Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший 📚 - Українською

Читати книгу - "У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший" автора Андрій Хімко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 27 28 29 ... 203
Перейти на сторінку:
майнути, як колись, на торговицю, пригадавши дитинство. Не дивно, що Петруся не можна було відірвати від ярмарчища, аж мусила прикрикнути на нього, хоч і порушувала тим святий день.

Біля мосту ще з ночі горбатий і таранкуватий Шмуль порозкладав на лавках свій нехитрий крам. Поряд з ним вправно орудувала відома міщанам руда шинкарка Ликеря з кількаярусною короною яшних пишних кіс. Люди в місті тарабарили, що коли Ликеря розпустить оті коси і побіжить, то вони, мов сніп над головою, підіймають її в повітря і несуть, аж ногами не встигає перебирати. Тепер голови її, правда, не було видно, бо рундук був завішаний стрічками так рясно, що й не хочеш, а до неї завернеш. Одвічний крамар Шмуль, казали, багато років заздрить їй, і хоч уже в літах, а на Ликерю поглядає, як кіт на сало. Лихі люди, - а в місті їх чимало, - подейкували, що Ликеря і продзагонівців, і штабістів Ревтрійкому, і навіть коцурівців навколо пальця обводила, не кажучи вже про Шмуля, з яким зналася навіть близько, крамарюючи завжди поряд, але ні Мара, Шмулева жінка, ні Охрім, Ликерин чоловік, ліва нога якого не згиналася в коліні, на ті подейкування не звертали жодної уваги. Купити і продати Ликеря вміла, як рідко хто, а коли б не Охрім, то й у перелюбстві і звідництві вона б перевершила і Марію Московку…

Плентаючись за матір’ю, Петрик навіть шкодував, що вередували Ярися, Таня і Лідуня і мати, не затримуючись, потягла їх оце додому.

- Мамо, - запросився Тодосько, як вони рушили від мосту, - хочу пристати до діда Дуки та попроситися на крутіння каруселей, - вказав він на торговище. – Он, бачте, і Хіврин Данько там, і циганчук Васько, і Михай Секлетин…

- Ти справді так хочеш туди, і не поснідавши? – подивилася допитливо на старшого сина Ганна. – Гріх же сьогодні працювати заробітне.

- Чому гріх? Дід Дука казав якось, що гріх красти і обманювати людей, а робити їм приємне не грішно. Щось зароблю, досхочу накатаюся, а коли пощастить, то може й кашкета куплю.

- І я хоцу калусель клутити, - встряв тут же Петрусь, смикнувши Ганну за спідницю, звівши благально на неї великі карі очі.

- Кому що, а курці просо, - докірливо подивилася Ганна на малого. – Як так хочеш, сину, то спробуй щастя, - пройнялася вона співчуттям до старшого, оглянувши його закушкану голову. – Поїсти Домашка принесе тобі, - кинула навздогін, бо Тодось, поставивши кошика з пасочками, вітром полетів на міст.

“Ми малими побожнішими були, а вони, бач, не такі, - подумала Ганна про дітей. –Може, я не вмію належно виховувати, - зітхнула вона. – А таки не вмію.”

Ганна була ще сповнена церковним співом, святковий настрій підсилювали передзвони й урочистість дня, хоч зголоднілі діти своїм клянченням і псували те все життєвою прозою.

- На калусель хоцу-у, ма-а-а, на калусель, - не вгавав Петрусь, оглядаючись у бік торговища.

- Цить мені, бо ось Лідуня задрімала, - нагримала на нього Ганна. – Понесеш із Домашкою Тодоськові обід, то й покатаєшся, - додала згодом, шкодуючи малого…

Ще з віддалі  Ганна побачила чимось наляканих лелек на своїй коморі, аж стривожившись. Птахи поводилися явно збентежено.

- Боженьку наш! То ж кого ще там принесло?! – сказала вона, загледівши крізь кущі вишняку двох коней під відлами коло стайні.

У відчинених дверях стояв Карпо – в довгій шинелі і гостроверхій шапці із зіркою напереді. На лавці лежала пара брудних мішків з якимись речами. Коні, що тупцювали посеред двору, зизом дивилися на Ганну й дітей.

- Любий Карпе! – опустила Ганна кошичка з пасочками на землю. – Карпе, - швидше видихнула, аніж вимовила вона, остовпівши і втративши сили в ногах. – Христос воскрес, коханий! – пішла до чоловіка, лишивши розгублених дітей.

- Воскрес, воскрес, та не для нас, видно, - пішов нарешті й гість назустріч дружині, окидаючи сердитим поглядом дітей. – Чужі жінки статки примножили, а моя дітей нащенила, - поцілував врешті він Ганну.

- Хіба ж то моя вина, любий? Більша сім’я, то й більше землі вділять… В соборі були, - намагалася пом’якшити гнівний погляд чоловіка. – Свято ж сьогодні яке, Карпику! Пасочки посвятили, - залилася вона сльозами і від радості, і від розгуби, і від страху, відчувши себе й справді у чомусь винною перед чоловіком.

- А це ж ще хто? – питав насуплено Карпо, розглядаючи сонну Лідуню на руках дружини. – Ще одного рота мені щенила, поки я вмирав? – докорив.

- Побійся Бога, Карпе! Нащо ти так? – заніміла від образи Ганна, аж Лідуня проснулася. – Це ж … як ти приїжджав ото!.. Подивись, як викапана, на тебе схожа! Бійся, Бога, кажу, чоловіче! – розридалася.

- До чого ж ти здатна у мене на таке! – стримував у собі гнів Карпо. – Інші роками з чоловіком сплять і нічого, а ти за короткі години, бачиш, аж трьох зуміла привести, - оглянув господар мовчазних дітей, що світили на нього очима. – Людський сором втратила! – підвищив він голос, сплюнувши і направившись до коней.

- Свят-свят! Спаси нас, Боже, і помилуй, милостивий, - проказала Ганна, бредучи, як п’яна, в хату.

Налякана батьком Домашка схопила Петруся, Ярисю й Таню за руки і потягла їх за матір’ю. Петрусь, опираючись, оглядався на коней.

Хворі Гриць і Домка тихо схлипували в постелі, як Ганна внесла спершу Лідуню, а слідом і кошика з пасочками.

- Ма-а-а, їшти, - заскиглив Петрусь, як тільки Ганна виклала пасочки з крашанками. – На калушель хоцу! – не розумів малюк ситуації.

- Буде тобі, дитино, карусель, - відчула Ганна втіху, що Тодоська не було при зустрічі з Карпом. – Поправ, Домашко, постіль у колисці, хай я покладу Лідуню, - і спитала в Домки, вкладаючи немовля, - Давно прибув Карпо?

- Як

1 ... 27 28 29 ... 203
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший"