаль, - відповів Скрімджер, - Дамблдор не був власником цього меча, щоб передавати його в спадщину. Меч Ґодрика Ґрифіндора - важливе історичне надбання, що належить...

- Він належить Гаррі! - гаряче заперечила Герміона. - Меч сам його обрав, це Гаррі його знайшов, це йому меч з’явився з Сортувального Капелюха...

- Згідно з достовірними історичними джерелами, цей меч може з’явитися будь-якому достойному ґрифіндорцеві, - повідомив Скрімджер. - Та це не робить його винятково власністю Поттера, хоч би що там вирішив Дамблдор. - Скрімджер почухав свою неголену щоку, свердлячи очима Поттера. - Як ти думаєш, чому?..

- Дамблдор хотів подарувати мені меча? - договорив за нього Гаррі, ледве стримуючи роздратування. - Може, подумав, що він прикрасить мою стіну?

- Це не жарти, Поттере! - прогарчав Скрімджер. - Може, Дамблдор вірив, що тільки мечем Ґодрика Ґрифіндора можна завдати поразки спадкоємцю Слизерина? Може, він хотів віддати тобі цього меча, Поттере, бо вірив, як і багато хто, що саме тобі судилося знищити Того-Кого-Не-Можна-Називати?

- Цікава теорія, - незворушно відказав Гаррі. - Чи хтось колись пробував штрикнути цим мечем Волдеморта? Може, міністерству варто залучити до цього своїх працівників, а не гаяти час на дослідження світлогасників чи замовчування втеч з Азкабану? Ви що, пане міністре, замикаєтесь у кабінеті, щоб розібрати снича? Люди гинуть, я сам був за волосину від смерті, Волдеморт гнався за мною, він убив Дикозора, проте міністерство про це не зронило ні слова, всі мовчать, наче води в рот понабирали! І ви ще сподіваєтеся на нашу з вами співпрацю?!

- Тебе заносить! - крикнув Скрімджер, встаючи з крісла. Гаррі теж зіскочив на ноги. Скрімджер пошкутильгав до Гаррі й боляче штрикнув його в груди кінчиком чарівної палички - вона пропалила Гаррі дірку у футболці, неначе запалена сигарета.

- Гей! - вигукнув Рон, схоплюючись і хапаючись за свою паличку, однак Гаррі його зупинив:

- Ні! Хочеш дати йому зачіпку нас заарештувати?

- О, згадав, що ти вже не в школі? - гаркнув Скрімджер, важко дихаючи прямо в обличчя Гаррі. - Згадав, що я не Дамблдор, щоб вибачати тобі нахабство й непокору? Носишся зі своїм шрамом, наче з короною, Поттере, та не тобі, сімнадцятирічному пацанові, казати мені, що я маю робити! Давно вже пора тобі навчитися поважати інших!

- Повагу треба заслужити, - відрізав Гаррі. Затряслася підлога. Почулися квапливі кроки, двері розчинилися й забігли містер та місіс Візлі.

- Ми... почули начебто... - почав містер Візлі, стривожено дивлячись на Гаррі й міністра, що стояли буквально ніс у ніс.

- ...якісь крики, - важко дихала місіс Візлі.

Скрімджер відсахнувся на кілька кроків від Гаррі, дивлячись на дірку, яку пропалив у його футболці. Він уже шкодував, що не стримався.

- Це... нічого, - прохрипів міністр. - Мені... прикро через таке твоє ставлення, - додав він, ще раз пильно вдивляючись в обличчя Гаррі. - Ти, здається, вважаєш, ніби в міністерстві не бажають того, чого ти... і Дамблдор... бажали. Ми повинні працювати разом.

- Мені не подобаються ваші методи, пане міністре, - відказав на це Гаррі. - Пам’ятаєте?..

Він удруге підняв праву руку й показав Скрімджерові шрами, що й досі проступали зверху на долоні білими літерами: «Я не повинен брехати». Скрімджерове лице закам’яніло. Він одвернувся, нічого не кажучи, й пошкутильгав з кімнати. Місіс Візлі поспішила за ним. Гаррі чув, як вона зупинилася біля задніх дверей. Через одну-дві хвилини пролунав її голос:

- Його вже нема!

- Що він хотів? - запитав містер Візлі, дивлячись на Гаррі, Рона та Герміону, поки місіс Візлі бігцем поверталася.

- Віддати те, що нам лишив Дамблдор, - пояснив Гаррі. - Вони тільки зараз нарешті ознайомили нас з його заповітом.

Невдовзі в садочку, за столами, три предмети, одержані від Скрімджера, переходили з рук у руки. Усі захоплено вигукували, розглядаючи світлогасник та «Казки барда Бідла», а також ремствували, що Скрімджер відмовився віддати меч, хоч ніхто не розумів, навіщо Дамблдор залишив Гаррі старого снича. Коли містер Візлі уже втретє чи вчетверте вивчав світлогасник, місіс Візлі нерішуче сказала:

- Гаррі, дорогенький, усі такі голодні, ми не хотіли починати без тебе... може, подавати вже вечерю?

Усі якось квапливо повечеряли, поспіхом заспівали «Многая літа», швидко проковтнули торт - і свято закінчилось. Геґрід, якого запросили на завтрашнє весілля, але який ніяк не вмістився б у вже й так переповненому «Барлозі», пішов розбивати собі намет на сусідньому полі.

- Зустрінемось нагорі, - прошепотів Гаррі Герміоні, коли вони допомагали місіс Візлі прибирати в саду. - Як усі полягають спати.

У кімнатці на горищі Рон розглядав світлогасник, а Гаррі наповнив Геґрідів гаманець із кротячої шкурки, але не грішми, а найціннішими для нього речами, хоч деякі з них, мабуть, не варті були нічого: Картою Мародера, уламком Сіріусового зачарованого дзеркальця та медальйоном Р.А.Б. Він міцно затяг шнурок і повісив капшучок на шию, а тоді сидів собі, тримаючи старого снича й дивлячись, як той кволо тріпоче крильцями. Нарешті в двері постукала Герміона і навшпиньки зайшла.

- Глушилято, - прошепотіла вона, махнувши чарівною паличкою в бік сходів.

- Ти ж не схвалювала це закляття? - здивувався Рон.

- Часи міняються, - відповіла Герміона. - Ану, продемонструй нам світлогасник.

Рон одразу послухався. Тримаючи його перед собою, клацнув. Єдина їхня лампа негайно згасла.

- Річ у тім, - прошепотіла Герміона в темряві, - що того самого ефекту можна

1 ... 29 30 31 ... 176
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гаррі Поттер і Смертельні реліквії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гаррі Поттер і Смертельні реліквії"