Читати книгу - "Нестор Махно"

не більшовики! Ми українські козаки!» — румуни вирішили, що через кордон пробилися петлюрівці, з якими в них була визначена угода, і пропустили махновців на берег. Під час переходу кордону Махно лежав непритомний, спливаючи кров’ю після останнього поранення. Через кілька годин Махно, прийшовши до тями, був готовий до переговорів з румунськими прикордонниками. Він надав румунській владі документи, що розповідали про його боротьбу проти червоних, і попросив політичного притулку в Румунії. Махновці були роззброєні і приведені на прикордонну румунську заставу. У Махна було вилучено близько 2 млн. «романівських» карбованців як золотом, так і паперовими купюрами. Махновці були відправлені в табір для військовополонених, що знаходився в містечку Бельці. Через два тижні Махно і його найближче оточення були звільнені, Махну було дозволено виїхати в столицю Румунії, узявши із собою дружину і 5 повстанських «офіцерів». Їм було надано номери в одному з готелів Бухаресту і повне забезпечення. Махну була зроблена операція, щоб витягти осколки розривної кулі.

Румунська преса назвала Махна «гетьманом», «страдником цивілізації та прогресу», «унікальним стратегом», «людиною, яка з’являється раз у сто років!». Румунська влада вважала Махна впливовим політичним діячем, що може придатися хоча б у випадку війни з «Радами». У Румунії Махно створює Закордонний центр махновського руху, з якого він намагався керувати своїми розрізненими загонами і підпіллям в УСРР. Мета центру — підготувати всі умови для поновлення широкомасштабної боротьби проти червоних. Центр організував «вікна» на кордоні, через які в УСРР проникали махновські емісари. Махновський Центр сподівався залучити до своїх рядів українських повстанців петлюрівського напрямку і солдатів колишньої армії Петлюри.

На початку 1922 р. з Румунії в Україну пробралися 7 бійців на чолі з махновським командиром Кожею, який добрався до Гуляйполя й об’єднав там залишки махновської вольниці. Навесні 1922 р. ще 15 махновців були направлені в Україну для організації повстання. Однак більшість їх була заарештована ЧК.

Уряди Радянської Росії і Радянської України в нотах до румунської влади вимагали видачі Махна і його соратників, вказуючи, що всі вони є розбійниками і бандитами і що вони готуються напасти на Україну. Однак румунська влада відповідала, що для видачі Махна і махновців немає ніяких підстав «відповідно до норм міжнародного права». Для дискредитації Махна керівництво Радянської України, наркомат юстиції, наркомат закордонних справ, ГПУ завели слідчу справу, прагнучи довести, що Махно не політична фігура, а ватажок банди, що вчинив тисячі карних злочинів. Обвинувальний акт був зроблений вже у січні 1922 р. Махно розумів, що румуни за якісь обіцянки можуть видати його Радам чи заарештувати його за «антирумунську діяльність».

Махно запропонував румунській владі переправити його загін на кордон із Польщею, і 28 квітня 1922 р. Махно і 17 махновців у супроводі чинів румунської поліції були відправлені на північ Румунії. Там уночі махновці нелегально переправилися на польській ділянці кордону у Галичину, що ось уже два роки була захоплена поляками. Після переходу групою Махна польського кордону польські прикордонники затримали махновців і розмістити їх у таборі для військовополонених в Щелковому, де вже містилися інтерновані петлюрівці. Повідомлялося, що під час арешту Махно вчинив опір польським прикордонникам і був поранений. Умови перебування в таборі були жахливими навіть у порівнянні з табором румунським. Голод, важка фізична праця, колючий дріт, знущання охоронців ламали навіть стійких бійців.

У травні 1922 р. суд Верховного ревтрибуналу УСРР затвердив обвинувальний акт «карного злочинця Махна» і зажадав від польської влади передати його радянському суду. Уряд УСРР звертався до польського уряду з нотами, вимагаючи видати Махна, але поляки вирішили не видавати політичного біженця на розправу.

У вересні 1922 р. Махна, його дружину Галину, махновців Домашенка і Хмару заарештували і перевели до варшавської в’язниці. Була почата слідча справа за звинуваченням махновської групи у спробі підняти антипольське повстання в Галичині й у зв’язках із радянською розвідкою, з місією УСРР у Варшаві. Для Махна та його групи польське звинувачення вимагало покарання — вісім років в’язниці за шпигунство, розробку планів повстання і приєднання Галичини до УСРР. Твердилося, що Махно нібито отримав «з рук» радянської місії 100 тис. марок. Звинувачували Махна й у тім, що «плани махновського повстання у Польщі» були розроблені в Москві, що Махно вимагав від Рад для повстання у Галичині передати під його керівництво бригаду радянської кінноти і роту радянської піхоти на тачанках... Більше року нудилися Махно, Хмара і Домашенко у варшавській в’язниці. Умови сирої камери сприяли поновленню процесу туберкульозу легенів. Галина потрапила до в’язниці вагітною і після народження дитини була випущена на волю. Донька Махна, Олена, з’явилася на світ у тюремній камері 30 жовтня 1922 р.

23 листопада 1923 р. почався судовий процес у справі махновців. Махно не викликав симпатії у польської публіки, свідки звинувачення Махна у бандитизмі розповідали про насильства, грабежі, вбивства, бандитизм, погроми. «Адвокати розвіяли міф про антисемітизм махновців, заявивши, що американські євреї-анархісти зібрали 5 тис. доларів для Махна на всі судові витрати, що євреї всього світу вважають Махна за свого захисника. Захист будувався на цілковитому запереченні звинувачень. Захист переконав суд, що Махно ніколи не боровся проти польських військ, а в 1920 р. навіть відмовився «воювати на польському фронті». Захист стверджував, що і під час вирішальної битви за Варшаву махновці «допомогли Польщі», рейдуючи по тилах червоних, підривали здатність Червоної армії до наступу. Махно твердив: «Ви засуджуєте не Нестора Махна з Гуляйполя. Ви засуджуєте українську революцію, що нині починає змінювати свою історію! Не знаю випадку, щоб когось із людей нашого часу могли судити за те, що він належить майбутньому. Я — майбутнє!»

Махна в ті тяжкі дні підтримували анархісти всього світу, направляючи протести проти його переслідування на адресу польської влади. Анархісти США, Іспанії, Німеччини, Франції, Італії пікетували польські і радянські посольства у своїх країнах, протестуючи проти суду над Махном. Болгарські анархісти погрожували польській владі підривати польські посольства по всій Європі, якщо Махно не буде виправданий.

27 листопада 1923 р. суд визнав надуманими всі звинувачення проти Махна як проти «карного злочинця». Звинувачення в радянському шпигунстві і намірі підняти повстання руйнувалися після експертизи листів радянських дипломатів, авторство яких приписувалося Махну. Махно і його побратими були виправдані польським судом «за відсутністю прямих доказів» і вже через день звільнені з в’язниці. Махну було заборонено жити в Галичині, польська влада визначила місце