Читати книгу - "Дзвони зеленої Галактики"

“Ну й пригода, розповіси комусь — нізащо не повірить”, — подумки сміявся Голуб, виходячи на прогалину, вкриту буйним різнотрав’ям.

Не встиг Михайло як слід роздивитися, коли помітив: з тамтого краю галявини, збиваючи з трави жовтий кушпил, пливе назустріч псяча голова. За кілька кроків до Голуба голова притьмом пірнула у траву і почувся закличний гавкіт. Із ліщинової гущавини вийшов високий літній чоловік і попрямував на собачий голос. При його появі Михайло з несподіванки аж розгубився. І вразила не стільки сама з’ява грибаря, як його незвичний для лісу одяг. У вишмуляному часом чорному фраці, ковбойському капелюсі, старомодних окулярах, непевного кольору сорочці із жовто-ядучим метеликом на шиї, незнайомець ішов галявиною якось плавно, граціозно, немов породистий кінь на аукціоні, і старомодною тростинкою гнав попереду себе хвилі перезрілої трави.

— Бонді, Бонді, де ти, дитино моя, запропастилася? — покликав чоловік інтелігентним голосом з ледь манірним відтінком.

— Я тут! — озвався собака із трави.

— Ану покажи, що знайшов?

Чоловік зацікавлено нахилився біля собаки і присів.

— Ах ти моя киценька, пустунчик, ну й молодчинка, — ніжно лебедів, вовтузячись біля собаки. — Аж три підберезовички настарав…

Забачивши Михайла, незнайомець з несподіванки спершу відкинув назад голову, а потім короткозорим поглядом зацікавлено вдивився у Голуба і піднявся.

— Ох, даруйте, молодий чоловіче. Добрий день. Я вас навіть не помітив, — сказав м’яко й поправив на шиї безглуздого метелика.

— Чого в лісі не трапляється, — відповів Михайло. — Як з урожаєм сьогодні? — кивнув головою на досить пристойного вигляду шкіряну сумку грибника.

— Ми майже ніколи не вертаємось з лісу без-врожайними. Звичайно, моя заслуга в цьому вкрай бідненька. Зір у мене, можливо, самі здогадалися… Бондіко, хай буде єдиний у лісі гриб, неодмінно відшукає його.

При цих словах чоловік витяг за нашийник із трави невеличку приземкувату собаку з довгими відвислими вухами й широкими міцними грудьми, поставив біля ніг і кинув шоколадну цукерку. Собака спритно розгорнув передніми лапами рожеву обгортку, одразу проковтнув й, прилігши, вдячними очима подивився на господаря.

— Ви, молодий чоловіче, навіть уявити собі не можете, скільки пішло моїх сил, доки надресирував Бондіка збирати гриби. Зате надлюдське терпіння тепер окупилось мені стократною втіхою.

— Ніколи б не подумав, що собака може гриби віднаходити, — з непотаємним здивуванням признався Голуб. — Чув, щоправда, французи дресирують для цього свиней, але собаки…

— Завважте при цьому істотну деталь: мій Бонді ніколи не зупиниться біля непевного гриба. До того ж більш вірного друга не мав у житті… Сам я все життя пропрацював у цирку — оце на пенсію переїхав жити до дочки, самі знаєте, на своїм віку мав справу з різними звірами, але такої відданої тварини, даруйте, не зустрічав…

І тут Михайла ніби кольнула якась нечиста сила. Згадалось, як у дитинстві міг підкорити собі поглядом найлютіших собак у селі. А чи не спробувати звести відданого Бондія. Просто так, для миттєвої потіхи…

— А коли я звелю собаці пошукати гриби для себе, — з викликом запропонував Михайло. — Як гадаєте, послухає, побіжить…

На обличчі циркового артиста майнула поблажлива усмішка.

— Даруйте, молодий чоловіче, я вас не зовсім зрозумів. Щоб мій Бондіко послухався вас? Вибачайте, але це щось фантасмагоричне…

— Але ви не заперечуєте?

— Будь ласка, — артист милостиво зробив жест і відійшов на кілька кроків.

Собака нерозуміюче глянув на господаря й повзком підсунувся знову до його ніг. Михайло схилився навпочіпки перед Бондієм і пильно подивився йому у вічі. Собака спершу злякано забігав очима між господарем і Голубом, а потім вкляк під Михайловим поглядом.

“Бонді, дивись на мене, у вічі, вічі дивись. Так, правильно, молодець, Бонді… Ти впізнаєш мене, Бонді?.. Ти впізнав мене, правда?”

У насторожених очах собаки спалахнули зеленаві вогники, зіниці почали розширюватись, голова потихеньку лягла на лапи.

“Ти, Бонді, голодний, голодний… Тобі їсти хочеться… Ось я тобі дам зараз шматочок ковбаси. Вона так смачно пахне…”

Собака заскімлив, висолопив рожевий язик й облизався.

Михайло, не зводячи пильного погляду з Бондія, видобув з кишені бутерброд, витягнув з-поміж скибок хліба дольку ковбаси…

— Ви що, ви що, молодий чоловіче? Бонді ніколи з чужих рук не прийме їжі, — підняв застережливо руки цирковий артист.

На цей раз у його голосі вже прозвучав відгомін тривоги, непевності…

— Ви, скажу вам достеменно, намарне стараєтеся. Бонді, я певен, не візьме з ваших рук…

Чоловік поклав обіч себе сумку, тростинку, зняв капелюха й схвильовано почав витирати залисину…

— Я, зізнаюся, не пам’ятаю такого випадку, щоб Бонді з рук постороннього прийняв подачку… Аби там що, але собака визнає тільки мене…

“Ти голодний, Бонді, голодний. А ковбаса пахне так смачно, смачно… Ось слинки в тебе вже потекли…”

Михайло незмигним поглядом і далі пропікав собаку. Бонді знову заскімлив, облизався, далі потягнувся на животі до Голуба, якусь мить повагавшись, схопив шматок ковбаси, проковтнув нагально й нетерпляче засмикав передніми лапами.

— О боже, що я бачу! — скрикнув перелякано чоловік й різко подався вперед. — Бонді, дитино моя люба, що з тобою скоїлося?!

— Хвилиночку, — підняв вказівного пальця Михайло. — Хвилиночку потерпіть.

— Це щось неймовірне, та-а-кого не… не може бути, — промимрив розгублено цирковий артист.

“А зараз, Бонді, ти побіжиш шукати гриби… Тут недалеко… Знайдеш для мене гриба… І тільки для мене… А я тобі знову вділю кавалок ковбаси… Правда, смачна ковбаса?.. Ось слинки потекли від смачного запаху…”

Собака задоволено завертів головою, притьмом зірвався з місця й, поспішно обнюхуючи поляну, поплив по траві.

Цирковий артист, тулячи до грудей капелюх, розкрив рота й очима, повними жаху, стежив за собакою. Бонді підбіг до розлогого березового куща, пірнув під нього й подав голос… Першим зреагував хазяїн… Величезними стрибками підлетів до куща і нагнувся. Але тут… собака загрозливо загарчав…

Цирковий артист відсахнувся й благально подивився на Голуба.

Михайло розгорнув березняк. Склавши догідливо лапки, Бонді стеріг чималого підосиновика. Михайло нагнувся за грибом. Собака відразу покірно відсунувся й радісно гавкнув. Голуб тут же вийняв обіцяну дольку ковбаси й кинув… Собака підхопив її на льоту, мигцем ковтнув і вдячно гавкнув, навіть не глянувши на господаря. Артист, схопившись лівою рукою за спітніле чоло, а правою тримаючи біля грудей капелюха, очманіло роздивлявся навкруги, а потім повільно, заточуючись, наче сліпець, підійшов до сумки, безсило опустився на землю.

— Бонді,