Читати книгу - "Все правильно"

- За те, що був сліпий і дурний. Тоді, рік поспіль і наступні 14 років.

- Ти будував своє життя, я своє. Моє життя мене цілком влаштовує. І я думаю тебе влаштовує твоє

- До сьогодні я так і думав. Принаймі, цілком успішно переконував себе в цьому. От тільки, весь час шукав щось… Сам не знаючи що. І тільки сьогодні, зараз зрозумів.

- І що ж ти зрозумів?- Ліза з цікавістю подивилась на чоловіка. Женя посміхнувся, але замість відповіді знову спитав.

- Можеш мені відповісти на одне питання?

- Звичайно.

- То ти мене тоді з води витягла?

- Так. – Вона не уточнювала коли, та це і не потрібно було. Вона знала, про що він питає. Пам'ять завбачливо розгорнула незабутні події. Як вона, відчувши себе так, наче її серце заливає холодна хвиля, різко розвертається прямо у середині танцю, вискакує з юрби студентів, що відриваються в шаленому ритмі, скидає босоніжки на платформі і стрілою мчить до моря, лякаючись, що не встигне. Як шукає його в воді, відчуваючи, що він поряд, але не розуміючи де саме. Як дивом знайшовши, майже мертвого, тягне до берега, як відбиває долоню об його обличчя, намагаючись привести його до тями. Як відчуває всім своїм єством, що хоче, щоб він жив, байдуже де, з ким, як, але жив! Щоб просто знати, що він є в цьому світі… Що не зможе жити в світі, де його взагалі немає…

- А звідки дізналась що я там?

- Відчула.

- Як?

- Не знаю. Так, наче вогонь, що в тебе в душі от-от згасне… Що тобі потрібна допомога. Я не могла цього допустити.

- А чому не залишилась потім? - спитав тихо Женя, розуміючи, що більш зрозумілого пояснення він не отримає, та і не певен, чи потрібно було воно йому.

- Навіщо? Щоб ти почувався чимось переді мною зобов’язаним? І що мені було б з цим неповернутим боргом робити?

- До чого тут борг! Мені потрібно було тобі стільки сказати…

- Мабуть не так і багато, бо ти опинився в черговому ліжку.

- Так… Знову спробував замінити діамант склом… Вибач… Знаєш, я коли побачив тебе в тому вікні зранку, ні не побачив, відчув, то було… боляче.

- Це як?

- Я не знаю. Я зрозумів, що завдав тобі болю, але що з цим робити не знав…

- А що ти міг з цим зробити? Ти вчинив як завжди, і не твоя вина, що для мене це було знову неочікуваним ударом. Хоча… ти міг і потім підійти…

- А сенс? Сказати вибачай, ти мені снишся ночами, ти мені потрібна настільки, що я тільки но вибрався з чийогось ліжка? Та ти б мене послала далеко і надовго, і була б права.

-…

- Але я шукав…. Знову ввечері. Навіть розуміючи це… А знайшовши, побачив тебе з якимось чорнявим хлопцем, що явно був у тебе закоханим. І я вирішив не дурити голову ні собі, ні тобі.

- А, Маттей. Був такий, він і справді був закоханий, і будував відносно мене серйозні плани… Мій перший чоловік.…. Не знаю як я, а він точно виграв від твоєї чи то шляхетності, чи то нерішучості.

- А є ще другий?

- Був.

- То ти зараз вільна?- Женя підібрався, як хижак пере стрибком.

- А ти хочеш наверстати? З’ясувати в кінці кінців яка я в ліжку?- розсміялась Ліза.

- А ти б погодилась? – мимоволі бовкнув Женя і ледве не прикусив язика. Не цього він хотів. Так цього теж, але не в такому контексті. Мабуть.

Ліза на якусь мить замовкла уважно вдивляючись йому в обличчя.

   - Так… То куди їдемо?

   - Як скажеш…- Женя почув, що його голос охрип від перспектив, які несподівано відкривались. Він хотів сказати, що це не важливо, далеко не найголовніше, що він стільки їй воліє сказати, але чомусь всі слова в голові перемішались, а думки крутились тільки навколо бажання повільно зняти сукню з цієї жінки…

Ліза

2016р

Вона прокинулась рано, подивилась на чоловіка, що спав у її ліжку і з посмішкою похитала головою. Вона знову отримала все що хотіла, але чи потрібно це було їй знову -- не розуміла. Так, ніч була чудова. Відчуття і справді різняться між коханням, що навіяно головою, і коханням, що прийшло саме, не питаючи дозволу. Нехай навіть це було п'ятнадцять років тому.

Тихенько вислизнувши з ліжка, вона зібралась і залишивши на дзеркалі біля його телефону записку, вислизнула з дому. Їй на роботу потрібно було виїжджати рано. Ні, не так рано, як вона сьогодні вийшла, але це був гарний привід не чекати поки він прокинеться. Нехай цей чоловік вчора і розповідав їй про кохання, вона не повністю в це повірила. Вночі було добре, занадто добре, щоб казка у яку вона примудрилась повірити в 18-ть справдилась в 32. Раціональна частина свідомості стверджувала, що вона залишилась в пам’яті Жені лише через те, що колись він з нею не переспав, а лише «облизнувся». Так, це було дуже шляхетно з його боку, настільки, що він мав право на нагороду. А вона… Вона хотіла перевірити чи справді існує кохання і чи настільки воно змінює зміст статевого акту. Змінює… Цієї ночі вона вперше зрозуміла, що хоче дитину і не просто дитину, а саме від цього чоловіка. Саме від цього, навіть якщо йому ані вона, ані дитина не потрібні. Вона хотіла, щоб з нею завжди була частина коханого… Цікаво, як на таке її бажання подивиться Доля?

Ліза неспішним кроком йшла вздовж свого звичайного маршруту пішки. Потреба пройтись, подумати і залишити коханому чоловіку свободу вибору, була нагальна. Так, все так же коханому, варто визнати. Вона майже нічого про нього не знала, не бачила його 14 років (вважати зустріччю кілька слів п’яного хлопця теж мабуть перебільшення), майже змусила себе повірити, що не пам’ятає його, і взагалі в її житті ніколи, ніякого кохання, окрім погодженого розумом, не було, але… Але, попри все це, вона відчувала, що кохає його до нестями. Настільки, що ладна зробити все, щоб він залишився. Ладна стати ким завгодно і робити що