Читати книгу - "Анабазис. Похід 10000 еллінів"

/29/ «І насамкінець, про найважливіше. Вам добре відомо, що вороги не одважилися повести з нами війну доти, доки не схопили наших стратегів, сподіваючися спричинити цим безлад і непослух у наших лавах, а відтак вчинити розгром. /30/ Тому теперішні командири мусять бути суворішими, ніж попередні, а рядові солдати — слухнянішими і відповідальнішими. /31/ Ви повинні прийняти ухвалу, згідно з якою, кожен солдат, свідок провини, разом із командиром каратиме порушника. Таким чином, вороги вже нині знатимуть, що у нашому війську не один Клеарх, а 10000 чоловіків, які запобігатимуть будь-яким витівкам на службі. /32/ Але час від слів переходити до справи, адже вороги, далебі, не баритимуться. Тому нехай всі, якщо згодні із внесеними пропозиціями, якомога скоріше схвалять їх, аби виконувати затверджене. А якщо хтось із присутніх, і рядовий також, має щось краще на думці, то нехай не вагається сказати; справа бо стосується рятунку усіх нас».

/33/ Після цього Хірісоф сказав: «Якщо хтось має щось додати до Ксенофонтових слів, то це буде принагідно обговорено у свій час; але, як на мене, Ксенофонтові пропозиції слід, не гаючись, прийняти. Хто з цим згоден, нехай підніме руку». Всі підняли руки.

/34/ Ксенофонт знову встав і сказав: «Послухайте, мені знову дещо спало на думку. Нам, звісно, слід прямувати туди, де можна буде запастися провіантом. Кажуть, на відстані не більше 20 стадій звідси лежать багаті села. /35/ Не пантеличтеся цим, якщо наші вороги, мов полохливі пси, які ганяються за перехожими і кусають їх, коли змога, але самі тікають щодуху від гонитви, переслідуватимуть нас, коли ми зрушимо з місця. /36/ Тому задля більшої безпеки під час просування війську, мабуть, треба було б вишикуватися у каре, аби обоз і натовп нестройових перебували під захистом[141]. Якщо ми, між іншим, зараз визначимо, хто вестиме військо і командуватиме передніми рядами, хто командуватиме на обох флангах і хто прикриватиме тил, то у нас не буде потреби радитися[142] з появою ворогів, і ми одразу ж без шарпанини даватимемо відсіч ворогам за встановленим порядком. /37/ Можливо, хтось міркує ліпше про спосіб шикуватися, то в такому разі нехай буде так, як він скаже. Але якщо такого не виявиться, то нехай військо веде Хірісоф, бо ж він лакедемонець[143]; про обидва фланги нехай подбають двоє старших стратегів, а в тилу перебуватимемо я і Тімасій — наймолодші стратеги. /38/ В подальшому, перевіривши на ділі шикування, ми зможемо завжди обговорити усі інші заходи, кожен окремо за тих чи тих обставин. Якщо у когось є інші, кращі пропозиції, з’ясуйте їх». Оскільки ніхто не заперечував, то Ксенофонт сказав: «Хто згоден, нехай підніме руку». Пропозиція була прийнята. /39/ «Отже, — сказав він, — тепер нам треба розійтися і виконувати постанову. Хто з вас хоче побачити своїх близьких, то нехай пам’ятає, що йому належить бути хоробрим, інакше усе зведеться нанівець. А хто хоче жити, той нехай б’ється до переможного кінця, бо переможці вбивають, а переможені гинуть. А хто мріє про багатство, той повинен досягати перемоги, бо переможці зберігають власне майно і захоплюють майно переможених».

/1/ Після цього елліни встали, розійшлися і почали спалювати підводи й намети; усі необхідні речі залишили і поділили між собою, а зайві повикидали у вогонь. Скінчивши цю справу, вони взялися до сніданку. Ще коли вони снідали, приїхав Мітрідат з приблизно тридцятьма вершниками і, викликавши до себе стратегів на чутну відстань, він сказав: /2/ «Елліни, вам відомо, що я зберігав вірність Кірові, а нині ставлюся прихильно до вас і сюди добирався з неабияким страхом. Якби лишень я дізнався, яким чином ви думаєте повернутися щасливо додому, то я би приєднався до вас з усім військом. Тому, скажіть мені як другові, вашому доброзичливцеві і спільникові у подорожі, що у вас на меті». /3/ Порадившись один з одним, стратеги вирішили дати відповідь, а говорив Хірісоф: «Ми вирішили, якщо нам не чинитимуть перешкод, повернутися додому і пройти через цю країну, не заподіюючи їй якоїсь шкоди; якщо ж хтось завдаватиме нам клопоту — битимемося з ним до кінця». /4/ Після цього Мітрідат силкувався переконати, нібито не існує способу врятуватися без волі на те царя. Ось тоді і з’ясувалося, що він підісланий, тим більше, як виявилося з певністю, між Мітрідатовими вершниками перебував хтось із Тіссафернових людей. /5/ Тому стратеги вирішили схвалити постанову про неухильне ведення війни, поки вони перебуватимуть на ворожій землі, тим більше що, наблизившись, варвари стали заманювати солдатів і заманили підкупом одного лохага, Нікарха-аркадця, і він пішов уночі із приблизно 20 солдатами.

/6/ Після цього, поснідавши і перейшовши через річку Запат