Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Місто собачих снів 📚 - Українською

Читати книгу - "Місто собачих снів"

232
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Місто собачих снів" автора Олександр Сергійович Іващук. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 27 28 29 ... 46
Перейти на сторінку:
післяконцертна ейфорія… Так, так, панове, Климовський відпочивав!

– Слухай, Гринька, розкажи мені про Групу свою, – зненацька попросила Маркіта, попиваючи з келиха.

Гриня зам’явся.

– Та що тут розповідати, – неохоче почав він. – Багато праці і жодних реальних результатів. Це вже другий склад… – Гриня закурив і почухав собі потилицю. – З першого залишився лише я. Решта пацанів або одружилися, або на наркоту присіли… Шкода, непогані були музиканти. Але не було прогресу, не було творчого зростання. Це в тому відношенні, що не було грошей на запис, а на різноманітні фестивалі молоді групи брали неохоче… В сенсі, не брали взагалі. В музиці гроші теж вирішують практично все. Люди, що займалися продюсуванням, вважали даний стиль безперспективним в комерційному плані. І одного разу Групи просто не стало. Залишилися лише спогади і концертні фотографії. А Групи не стало.

Хлопець зітхнув.

– Пройшло півтора року. Я, якщо чесно, забув про музику і заховав свої творчі амбіції далеко і глибоко. Але випадково познайомився зі Студіком, нашим басистом, і Михасем. Щось знову зажевріло: а може?.. Спільними зусиллями знайшли Циммера… ну, Фашиста. І ось ти сьогодні на сцені побачила те, що вже рік знову називається Групою…

– Мені дуже сподобалося, – сказала Маркіта.

Гриня глянув на дівчину спідлоба, загасив недопалок і продовжив:

– Ситуація наразі така ж сама… Є Група, нема фінансів. Мало концертів, ще менше гонорарів. Не знаю, якщо не буде змін… – Гриня замовк не договоривши.

Мар’яна із співчуттям дивилася на хлопця.

– Ти повинен вірити, Гринька, – дівчина нахилилася до Климовського і взяла його за руку. – Ти цього вартий. Ти ж сам знаєш…

Гриня посміхнувся, вивільнив руку і наповнив келихи.

– За любов! – пафосно прорік він. І, повагавшись, запропонував: – На брудершафт?

Дівчина засміялась і кивнула на знак згоди. Гриня і Мар’яна переплели руки і, сьорбаючи та сміючись, випили до дна. Климовський простягнув руку, поставив келих, подався вперед і ніжно поцілував дівчину. Відхилившись, він заглянув їй у очі. Маркіта сиділа, немов заворожена.

– Слухай, ми справді вдруге бачимось? – ледь чутно спитала вона.

Гриня, не відводячи погляду, похитав головою. Справді. Він підвівся, оминув столик, підійшов до Маркіти і опустився перед нею навколішки. Якусь хвилину хлопець мовчав. Потім узяв дівчину за руку і сказав:

– Я дуже радий, що ти сьогодні тут, зі мною. Вже давно я ні з ким так не розмовляв… по душам, чи що…

– Слухай, Гринька, – стурбовано перебила його Маркіта, – якщо я тебе зараз поцілую, ти не подумаєш про мене погано? Ніби-то я легковажна, легкодоступна чи щось у цьому стилі? Тільки скажи чесно!

Климовський посміхнувся, подякував Комусь Нагорі, пригорнув дівчину до себе і, цілуючи її, встиг подумати: “Гриня, невже?!.”.


…Маркіта і Гриня лежали, обійнявшись, під клітчатою ковдрою на старенькому диванчику. Слабке місячне сяйво та відблиски вуличних електричних ліхтарів протікали крізь фіранки і ніжно, навіть якось трохи по-підлабузницькому, омивали прикриті тіла молодих людей. Гриня замислено курив, час від часу механічно збиваючи попіл, і дивився на танцюючі по стелі тіні велетенських дерев. Дівчина теж мовчала і перебирала у пальцях світле волосся Климовського.

– Гринька, хіба так буває? – нарешті озвалася вона.

– Як “так”? – перепитав виведений із напівтрансу хлопець.

Мар’яна сперлася на лікті і спробувала заглянути крізь напівтемряву помешкання у очі Грині.

– Не знаю… – невпевнено сказала дівчина. – Так… Ще зранку я була твердо переконана, що весь чоловічий рід – суцільна сволота. А зараз я лежу гола у ліжку хлопця, якого бачу вдруге у житті!

– Щось ти занадто часто згадуєш порядковий номер нашої зустрічі, – незадоволено буркнув Гриня. – Тебе це так непокоїть?

Маркіта загорнулася у ковдру і сіла на дивані, по-турецькому схрестивши ноги.

– Ти не зрозумів мене, – тихо сказала вона. – Я спробую пояснити… Ніколи б не повірила, що таке може трапитися зі мною… Після усього, що… Розумієш, Гринька, я взагалі-то не відношусь до людей, які захоплюються творчими особистостями…

– Між іншим, я їх теж не дуже люблю, – втрутився Климовський.

Маркіта показово-сердито ляснула його по плечу.

– Не перебивай мене! Я й так слів добрати не можу. Так от, на чому це я зупинилася… Я не відношусь до людей, які захоплюються творчими особистостями і маю на те свої причини. Мій колишній хлопець був ді-джеєм і тому я знаю вашу блядську, вибачай за вираз, мистецьку тусню не зі світської хроніки газет і не з кольорових кліпів MTV… – Дівчина затнулась. – Я любила його, а він відносився до мене як до гарної іграшки. Сам знаєш, по нічних дискотеках багато дівчаток крутиться. Вибір достатній. Одним словом, я була в нього не одна… – Мар’яна знову затнулась. – Пробачала, думала, що це випадкові гріхи, плакала ночами, як остання дурепа… Потім він просто пішов. Сказав, що не хоче обтяжувати себе якимись стосунками і що йому потрібні зміни в житті, нові враження… Мені було дуже гірко. Такі речі не забуваються, Гринька.

Маркіта провела рукою по волоссю Грині і поскубала його за вухо.

– І от, після такого негативного досвіду, я опиняюся у ліжку з музикантом, якого бачу вдруге у житті! Я обіймаю хлопця, хоча зовсім не впевнена, що зранку він, в кращому випадку, не скаже мені: “Дякую, сонце, це було чудово, давай зізвонимось десь так за місяць…”! Слухай, Гринька, я, мабуть, таки збожеволіла… – Дівчина обезсилено лягла біля Климовського.

Гриня обійняв “божевільну” і закурив.

– Дарма ти рівняєш усіх під одну мірку, – за якийсь час тихо сказав він. – Дарма… Хоча… – Гриня глибоко затягнувся. – Наприклад, я теж не люблю ді-джеїв. Хто вони такі? Мажорні хлопчики, що за допомогою багатеньких батечків мали доступ до сучасних принад цивілізації! CD-чейнджери, тарн-тейбли, купа дорогих ліцензованих дисків, супутникове телебачення з провідними музичними каналами… Нічого б ви не зробили без початкової матеріальної бази! – Климовський починав злитися і його голос став різкішим. – Не ходіть по даху, не триндіть у димар! І тепер вони, бач, продвинуті тіпи… А ви, лохи, бренчіть на своїх балалайках! Бренчіть, бренчіть!.. А чим ми гірші?! Наші інструменти теж порядні гроші коштують! І чим мої пісні гірші за їх “бум-бум-бум”?! – Гриня загасив сигарету і прикурив іншу. – І ми, щоб відіграти півгодинну программу, повинні кілька місяців добряче попрацювати, а не зліпити цікаві ідеї на комп’ютері за дві години!

Гриня замовк. Докуривши, він пригорнув Маркіту і вже спокійніше сказав:

– А може мені просто такі

1 ... 27 28 29 ... 46
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Місто собачих снів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Місто собачих снів"