Читати книгу - "Небесна стріла"

— Професоре! — вигукнув Фенер. — Та я на смертному ложі готовий заприсягтися, що двері до кабінету Вінда не відчинялися.

— Останні експерименти, — спокійно продовжував професор, — свідчать про те, що наша свідомість не є безперервною, вона є послідовним ланцюгом вражень, які дуже швидко змінюються, мов у кіно. Цілком можливо, що хтось чи щось може діяти лише в той момент, коли, так би мовити, завіса опускається. Цілком можливо, що умовна мова заклинань та різноманітні фокуси побудовані саме на цих коротких митях сліпоти між спалахами зору. Так ось, цей священик і проповідник трансцендентних ідей нафарширував вас трансцендентними образами, наприклад, образом кельта, який, немов титан, руйнує вежу з допомогою прокляття. Я також припускаю, що він супроводжував це якимось непомітним, але важливим жестом, спрямувавши ваші очі та розум у бік невідомого вбивці, що перебував на вулиці. А можливо, в цей момент відбулося ще щось, може, хтось пройшов повз.

— Вілсон, слуга. Він пройшов коридором, — пробурмотів Олбойн. — А потім усівся на лавці і чекав, але він нас зовсім не відволікав.

— А ось це ви не можете стверджувати з такою впевненістю, — заперечив Вер. — Можливо, суть захована саме у цьому епізоді, а найвірогідніше, що ваша увага була прикована до якогось жесту священика, який розповідав вам свої байки. І саме в один з таких чорних спалахів містер Ворен Вінд потиху висковзнув з кімнати і пішов назустріч своїй смерті. Це найвірогідніше пояснення. Воно може слугувати ілюстрацією останніх відкриттів: наша свідомість — це не безперервна лінія, а радше пунктирна.

— Дуже пунктирна, — пробурмотів Фенер. — Щоб не сказати — порожнеча з крапками.

— Адже ви насправді вірите, — запитав Вер, — що ваш бос був зачинений в кімнаті, ніби в камері?

— Краще вірити в це, ніж вважати, що мене потрібно зачинити в кімнаті, яка оббита повстю, — заперечив Фенер. — Професоре, ось це мені і не подобається у вашій теорії. Я радше довірюся священику, який вірить у чудо, аніж перестану вірити у право будь-якої людини вірити у факти. Священик говорить мені, що людина може взивати до Бога, про якого я нічого не знаю, і Він відімстить за неї згідно з законами вищої справедливости, про яку я теж нічого не знаю. Я не можу заперечити, я можу лише сказати, що нічого у цьому не тямлю. Та якщо прохання і постріл волоцюги-ірландця почули у вищому світі, то цей світ цілком міг відізватися у такий дивний спосіб. Однак ви переконуєте мене у тому, що не варто довіряти власним п’ятьом органам чуття. Ви що ж, гадаєте, що ціла процесія ірландців з мушкетами на плечі могла промарширувати повз нас, поки ми стояли і розмовляли, достатньо було лише, щоб вони робили це у чорні спалахи нашої свідомости. Та якщо послухати вас, то чудеса католицьких святих, такі от, як матеріялізація крокодила чи висіння плаща на сонячному промені, видаються цілком розумними і природніми.

— Ах, то ви так заговорили! — різко промовив професор Вер. — Ну що ж, якщо ви твердо вирішили вірити у вашого священика та його ірландця-чудотворця, то я більше не маю що сказати. Як я розумію, у вас не було можливости ознайомитися з досягненнями психології.

— Саме так, — сухо відповів Фенер, — зате у мене була можливість познайомитися з деякими психологами.

І, ввічливо кланяючись, він вивів усю делегацію з кабінету вченого. Фенер мовчав, поки вони не опинилися на вулиці, а там вибухнув красномовством.

— Та ці психологи божевільні! Сновиди! — роздратовано вигукував він. — Що вони собі думають?! Що трапиться зі світом, якщо люди не віритимуть власним очам?! Я не проти прострілити його дурнувату головешку, а потім пояснити, що зробив це у чорний спалах своєї свідомости, чи як він там говорив! Можливо, чудо отця Бравна і надприродне, та він говорив, що так станеться, і все саме так і трапилося. А ті божевільні психологи щось побачать, а потім стверджують, що нічого не було. Слухайте, от мені видається, що ми просто зобов’язані повідомити всім про те, що нам сказав отець. Ми ж з вами нормальні, розумні і тверезі люди, ми ж ніколи не вірили в жодні нісенітниці. У той день ми не були п’яні, ми не перебували в релігійному екстазі. Просто, все трапилося саме так, як він і говорив.

— Я з вами цілком погоджуюся, — відповів мільйонер. — Цілком можливо, це буде початком великої епохи у сфері релігії. Так чи инак, отець Бравн, який належить до цієї сфери, залишить у ній відчутний слід.

Минуло кілька днів, і отець Бравн отримав дуже ввічливу записку, підписану Сайласом Т. Вендемом. Священика запрошували у визначений час з’явитися на місце зникнення містера Вінда, щоб засвідчити цю неймовірну подію. Щойно про цей випадок дізналася преса, як у газетах почали з’являтися різноманітні статті представників окультизму. Йдучи на місце події, отець Бравн тут і там помічав яскраві афіші: «Зникнення магната», «Прокляття вбиває філантропа». Коли священик піднявся ліфтом на потрібний поверх, то побачив, що всі уже зібралися: Вендем, Олбойн і секретар. Він також помітив, що вони ставляться до нього якось по-иншому, з пошаною та навіть благоговінням. Коли отець Бравн увійшов, усі стояли біля конторки Вінда, де лежав великий аркуш паперу та письмове приладдя. Вони повернулися, щоб привітатися зі священиком.

— Отче Бравне, — промовив уродженець Заходу, який дещо подорослішав, усвідомлюючи важливість своєї місії, адже саме йому довірили цю промову, — ми запросили вас сюди насамперед для того, щоб вибачитися і подякувати вам. Ми змушені визнати, що саме ви першим належно зрозуміли всю ситуацію. А ми всі без винятку виявилися твердолобими скептиками, та тепер ми усвідомлюємо, що людина повинна розбити цю кам’яну шкаралущу, аби збагнути великі таємниці, приховані від світу. Ви обстоюєте ці таємниці, ви обстоюєте їх надприродне пояснення, і ми визнаємо вашу перевагу. Ми записали наші свідчення, і вважаємо, що документ