Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Прощавай, рудий кіт 📚 - Українською

Читати книгу - "Прощавай, рудий кіт"

346
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Прощавай, рудий кіт" автора Мати Аугустович Унт. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 27 28 29 ... 56
Перейти на сторінку:

— Прошу, не кажи так… Якщо у мене є віра, то це йде від тебе…

Аарне мало не сказав, що у нього самого нема віри. Але згадав почуття обов'язку і промовчав:

— Ти повинен мене примушувати, — мовила Майя. — Повинен! Зрозумій! Зрозумій, я хочу!

— Що?

— Я хочу щось робити! Не можу отак ходити поруч з тобою. Мені соромно!

Аарне схопив Майю за плечі і міцно притис до себе.

— Ти чудова дівчина, знаєш?

— Ти чудовий.

— Я — ні.

Йому пригадались жовтий будинок, Корнель і лист матері. І раптом хлопець відчув, що змерзли ноги, і згадав, що на завтра він нічого не вивчив.



Аарне закінчив писати листа. Була дванадцята година ночі. Починався новий рік. Аарне вимкнув світло і погасив свічку. Тоненький дим піднімався з тліючого гнота. У кімнаті стало біло. Спогади разом із тінями лізли під диван, шафу.

Скільки проблем… Історія з щоденником. Корнель. Навчання. Майя. Тітонька Іда. Квартира.

Він засипав, рахуючи дні канікул. Десять днів.



ПРОСТО ОДИН ДЕНЬ

У школі все було, як і раніше.

Аарне відчував, що не може зосередитися на уроках, весь час дивиться у вікно. Минали дні. Тітонька Іда уникала зустрічатися з ним: побачивши з вікна, що Аарне йде додому, тої ж миті зникала в сусідній кімнаті і там плела до самого вечора. Близько восьмої години з крижаним виразом обличчя заходила в кімнату і до одинадцятої слухала передачі різних радіостанцій. У старому будинку панувала невидима напруженість. Тільки тітонька Амалія тихо походжала по кімнатах, обмацувала знайомі стіни і речі, сідала то тут, то там, чистила нігті, щось бурмотіла собі під ніс. Інколи вона сідала на канапу поруч Аарне.

— Що робиш, Аарне? — питала вона.

— Нічого, — відповідав хлопець.

Тітонька, помовчавши трохи, нахилялась до Аарне і плямкала беззубим ротом:

— Іда дуже тебе любить.

— Так.

— Будь все-таки хорошим хлопцем, Аарне…

— Гаразд, — погоджувався Аарне, а сам думав, чи бачить його напівсліпа тітонька Амалія.

— Що ж ти, однак, робиш? — питала вона знову.

— Нічого. — Аарне розізлився сам на себе, підвівся, закрив книжку і вийшов. Він звик годинами блукати по вулицях. Йому все було байдуже. Повернувся пізно. У кімнаті, перебиваючи один одного, говорили іноземні диктори. Аарне їв у кухні холодний суп і ні про що не думав. Так було простіше.

Коли він нарешті увійшов до кімнати, там було вже темно. Аарне ввімкнув світло. Тітонька Іда відвернулася до стіни і натягла на голову ковдру. Аарне приніс із сусідньої кімнати розкладушку, послався і погасив світло.

Вони обоє лежали в пітьмі, розплющивши очі. Цокав годинник. Десь опівночі тітонька їда встала і вийшла з кімнати. Вона ще раз перевірила, чи замкнено зовнішні двері, напилась у кухні води. Десь о пів на першу вони заснули.

Ранком Аарне чув тільки одне слово: «Вставай!» В очі било гостре світло. Рожевий абажур висів прямо над розкладушкою. Аарне склав постіль і відніс за шафу. У кімнаті було холодно. Стоячи за дверима кухні, почекав, коли вмиється Лінда. Взяв свій портфель.

— До побачення!

— До побачення, — відповіла тітонька.

Аарне возився у передпокої, поки вийшла Лінда, тоді вийшов сам. Холодний вітер пронизував до кісток.

Тітонька Іда заснула знову.

У школі Аарне намагався уникати погляду Корнеля. Звісно, і Корнель ніби не помічав його.

Вчитель став зовсім іншою людиною. Не усміхався. Аарне протягом двох тижнів не обмовився з ним жодним словом. Нічого не прояснилося і в історії з щоденником.

Цілий день у хлопця було відчуття, що він нічого не вивчив. До того ж мучив голод. Тітонька Іда всі продукти почала розподіляти строго на порції.

Він звик до трійок, четвірка була вже рідкістю. Тільки трійка. Легке задоволення й безжурність на кілька наступних днів. Уроки здаються довгими. Особливо останні. Весь час позираєш на годинник. Січень — темний місяць. Аарне став помічати, що життя проходить десь мимо. Все плинуло, як і раніше, тільки без нього. Його замінили інші, це ясно. Він дивувався, як ще не втратив упевненості у собі.

На перервах ходив з Індреком. Той переважно мовчав, ухиляючись від усякої серйозної теми. Особливо неприємно було для нього говорити про Корнеля. Аарне здавалося, що його турботи зовсім не цікавлять Індрека. Інколи до них підходив Андо.

— Ну?

— Що ну?

— Про що ви тут теревените?

— Просто так… Який у вас був урок?

— Алгебра. А у вас?

— Німецька.

— А-а… У нас

1 ... 27 28 29 ... 56
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Прощавай, рудий кіт», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Прощавай, рудий кіт"