Читати книгу - "Анабазис. Похід 10000 еллінів"

/14/ «А кажу вам це не тому, буцімто ви неславите своїх предків. Небагато днів збігло відтоді, як ви зустрілися віч-на-віч з нащадками тих же персів і, з допомогою богів, перемогли їх, хоч вони значно переважали вас числом. /15/ Тоді ви проявили звитягу задля здобуття Кіром царського престолу, а нині, коли йдеться про ваш рятунок, вам слід засвідчувати ще більшу хоробрість та відвагу. /16/ І нині ви сміливіше дивіться їм у вічі, Адже у ті дні, коли ніхто ще не знав про них, ви не зупинилися перед безліччю ворогів, проте вдарили по них, пам’ятаючи батьківські заповіти; а тепер, набравшись досвіду, знаючи, що навіть тоді, коли їх значно більше, аніж вас, вони не можуть витримати вашого натиску, чому вам їх ще боятися?»

/17/ «А втім, не думайте, що зрадницькі дії війська Аріея — нещодавнього нашого спільника — завдали нам важких втрат. Адже вони ще боягузливіші за тих варварів, яких ми розбили. От вони і повтікали до них, а нас покинули; зрештою, тих, хто ладен тікати, набагато приємніше бачити у ворожих лавах, ніж у власному війську.»

/18/ «Може, хто-небудь із вас бідкається з приводу відсутності у нас кінноти, у той час як у ворога її багато. Але ж поміркуйте, що 10 000 вершників — це не що інше як 10 000 чоловік. Адже ще ніхто не гинув у битвах від укусу коня чи удару його копита, і все, що точиться у бою, звершується людьми. /19/ І хіба нам не певніше почуватися ногами на землі, аніж вершникам на коні? Адже вони звисають на конях, боячись не лише нас, але й власного падіння, а ми твердо ступаємо по землі, можемо завдати дошкульніших і влучніших ударів кожному, хто трапиться нам на шляху. В одному лише вершники мають перевагу над нами: вони можуть втекти швидше, ніж ми. /20/ Та, можливо, ви ладні іти в бій, проте потерпаєте від того, що вас уже не вестиме Тіссаферн і цар не даватиме вам провіанту. В такому разі розважте самі, що краще: чи мати провідником Тіссаферна, відкритого зловмисника супроти нас чи захоплених нами людей, яким ми звелимо вести нас, причому вони знатимуть, що за будь-яку провину вони важитимуть власним життям. /21/ І хіба краще купувати провіант на їхніх же базарах, де продають мізер за шалені гроші, коли у нас взагалі немає коштів, аніж самим силоміць забирати його після перемоги стільки, скільки потрібно?»

/22/ «Якщо вам це зрозуміло, але водночас у вас є думка про нездоланні для переправи річки і можливі підступи на них під час переходу, який може виявитися згубним для вас, то поміркуйте, чи, бува, це не безглузда вигадка варварів? Адже всі річки, навіть коли вони непрохідні в нижній течії, можна перейти вбрід, не замочивши при цьому колін, якщо підійти до їхніх витоків.»

/23/ «Але навіть у тому випадку, коли річки стануть для вас перепоною і в нас не виявиться провідників, нам усе ж не слід падати духом. Адже ми знаємо, що місійці, які, скажемо так, навряд чи хоробріші за нас, мешкають у багатолюдних, квітучих і великих містах на царевій землі. Знаємо також те ж саме і про пісідійців, а за лікаонцями ми самі спостерігали: вони оволоділи укріпленими місцями на рівнинах і грабують землю персів. /24/ І нам, можна сказати так, жодним чином не слід виказувати власних намірів повернутися додому, а зробити вигляд, наче б ми збираємося десь у тутешніх краях оселитися. Я певен, що коли б місійці вирішили піти, то цар дав би їм багатьох провідників і багатьох заручників як запоруку за надійне виведення їх з країни, ба більше, він би проклав їм шлях, проїжджий навіть для колісниць, запряжених четвіркою коней. І, безсумнівно, він набагато охочіше зробив би те ж саме і для нас, якби лишень довідався про наш твердий намір залишитися тут.»

/25/ «Одначе я боюся, що, привчені жити в лінощах і проводити дні в розкоші, обзавівшись вродливими і стрункими жінками-мідійками і персіянками, ми, подібно до лотофагів[138], забудемо дорогу додому. /26/ Тому слушніше і справедливіше було б, звісно, дістатися Еллади до своїх рідних та пояснити еллінам, що вони самохіть терплять нужду, бо вони ж мають змогу відрядити сюди людей, які проживають там у суворих умовах, і бачити їх багатими[139]».

/27/ «Проте всі ці блага, звичайно, здобуваються у боротьбі, а тому нині поведемо мову про те, яким чином нам здійснювати похід, не піддаючись небезпеці, а в разі збройного зіткнення — як битися якнайкращим способом. По-перше, — провадив Ксенофонт, — я пропоную спалити усі наявні у нас підводи, щоб ми у своїх діях не залежали від налигачів і могли вільно просувалися туди, куди треба задля користі війська. Потім слід також спалити намети, бо перевозити їх — річ надто клопітна, і від них жодної користі ані в битвах, ані в добуванні провіанту. /28/ Потім ми викинемо усе зайве із решти спорядження, за винятком тих речей, які