Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Лексикон інтимних міст. Довільний посібник з геопоетики та космополітики 📚 - Українською

Читати книгу - "Лексикон інтимних міст. Довільний посібник з геопоетики та космополітики"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Лексикон інтимних міст. Довільний посібник з геопоетики та космополітики" автора Юрій Ігорович Андрухович. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 27 28 29 ... 140
Перейти на сторінку:
у середині та мережею ремісничих вулиць навколо. Іншим формотворчим чинником є «Каламбур», але, мабуть, не театр, а кнайпа, тобто, висловлюючись більш питомо по-українському, арт-кафе. Його всі називають «Каламбуром», як і театр, але насправді воно «Під Каламбуром». У каламбурських підвалах (січень 2006-го) ми з карбідами розпивали самогон, записували «Самогон» і, добігаючи щоранку до підземної студії з вулиці В'єнзєнної (так, В'язничної) на Кузьнічу, я намагався пригадувати, куплет за куплетом, слова «Зеленої ліщиноньки».

Але я насправді не про це. У «Каламбурі» я звичайно замовляю не пиво, а коньяк. Найкращий ротовий запах після коньяку, а найгірший після пива, особливо коли його жлуктити протягом чотирьох-п'яти годин і при цьому не перестаючи курити. Коньяки в «Каламбурі» винятково болгарські, тобто в дійсності не коньяки, а бренді. Що таке коньяки, я дізнався в місті Коньяку, Франція, де мене привчали споживати їх на сніданок — щоправда, змішуючи зі швепсом.

А в «Каламбурі» я просиджував ночі як мінімум до третьої ранку і одного разу, коли десь о четвертій бармен налив мені ще одну, надцяту і передостанню, коштом закладу, я з вдячністю до свого життя і цього світу подумав про таке.

Цього світу я вже, чорт забирай, трохи в житті понюхав. І кілька ночей тому я сидів у подібному начебто арт-кафе в Коньяку, і то була ніч із суботи на неділю, і всі потягували найкращі коньяки світу зі швепсом та без, і товариство наче було цілком сексапільне, але так якось усе йшло тягомотно, ба навіть і тягомутно, з такою стерильною натягнутістю, що аж Малеча не витримала, кинулася до присутнього там піаніно й відбабахала, точніше, відмоцартила на ньому «Турецького марша» з таким завзяттям, ніби вона щойно з Ізміру. Це спричинило деяке пожвавлення серед нас і навколо, але невдовзі все знову затяглося тією ж плівкою нуднуватої вичерпаності, тож ми з Малечею рушили на вихід, і тут-таки всі розійшлися ледь не слідом за нами, тверезі та організовані.

І так воно завжди буває в Європі. А як воно буває в Україні?

О такій порі залишаються ще якісь рештки п'яноти, бидлоти, лисі голови, пласкі обличчя, дупасті блондинки, горілка ллється, обслуга лається, шансон лізе в душу — і ти думаєш, як би цьому всьому покласти край єдиним натисканням на спусковий гачок. Тут, звичайно, смайлик. Без паніки — ми не стріляємося.

І тільки у Вроцлаві все буває саме так, як мені й подобається. А «Каламбур» — це простір, у якому загустилась ідеальна Європа, та, що «між Сходом і Заходом», їх золотий перетин — анархічна, артистична, альтернативна, весела і по-вроцлавському ризиковано молода. Тому о четвертій ранку ти подумки дякуєш (Кому?) за все, що маєш тут і тепер, за цю лазівку в неможливе, і на всі боки видихаючи коньячне амбре, вилітаєш на вулицю Кузьнічу слідом за тією малою почварою, що весь вечір жлуктила пиво, курила без перестанку і хрипко на всю кнайпу сміялася.

ГАЙДЕЛЬБЕРҐ, 2001

Того найпершого разу в Гайдельберзі Ганс мене запитав, чи я знаю, хто такий Стефан Ґеорґе. Учотирьох чи вп'ятьох ми підіймалися на замок пішохідним серпантином, і я звернув увагу на дві речі. По-перше, на велике число американських солдатів, що прогулювалися поруч згідно з програмою вихідного дня. По-друге, на романтичні вілли обабіч нашого шляху, прикрашені всілякими дивними прапорами. Ганс пояснив мені, що то студентські корпорації, щось наче земляцтва або братства, деякі з їхніх активістів винаймають усередині помешкання, а взагалі це такі місця для зібрань усієї тієї поведеної на старотевтонських маршах бурсацької галайстри. Я ще в ту мить подумав, чи наше слово «бурсак» не походить від їхнього Bursche[30] і дійшов нехитрого висновку, що походить, але «буршак» звучало б краще. Отут Ганс і запитав мене, чи я щось чув про Стефана Ґеорґе. У цьому запитанні не було нічого образливого: ми з Гансом зналися лише другий день. Він міг і не таке запитати. Чи я знаю, хто такий Гельдерлін? Чи я знаю, хто такий Гайдеґґер? Чи я знаю, хто такий Гонеккер?

Я розповів йому про грубезну книжку Костецького та Зуєвського «Вибраний Стефан Ґеорґе» зі вступною статтею, що сама по собі тягне на ще одну книжку, до речі, цікавішу. Це повело мене далі, я захопився: Стефаник і Ольга Кобилянська, відтак Ольга Кобилянська і Леся Українка, десь на підході забовванів Тичина, за ним Антонич.

Я міг би розповідати й довше, але Ганс кивнув на ще одну віллу, здається, вже останню, і сказав: «З отого вікна Ґеорґе годинами придивлявся до молодих чоловіків. Потім висилав навздогін когось із підручних — привести йому тих, які справили враження». Я роззирнувся по навколишніх американських солдатах. «Переважно для того, щоб читати їм вірші», — додав Ганс. Я зітхнув із полегкістю та розчаруванням.

ГАЙСИН, 1984

Я щойно прочитав, що перша документальна згадка про Гайсин датується 1545 роком, а маґдебурзьке право він отримав 199 років по тому, тобто у 1744-му. Так що в ньому, чого доброго, де-не-де ще й позалишались якісь рештки старого осінньо-середньовічно-барокового штетлу — коли не в реальній поставі т. зв. «архітектурних пам'яток», то хоча б у натяках на їхню давнішу присутність: камінь, листок, незнайдені двері, як пише про забуття і втрату Томас Вулф.

А якщо припустити кляштор бенедиктинів, синаґоґу, замкову вежу чи палац намісника? Стару цукроварню? Повітовий ліцей? Офіцерське казино?

Гайсин для мене — цілком особливе місто. Я був у ньому не менше двадцяти разів, але так і не зміг його побачити. Бували часи, коли я потрапляв до нього щотижня. Як і часи, упродовж яких його назва означала для мене щось на зразок «Столиця Світу». І я страшенно прагнув опинитись у Гайсині — хоча б на кілька годин. Зрештою, так завжди й бувало: я опинявся в ньому лише на пару годин. Зате не менше двадцяти разів. От я тепер намагаюся ці рази хоч приблизно полічити і в мене ніяк не виходить їх менше двадцяти.

І все ж я не міг його бачити. Саме тому він для мене і є особливим містом, іншого такого не існує — щоб я стільки разів у ньому бував і зовсім його не бачив. Адже між мною та Гайсином було віконце, густо замазане фарбою захисного військового кольору.

Лісова частина, в якій я задурняк віддав батьківщині близько десяти місяців свого молодого життя, розташовувалась у лісі між Тарасівкою та Михайлівкою. Багато років по тому я знайшов усе

1 ... 27 28 29 ... 140
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лексикон інтимних міст. Довільний посібник з геопоетики та космополітики», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лексикон інтимних міст. Довільний посібник з геопоетики та космополітики"