Читати книгу - "Революційна стихія. Зимовий похід 1919-20 pp. Спомини"

З протоколу видно, що росіяни таки боялися «переходу» на їх сторону наддніпрянців. На всякий випадок вони навіть про «Корпус Коновальця» згадали. Мабуть, такий перехід уважали небезпечним.

Через декілька днів після одержання повідомлення про «сепаратні умови» у Новій Ушиці відбулася нарада. Були там Петлюра, Кудрявцев, М. Омелянович-Павленко, Коновалець, Ольшевський (заступник Удовиченка, що лежав хворий на тиф) і я. Петлюра гостро нападав на генерала Тарнавського і взагалі на галишів політиків. Незадоволений він був, що генерала Тарнавського судив суд, який складався тільки з галичан. Потім цікавився станом війська. Нарешті запитав, як ставляться присутні на нараді до Польщі. Зрозуміло, не знайшлося бажаючих розпочинати бій з поляками в той час, коли ціла армія робила відворот перед росіянами. Тоді Петлюра повідомив нас про свій план. Суть плану полягала в тому, що поляки мали би зайняти Проскурів і Шепетівку. Наддіпрянська Армія стала би в районі Старокостянтинова. Будучи забезпеченою на крилах поляками, армія мала би реорганізуватись і відпочити. Які підстави були думати, що поляки стануть забезпечувати крила нашої армії, не знаю. Не обійшлося навіть і на цій нараді без надій на Антанту, що нарешті мусила помітити нас і не дасть загинути у Волинських лісах та багнах.

У той час Василь Тютюнник добився скасування Державної Інспектури. Було це формальне скасування, бо фактично в бойових обставинах роль державних інспекторів давно звелася нанівець.

Рух на захід занепокоював частини. Особливо боялися переходу на терени, зайняті румунами або поляками. Мені довелося об'їхати частини та обіцяти, що не переведу дивізії на ті терени, де б вони були інтерновані. У частинах не було бажання припинити боротьбу, хоч би довелося провадити партизанку. Настрій війська був рішучий, Припинення збройної боротьби ие було й моїм бажанням.

Частини Української Галицької Армії підхилити з району Кам'янця на схід, а ми нересувалися на північний захід. 17 падолиста І9І9 року дві колони зустрілися на шосе Дунаївці — Нова Ушиця недалеко м. Міньковець. Не обійшлося без закидів.

— До поляків ідете? — колюче запитували одні.

— А ви до росіян. — відповідали другі.

Командуючий Галицькою колоною дав мені інформацію, що в Кам'янці поляки вже арештовують наших. Можливо, що вони зайняли й Дунаївці. Військових поляки обеззброювали і забирали майно. Я вирішив пробитися силою до своїх, але на цей раз до сутичок з поляками не дійшло, бо виявилося, що шлях вільний. Обидві колони віддали одна одній військову пошану і пішли в різних напрямках.

Урядовий центр перенісся з Кам'янця до Проскурова. Туди ж стягалися війська. Росіяни встигли дійти до Проскурова раніше, ніж наші війська, Переїхати урядовому центру до Старокостянтинова не довелося, бо в Пашковецькій волості виник анархічний рух. Ця волость не визнавала ніякої влади і не пропускала через свою територію ніяких військ. У волості була організована своя влада; «військо» її стало на залізниці Проскурів- Старокостянтинів і перепиняло рух. Уся ця історія відома під назвою «Пашковецької республіки».

Український уряд вислав делегацію до «пашківців» на чолі з п. Феденком. Був підписаний формальний договір про перепуск через Пашковецьку волость Українською уряду з військом і майном. Однак віче «пашківців» не ратифікувало договору. Мабуть, уважало договір таким, що принижує гідність «Пашковеиької республіки»! Уряд ні на що не рішився і докінчилося тим, що всі бази з майном, вагон з грішми і навіть деякі документи попали до рук росіян, які вдерлися до Проскурова Усі, хто був у Проскурові, розбіглися, хто куди. Частина втекла відразу ж до Польщі, а частина зупинилися в с. Війтівцях і потім помандрувала до Старокостянтннова і Любара, обминаючи «Пашковецьку республіку».

Ця історія дає змогу уявити, який був авторитет центру в масах, якщо навіть «пашківці» вважали, що договір образив їхню гідність. А можна було би підтримати цей авторитет, наказавши військовому командуванню ліквідувати «пашківців». Одержавши такий наказ, я міг би його виконати, були для того засоби і бажання. Центр фактично не керував, а віддався на волю Божу.

У Війтівцях Петлюра вирішив дати дозвіл війську саморозпуститися. Проходячи 23 падолиста 1919 року через Чорний Острів, я одержав такий документ:

«Командарму Отаману Тютюннику, копія Старокостянтинів Отаману Мельнику, для передачі Отаману Тютюннику, всім командуючим групами для передачі Отаману Тютюннику. Польські війська розпорядженням свого вищого командування на вимогу Антанти відведені на захід від р. Збруча. Представник польського командування офіційно заявив, що при переході українських військ через лінію, зайняту польськими військами, ці війська будуть обеззброєні й інтерновані. Головний отаман вирішив зі своїми військами скупчитися у Старокостянтинові і відходити у напрямку на Шепетівку. Остаточне рішення Головний Отаман прийме після прибуття до

Вас Штабу Дійової Армії. Головний Отаман наказав усім, хто бажає, вирушити з ним походом, решту ж розформувати і вважати вільними. Коли буде більша кількість діл, котрі неможливо везти, — спалити.». Цей документ змальовує військові настрої, надії та інформації. Записка датована 23 падолиста 1919 року. Війтівці. Ч. 03132. Підписана: отаман Синклер (Начальник Штабу Армії).

Сам Василь Тютюнник у той час був уже в Старокостянтинові, де намагався взяти в руки поодинокі відділи армії, що різними шляхами простували на північ.

Звертає на себе увагу фраза записки: «решту ж розформувати і вважати вільними». Принцип обов'язку для армії обороняти Батьківщину офіційно відкинено, кожен міг вважати себе вільним. З бойових позицій пізніше використала цей наказ ціла група Січових Стрільців. Решта частин, незважаючи на розпачливий стан все ж таки не використала дозволу і не «прийняла рішення про самоліквідацію».

«Пашковецьку республіку» згадує і В. Тютюнник у директиві від 26 падолиста 1919 року ч. 04/оп., м. Старокостянтинів. Він пише: «Пашковецькі повстанці тримають фронт як проти нас, так і проти Денікінців!». У тій же директиві він повідомляє про неясність політичної ситуації. Про це говорить витяг директиви: «До виявлення політичної ситуації Головний Отаман наказав за всяку ціну зберігати Українську Армію, а тому не ув'язуватися у рішучі бої з добровольцями.» Яка вже там могла бути ясність політичної ситуації, коли навіть «Пашковецька республіка» не ратифікувала договору з українським урядом, а останній не спромігся на рішучість, щоби змести бандитів зі свого шляху.

З поляками теж не все було гаразд, хоч би так, як повідомляв отаман Синклер з Війтівець. Вони й не думали виконувати «вимогу Антанти» і не тільки не відходили на захід від р. Збруч, а навіть посувалися на