Читати книгу - "Маг"

934
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Маг" автора Джон Роберт Фаулз. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 27 28 29 ... 283
Перейти на сторінку:
Куди він їздить взимку? Часом до Афін, часом за кордон. За кордон — це куди? Гермес не знав. Не знав і про те, що у віллі «Бурані» бував Мітфорд. Там ніхто не буває.

— Спитайте його, чи міг би я навідати пана Конхіса.

Ні, це неможливо.

У Греції така цікавість, як наша сьогоднішня, — цілком природна річ. Здивувати тут може хіба що така стриманість, як у нашого співбесідника. Може, Конхіс і вибрав його саме за те, що тримає язик за зубами? Гермес звівся, щоб уже піти.

— А ви певні, що він не тримає в себе цілий гарем красунечок? — спитав Мелі.

Звівши брови й задерши синюшне підборіддя в безмовному запереченні, агояті презирливо відвернувся.

— Мужик неотесаний! — буркнув Гермесові в спину Деметріадес цю найприкрішу з грецьких дражнилок і торкнув вологими пальцями мою руку. — Друже, чи розказував я вам, як гуртом кохалися два пани і дві дами, з якими я колись познайомився на Міконосі?

— Так. Але я можу ще раз послухати.

Я почувався розчарованим і обманутим. Не тільки тому, що вже втретє довелося вислухати докладний опис способу, яким утішався той квартет акробатів.

До кінця тижня мені вдалося вивідати трохи більше в школі. Під час війни тут проживало тільки двоє моїх теперішніх колег. Кілька разів вони зустрілися з Конхісом, але після того, як у 1949-му поновилися шкільні заняття, ні разу не бачили його. Перший учитель мав Конхіса за колишнього музиканта. Другий вважав, що це закоренілий цинік і атеїст. Обидва зійшлися на тому, що він дуже дбає про недоторканність свого особистого життя. Під час війни німці примусили його перебратися в село. Якось вони спіймали кількох андарте — бійців Опору, що приплили з материка, і наказали Конхісові власноручно стратити їх. Він відмовився й разом із кількома односельцями пішов на розстріл. Якимсь дивом він не був убитий наповал і врятувався. Напевно, саме цю історію й розповів нам Сарантопулос. На думку багатьох місцевих людей, зокрема всіх тих, у кого нацисти під час акцій відплати вбили родичів, Конхіс мав би виконати наказ. Але все це в минулому. Хай навіть він неслушно вчинив, зате во ім’я Греції. Відтоді й ногою не ступив у селі.

А тоді вийшла наяву одна нібито й дрібна, але доволі дивна річ. Про те, чи обмовлявся Джон Левер’є, Мітфордів попередник, та й сам Мітфорд про своє знайомство з Конхісом, я розпитав кількох людей, крім Деметріадеса, що працював у школі тільки рік. Усі як один відповідали, що ніколи такого не чули. Природна відповідь, бо ж Левер’є був замкнений, «надто вже глибокодумний», як висловився, постукавши пальцем себе по лобі, один із педагогів. Так склалося, що останнім, кого я розпитав, став учитель біології Каразоглу. Запросивши мене випити кави в його кімнаті, він соковитою ламаною французькою запевнив, що Левер’є ні разу не був на віллі, бо інакше сказав би про це. Каразоглу знався з Левер’є краще, ніж інші викладачі; цих двох поєднало захоплення ботанікою. Попорпавшись у комоді, він видобув коробку з аркушами паперу й засушеними квітами впереміж. Усе це зібрав і спорядив Левер’є. Довгі й докладні примітки, написані напрочуд каліграфічним почерком й викладені з фаховою термінологією, кілька майстерно виконаних тушшю й аквареллю ескізів. Неуважливо гортаючи цей гербарій, я впустив на підлогу аркуш з засушеною рослиною, до якого прикріплено папірець із додатковими заувагами. Папірець вислизнув зі скріпки й упав окремо. На його звороті я побачив початок листа. Рядки закреслено, але їх можна було прочитати. Стояла дата — 6 червня 1951-го, тобто два роки тому. «Шановний пане Конхісе! Боюся, що, відколи ці неймовірні…» На цьому текст обривався.

Я не признався про цей випадок Каразоглу, а він нічого не зауважив. Саме тоді я твердо постановив навідатися до пана Конхіса.

Уже й не скажу, чому він раптом так мене зацікавив. Мабуть, почасти тому, що на острові не траплялося чогось справді цікавого й допікала звична рутина. Почасти — через загадкову фразу Мітфорда й лист Левер’є. Почасти — і це, здається, найважливіше — через мою незбагненну впевненість у тому, що маю право на цей візит. Обидва мої попередники були знайомі з тим відлюдником і не хотіли про це говорити. Тепер настала моя черга.

А ще цього тижня я написав листа до Алісон. На конверті вказав адресу Енн, що мешкала на поверх нижче в будинку на Рассел-сквері, й долучив прохання передати листа Алісон. Написав мало. Мовляв, я згадав тебе кілька разів. Тепер уже знаю, що це за «почекальня». Можеш відповісти, якщо справді захочеш, а якщо ні, то я тебе зрозумію.

Я усвідомлював, що на Фраксосі спогади затягують у минуле. Тут так багато простору, така глибока тиша, так мало зустрічей, що дуже легко випадаєш із сучасного й минуле видається в десять разів ближче, ніж насправді. Цілком можливо, що Алісон віддавна про мене не згадує й уже встигла переспати з кількома мужчинами. Отож я вкинув листа у скриньку так, як після кораблетрощі кидають у море пляшку з посланням, не дуже сподіваючись на відповідь.

Розділ 12

Наступної суботи не повівав звичний бриз і запанувала нестерпна спека. Почалася пора цикад. Вони цвірчали проразливим уривчастим хором, ані на мить не знаходили цілковитої злагоджености, різали вуха, пиляли нерви й зрештою так в’їлися звичкою, що коли одного дня враз замовкли під довгожданим заливним дощем, ця тиша видалася вибухом. Завдяки їм сосновий бір зовсім переінакшився — наповнився міріадами життів, став вуликом з невидимою, зате добре чутною енергією і втратив свою бездоганну самотину. Бо ж, крім цикад-цицикі, в повітрі трепетали, бриніли, дзижчали карміновокрилі коники, сарана, великі шершні, бджоли, комарі, оводи й безліч безіменних комах. То тут, то там серед дерев зависали хмари докучливих чорних мух, і я, пробираючись поміж дерев угору, лаявся і ляпав по собі долонями, як новітній Орест

1 ... 27 28 29 ... 283
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маг», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Маг"