Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Марш Радецького та інші романи 📚 - Українською

Читати книгу - "Марш Радецького та інші романи"

162
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Марш Радецького та інші романи" автора Йозеф Рот. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 27 28 29 ... 206
Перейти на сторінку:
— загони солдатів, тарілки — чоти. Симон Демант — полковник, полковник на службі у Франца Йосифа Першого! Мати в мереживному чіпці, рясній нічній спідниці й розхристаній блузці встає з постелі втихомирювати чоловіка.

Якось, через день після цісаревих іменин з батьком уві сні стався удар. Йому випала легка смерть і пишний похорон. Усі листоноші йшли за його домовиною. І у вірній удовиній пам’яті небіжчик лишився взірцевим подружжям, чоловіком, що помер на службі цісареві й цісарсько-королівській пошті. Обидві уніформи Симона Деманта — унтер-офіцерська й поштарська — ще й тепер висять поряд у шафі — удова за допомогою щітки, камфори та нафталіну підтримує їх у незмінному блиску. Вони були наче мумії, і щоразу, як відчинялася шафа, синові здавалося, що він бачить два трупи свого небіжчика батька.

Будь-що треба було стати лікарем. Доводилося давати уроки за нещасні шість крон на місяць. Доводилося ходити в драних чоботях. Коли йшов дощ — залишати на добрячих, навоскованих підлогах багатіїв мокрі й страшенно великі сліди: ноги наче більшають, коли в тебе драні підошви. І врешті-решт складено екзамени. Став медиком. Злидні все ще заступали майбутнє — чорним муром, об який розбивалися надії. Довелося просто-таки кинутися в обійми армії. Сім років їжі, сім років пиття, сім років зодягнений, сім років — дах над головою, сім, сім довгих років! Так вийшов з нього військовий лікар. І ним Макс Демант лишився.

Життя, здавалося, летіло швидше, ніж думки. І перш ніж устиг щось вирішити, нагадали про себе літа.

А потім одруження з панною Свою Кнопфмахер.

На цьому полковий лікар доктор Демант знов урвав плин своїх споминів. Він подався додому.

Уже звечоріло. Незвично врочисте світло лилося з усіх кімнат.

— Старий пан приїхав! — сповістив служник.

Старий пан — то був докторів тесть, пан Кнопфмахер.

Він саме виходив з ванної кімнати, в довгому квітчастому волохатому халаті, з бритвою в руці, з приємно порожевілими, свіжопоголеними й напахченими щоками, поставленими далеченько одна від одної. Його обличчя ніби розпадалось на дві половини. Купи воно трималося лише завдяки сивій гостренькій борідці.

— Мій любий Максе! — сказав пан Кнопфмахер, дбайливо поклав бритву на столик і розгорнув обійми, а заразом і поли халата. Тесть із зятем обнялися, двічі нашвидку поцілувалися й разом зайшли до кабінету.

— Я б випив чарку горілки! — сказав гіан Кнопфмахер.

Доктор Демант відчинив шафу, якусь хвилину дивився на ліс пляшок і знов обернувся до тестя.

— Я не великий знавець, — сказав він. — Не знаю, що тобі тут буде до смаку.

Він склав собі набір алкогольних напоїв десь так, як неук збирає бібліотеку.

— Ти досі не п’єш, — сказав пан Кнопфмахер. — Чи є в тебе сливовиця, арак, ром, коньяк, тирличівка, горілка? — умить проторохтів він, що аж ніяк не в’язалося з його демонстративною гідністю.

Він рушив (поли халата на ньому розліталися) до шафи і впевненим рухом вихопив із шереги пляшку.

— Я вирішив зробити Єві сюрприз, — почав пан Кнопфмахер. — І скажу тобі відразу, любий Максе, тебе тут не було всю другу половину дня. А замість тебе… — Він зробив паузу й повторив: — Замість тебе я зустрів тут якогось лейтенанта. Якогось йолопа!

— Він — єдиний друг, — заперечив Макс Демант, — який трапився мені за весь час моєї військової служби. Це лейтенант Тротта. Прекрасна людина!

— Прекрасна людина! — повторив за ним тесть. — Я, приміром, теж прекрасна людина. Але я б тобі не радив бодай на годину залишати мене наодинці з гарненькою жінкою, коли тільки вона для тебе хоч щось важить. — Кнопфмахер стулив докупи великий і вказівний пальці і за хвильку сказав: — Хоч ось стільки.

Полковий лікар зблід. Він скинув окуляри й довго їх протирав. У такий спосіб він ніби повивав для себе довкілля в благодатний туман, серед якого тесть у своєму купальному халаті здавався невиразною, хоч і дуже великою плямою; і, протерши окуляри, він не зразу начепив їх, а, тримаючи в руці, промовив у той туман:

— Я не маю ніяких підстав, любий тату, не довіряти Єві чи своєму другові.

Якось нерішуче сказав ці слова пан полковий лікар. Вони й для нього самого пролунали мов зовсім чужий вислів, вичитаний дуже давно з книжки чи бозна-коли почутий на якійсь виставі.

Він начепив окуляри, і старий Кнопфмахер, уже чіткий і обсягом і обрисами, враз опинився поруч. І вислів, яким щойно скористався доктор, тепер здавався безмежно далеким. Щось таке далеке від тебе ніяк не могло бути правдою.

— Не маєш ніяких підстав? — проказав пан Кнопфмахер. — Зате я маю підстави! Я знаю свою дочку! А ти своєї дружини не знаєш! І панів лейтенантів я знаю чудово! І взагалі чоловіків! Я не хочу нічого сказати проти армії. Говорімо по суті. Коли моя жінка, твоя теща, була молода, я мав не одну нагоду вивчити молодих чоловіків. І тих, що в цивільному, й тих, що у військовій уніформі. Еге ж, кумедні ви люди, ви, ви…

Він шукав загального означення для тієї категорії людей (яку й сам не те щоб дуже знав), до котрої належав його зять та інші отакі дурноверхі. Він би найрадніше сказав: «Ви, з вашими університетами!» Бо сам він дійшов розуму, достатку й шани від людей — без університетських студій. Авжеж, а десь цими днями йому мали надати звання комерційного радника. Він плекав у душі солодку мрію про свої грошові пожертви в майбутньому, великі грошові пожертви. Безпосереднім їхнім наслідком було б дворянство. А якщо, скажімо, прийняти угорське громадянство, можна стати дворянином ще хутчіш. У Будапешті людині не так обтяжують життя. А втім, не забуваймо про «вчених мужів», які на те й створені, щоб тобі його обтяжувати, недолугі мудраї, телячі голови! Власний зять

1 ... 27 28 29 ... 206
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Марш Радецького та інші романи», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Марш Радецького та інші романи"