Читати книгу - "Богиня і Консультант"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
3. Проф. Адамчук надавав «предметам сили» надзвичайно важливого значення, був переконаний, що ці «предмети» є містичними центрами (стрижнями, каталізаторами, ембріонами) формування провідної верстви нації, її ментальних особливостей та її духовного егрегору. Наявність чи відсутність «предметів сили», на його думку, впливали на історію народів. Знання про «предмети сили» професор отримав під час своїх наукових досліджень (в експедиціях?). Ці знання не тільки не суперечили його фаховому досвідові, але й підкріплювалися ним. Це дозволяє припустити, що якби він знайшов такий «предмет» під час розкопок, він би його сховав, щоби вберегти від, імовірно, адептів «ворожих» окультних угруповань і, відповідно, сфальсифікував би звіти. За суспільними переконаннями він був патріотом і не довіряв офіційній державній владі, яку вважав байдужою, некомпетентною і продажною. Він вважав конспірацію обов’язковою, знав (здогадувався?) також про якусь реальну загрозу для тих, хто володіє «предметами сили».
4. Проф. Адамчук, швидше за все, не був єдиним у цих переконаннях та діях (не зміг би, зокрема, одноосібно провести фальсифікації звітів та колекцій та вилучення матеріалів з архіву з метою сховати знайдені «предмети сили»). З великою часткою ймовірності можна припустити, що він мав однодумців (учителів? послідовників?) у науковому середовищі. Можливо, існувала законспірована група «хранителів предметів сили». Членів цієї групи слід шукати серед археологів, працівників архівів, викладачів університету, особистих друзів, політиків, ентузіастів язичництва.
5. Не виключено, що причиною загибелі родини Адамчуків була необережність у висловлюваннях та інтерв’ю самого професора. Інша версія – в групі «хранителів» з’явився зрадник або агент конкуруючої окультної організації (спецслужби, бандформування «чорних археологів»?). Ще одна версія: у 2004 році, під час президентських перегонів, хтось зіграв на патріотичних почуттях професора і спровокував його «допомогти» політикам певного спрямування. Професор погодився, «засвітив» реліквію у політичному (консалтинговому? окультному? силовому?) середовищі й невдовзі став жертвою атаки зацікавлених сил.
6. Члени групи «хранителів» теж можуть не знати про долю реліквії і шукати її. Тоді можна припустити, що в пошуках реліквії («предмета сили», «жезла сили») бере участь кілька зацікавлених законспірованих (впливових?) сил. Це можуть бути «окультисти», «чорні археологи», найманці впливових колекціонерів, спецслужби або збірні за складом групи, що складаються з представників цих різновидів зацікавлених сил.
Мітелик перезвонив Одноокому, але робот-оператор повідомив йому: «Ваш абонент поза зоною досяжності».
– Поза зоною досяжності твій дядько Славко, – повідомив він Індизі.
– Вимкнув мобілку. Напевно спить, – припустила та. – Він цілу ніч не спав.
– Ок. Нехай спить. Тоді ти лишаєшся тут на господарстві. А мені треба на роботу йти. А то мене скоро звільнять за злісне неробство.
– А ще тому вам треба йти, що на роботі Інтернет халявний. Так? – мала телепатка хитро примружилася.
– За несанкціоноване читання думок вас позбавлено права на отримання двох обіцяних тістечок, – повідомив старший консультант і дав малій Індизі щигля. – Відтепер впроваджуються штрафи та інші репресії!
– Я не читаю думки, я їх бачу! – відкоректувала його присуд Індиго і показала Мітеликові язика.
В офісі ФПП панував благодатний спокій. Шеф із Наташею виїхали до Києва на політологічну конференцію, і співробітники працювали у «сплячому» режимі. Почеконіус відпросився до міста, Фролюк від ранку щось вирішував в облдержадміністрації, дівчата моніторингової групи висіли на телефонах, обговорюючи багатосерійні жіночі проблеми. Навіть секретарка залишила свій спостережний пункт у приймальній і пішла пліткувати до соціологів. Тому Мітелик майже непоміченим прокрався до свого кабінету і скористався офісним вай-фаєм.
Він зайшов на пошуковий сайт і набрав у віконечку «Дролма». Переглянувши низку сайтів, він записав найважливіше до того ж блокнота, де вже перебували попередні висновки щодо досьє професора Адамчука.
«Дролмою» на Тибеті називали буддійську богиню Тару, відому у двадцять одному втіленні. З цих усіх втілень богині найбільше інформації в Інтернеті Мітелик знайшов про дві милостиві та благодатні інкарнації – Білу Тару (тибетське ім’я якої було Долкар) та Зелену Тару – Махашакті й Махамайюрі – «велику енергію» і «велику царицю таємних мистецтв». Особливо Валерія Петровича зацікавила та обставина, що, окрім білого і зеленого, до кольорів Тари-Дролми належали ще й червоний, синій та золотий. Він згадав п’ять кольорових колон зі свого сну. Кольори збіглися, старший консультант обвів занотовану інформацію про них подвійною лінією. Про Золоту і Синю інкарнації богині він не знайшов нічого, зате Червона Тара виявилася войовничою володаркою магії на ім’я Курукула. На одному з сайтів Мітелик знайшов зображення восьмирукої Курукули Тарабхави[13] і ретельно переписав у блокнот її тибетське ім’я Sgrol-ma-Dmarpo, яке читалося чомусь «Дролма Марпо».
Зі всіх втілень великої богині Мітеликові найбільше сподобалася Біла Тара, блага володарка Чистої Землі, що дарує людям здоров’я і довге життя. Він, на всяк випадок, зберіг
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Богиня і Консультант», після закриття браузера.