Читати книгу - "Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Упалий ідол
«Мати Вільми, — написав слідчий після того, як завершив розслідування, — не мала доброї слави серед сусідів і свою дочку з раннього дитинства виховувала не дуже строго, не привчивши її митися і призвичаївши до показної розкоші, що не відповідала її суспільному й економічному становищу». Образ Вільми Монтезі, бідолашної невинної дівчинки, жертви торговців наркотиками, став розсипатися перед напором холодного і безстороннього розслідування. Сама мати Вільми Монтезі подала в себе вдома поганий приклад помпезної елегантності поганого смаку. «Вона поводилася, — написано в матеріалах справи, — владно з чоловіком, деспотично з усією родиною і навіть жорстоко із власною матір’ю, промовляючи під час частих сімейних сцен лайливі слова і грубі вислови».
Таємниця торбинки
Така поведінка настільки вплинула на виховання Вільми, що в нещодавній суперечці з сусідкою вона вилила на неї купу нецензурної лайки, дослівно записаної в матеріалах справи. Невдовзі після її смерті власник магазину «Ді Крема» на вулиці Націонале, почув, як дві дівчини, знайомі Вільми, особи яких потім не були встановлені, сказали, маючи на увазі жертву: «Це природно, провадячи таке життя, вона не могла скінчити інакше».
Денний заробіток Родольфо Монтезі не перевищував півтори тисячі лір. Проте в останні дні свого життя Вільма Монтезі володіла торбинкою з натуральної шкіри крокодила, яку експерти оцінили у вісімдесят тисяч лір. Походження цієї торбинки встановити не вдалося.
Звучні слова
Здавалося, усі забули про факт, який поліція з’ясувала одним із перших: після того, як її нареченого перевели в Потенцу, дівчина набула звичку щодня по обіді виходити з дому. Запевняли, що вона ніколи не поверталася після пів на восьму. Однак лікар, особу якого не встановлено, що жив в останньому будинку під номером 76 на вулиці Тальяменто, запевнив фармацевта з вулиці Себаціо, а той переказав це поліції, що якось йому довелося відчинити Вільмі вхідну браму після опівночі.
Протягом п’яти місяців Аннунціата Джонні прислуговувала в домі родини Монтезі. Служниця повідомила поліції щось цілком протилежне до того, що стверджувала сама родина: часто за відсутності Родольфо Монтезі відбувалися гучні сварки, а одного разу мати викрикнула на адресу Вільми два міцні слівця, перекласти які, трохи пом’якшивши, можна як «хвойда і стерво».
Дві сестрички
Також було доведено, що кожного ранку, близько восьмої, після того, як батько покидав дім, дві сестри кудись виходили і не поверталися до другої дня. Колишня служниця підтвердила цей факт, але сказала, що не надала цьому значення, бо думала, що дівчата працюють.
В пообідні години, навіть після заручин з Джуліані, Вільма Монтезі отримувала телефонні дзвінки. Перед тим як відповісти, вона зачиняла двері кімнати і вела розмову тихим і обережним голосом. Але ніхто не міг уточнити, чи йшлося завжди про одного і того самого телефонного співрозмовника і чи були це міжміські дзвінки. В такому разі в останні місяці це не могли бути дзвінки від Джуліані, бо на момент смерті Вільми Монтезі прямого телефонного зв’язку між Римом і Потенцою не було.
Сумнівна позиція
Що стосується поводження родини після смерті Вільми, слідчий через прослуховування телефону пересвідчився, що мати Вільми брала пожиток з публікацій газет про смерть її дочки. Вона сама отримала не одну сотню лір за свою інформацію, а «якось, — сказано в матеріалах справи, — почала нарікати на малу винагороду і намовляти журналістів написати пікантнішу статтю». З цього та інших розслідувань слідство дійшло висновку, що Вільма Монтезі вела «подвійне життя».
Змалку призвичаєна до розкошів, які не відповідали її суспільному становищу, вирісши в родинній обстановці, яку не можна назвати надмірно строгою у звичаях і традиціях, Вільма мріяла про краще майбутнє і була цілком вільна виходити з дому зранку чи вдень.
Тож не було неймовірним, що ця справжня Вільма Монтезі — така відмінна від створеної газетами — була зв’язана з торговцями наркотиками і брала участь у «вечірці насолоди».
Телефон
Відтак слідчий спохопився і згадав перше свідчення Ванди Монтезі, згодом виправлене: «Вільма вийшла з дому не прибравшись попросту тому, що не мала часу. Вона напевне вийшла після нагального телефонного дзвінка». Ця заява дає підстави думати, що Ванда була впевнена, що її сестра могла отримувати екстрені телефонограми, виходити з дому без попередження і навіть мала таємні стосунки, про які родина ніколи не розповідала поліції.
Родольфо Монтезі, єдина людина, яка могла б запровадити строгість в своєму домі, не мав часу на те, аби виконувати свої обов’язки. Робота пожирала увесь його час, і він ледве встигав піти додому пообідати.
Що зробив принц?
Та перед тим, як йти далі, треба було проаналізувати одне свідчення: хтось сказав, що 9 квітня по обіді бачив принца Д’Ассію у світлому автомобілі у супроводі дівчини в районі, де було скоєно злочин. Один адвокат, який довідався про цей факт, розповів про це адвокатові Уґо Монтаньї і той влаштував страшенний скандал: він поговорив зі свідком і той підтвердив свої показання. Коли дружина свідка дізналася, що він говорив, то скрикнула: «Недоумок! Я казала йому стулити пельку. Тією дівчиною була Вільма Монтезі».
Принца Д’Ассію, молодого італійського аристократа, ростом один метр вісімдесят шість сантиметрів, худого як граблі, викликали давати показання. Він заперечив, що його компаньйонкою була Вільма Монтезі. Але також відмовився назвати ім’я дівчини, бо принц Д’Ассія є справжнім джентльменом.
Побачимо
Однак джентльменство треба було відкласти убік, бо алібі такого типу для начальника Сепе нічого не важили. Було розкрите ім’я однієї вишуканої синьйорити з римського вищого товариства, яку викликали давати свідчення і яка підтвердила версію принца про поїздку в Капакотту 9 квітня. Крім того, квитанція за бензин доводила, що того дня принц забезпечився двадцятьма літрами пального для подорожі.
Звинувачення супроти принца Д’Ассії виявилися безпідставними. Натомість були конкретні звинувачення, які потрібно було перевірити: проти Уґо Монтаньї і П’єро Піччоні. Та перш ніж іти далі, необхідно поінформувати читача про те, що він, без сумніву, бажає знати вже кілька днів, але що тільки тепер доречно повідомити:
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)», після закриття браузера.