Читати книгу - "Вірнопідданий"

Він сказав:

— За ваших достатків ви можете виставити свою кандидатуру до рейхстагу і взагалі обрати таке заняття, яке вам до вподоби. Це мене життя змушує до практичної діяльності. Що ж до соціал-демократів, то я дивлюся на них, як на своїх ворогів, бо вони кайзерові вороги.

— Ви цілком цього певні? — спитав Бук. — А я скорше підозріваю кайзера в таємній любові до соціал-демократів. Він сам охоче став би першим вождем робітників. Та вони не захотіли.

Дідеріх обурився. Це образа його величності. Але Бук наполягав на своєму.

— Хіба ви не пам’ятаєте, як він погрожував Бісмаркові, що не дасть свого війська для захисту багатіїв? Він плекав, принаймні спочатку, майже таку ж ворожість до багатіїв, як і робітники, хоч, звичайно, з інших причин, бо йому важко згодитися з тим, іцо інші також мають владу.

З виразу Дідеріхового обличчя Бук помітив, що той збирається обуритись, і випередив його.

— Будь ласка, не думайте, — сказав він жвавіше, — що в мені говорить антипатія. Навпаки, це ніжність, своєрідна ворожа ніжність, коли хочете.

— Не розумію, — сказав Дідеріх.

— Авжеж, це ніжність, яку відчувають до того, в кому бачать свої власні вади, або назвіть їх гідностями. В усякому разі всі ми, нинішня молодь, такі ж, як наш кайзер, і хотіли б повною мірою виявити свою особистість. В той же час ми добре усвідомлюємо, що майбутнє належить тільки масам. Бісмарків більше не буде і Лассалів також. Може, тільки найобдарованіші з нас досі ще намагаються заперечувати це. Він в усякому разі заперечує. І коли людині спадає з неба така влада, було б справді самоприниженням не перецінити себе. Але в глибині душі у нього, напевно, ворушаться сумніви щодо тієї ролі, яку він на себе взяв.

— Ролі? — спитав Дідеріх. Але Бук навіть не помітив цього.

— Вона може завести його дуже далеко, бо в сучасному нам світі вона повинна здаватися надзвичайно парадоксальною. Наш світ не чекає від жодної людини більшого, ніж від її сусіди. Важать лише на середній рівень, а не на виняток, і вже менш за все на великих людей.

— Дозвольте-но! — Дідеріх чванливо випнув груди. — А Німецька імперія? Чи існувала б вона, якби не великі люди? Всі Гогенцоллерни — великі люди!

Бук знову сумно і скептично посміхнувся.

— Тоді хай вони будуть на сторожі. Та й нам не шкодить. Кайзер, у відповідних до його становища обставинах, стоїть перед тим самим питанням, що і я. Чи стати генералом і протягом усього життя готуватися до війни, якої, напевно, ніколи не буде? Чи — хай навіть геніальним — народним вождем, у той час, коли народ настільки рушив уперед, що може обійтись і без геніїв? І те, і друге — романтика, а романтика, як відомо, веде до банкрутства. — Бук випив одну за одною дві чарки коньяку. — Отже, чим мені стати? «Алкоголіком», — подумав Дідеріх. Він питав себе, чи не слід йому вилаяти Бука. Але Бук був у військовому мундирі! Крім того, галас міг би злякати Агнесу, вона вийшла б, а що сталося б тоді? В усякому разі він поклав точно запам’ятати Букові висловлювання. І з такими поглядами людина гадає зробити кар’єру! Дідеріх пригадав, що в школі Букові письмові роботи, занадто вигадливі, викликали у нього незрозуміле, але глибоке недовір’я. «Звісно, — думав Дідеріх, — такий він і лишився. Мистецька натура. Вся їхня родина така». Дружина старого Бука була єврейка і грала колись на сцені. І Дідеріх минулим числом відчув, що він ображений поблажливою ласкою, яку старий Бук виявив до нього на батьковому похороні. Молодий Бук теж весь час ображав його і своїм поблажливим тоном, і своїми манерами, і своїм знайомством з офіцерами. Що він — пан фон Барнім, чи як? Він так само лише з Неціга. «Ненавиджу всю їхню сім’ю!» І Дідеріх, примруживши очі, вдивлявся в це м’ясисте обличчя з трохи загнутим носом і з очима, які вогко блищали і в яких світилася думка.

Бук підвівся.

— Ну, побачимося вдома. В один з найближчих семестрів я складу іспити — і що тоді лишається робити, як не труждатися в ролі адвоката в Нецігу… А ви? — запитав він.

Дідеріх суворо заявив, що часу гаяти не збирається і гадає закінчити свою докторську дисертацію ще влітку. Потім він відпровадив Бука до виходу. «А ти все ж таки дурень і більш нічого, — подумав він. — Сидиш і не помічаєш, що у мене тут дівчина». Він повернувся до кімнати, задоволений зі своєї переваги над Буком і над Агнесою, яка прождала так довго в темряві і навіть не писнула.

Але, відчинивши двері, він побачив, що вона майже лежить на стільці, важко дихає і притискає до губ носову хустку. Вона глянула на нього почервонілими очима. Він зрозумів: вона там ледь не задихнулася, і вона плакала, поки він тут пив коньяк і правив теревені. Першим його поривом було безмірне каяття. Вона кохає його! Ось вона сидить у комірчині і кохає його так палко, що ладна витерпіти все! Він уже хотів простягти руки і впасти їй до ніг, щоб слізно вимолити пробачення. Але його вчасно стримав страх перед сценою і сентиментальним настроєм після цього, що знов буде коштувати йому кількох робочих днів і дозволить їй взяти гору над ним. Він не дасть їй такої втіхи! Адже вона, звичайно, перебільшує. Він недбало поцілував її в чоло і сказав:

— Ти вже тут? А я й не помітив, як ти прийшла.

Вона здригнулась і начебто хотіла щось сказати, але промовчала. Тоді він повідомив її, що від нього щойно пішов гість.

— Йолоп, до того ж єврейчик, а вдає із себе бозна-що! Просто огидно!

Дідеріх почав ходити кімнатою. Щоб не дивитися на Агнесу, він ходив усе швидше й швидше