Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Оті з Десятої Тисячі 📚 - Українською

Читати книгу - "Оті з Десятої Тисячі"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Оті з Десятої Тисячі" автора Єжи Брошкевич. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 27 28 29 ... 42
Перейти на сторінку:
допомогу Іонові.

Це був Робік.


Робік, шугаючи величезними стрибками, щез у глибині протилежного коридора.

Алік підбіг до розібраної стіни і шарпнув комплекс блокуючих кристалів. Тієї ж миті до Залу влетіла Алька.

— «Розвіднику», наказ! — пронизливо закричала вона. — Скасовуються повноваження робота-охоронця!

— Прийнято! — відгукнувся ясний і чистий голос «Розвідника».

— «Розвіднику!»— крикнув Алік. — Не знищувати робота! Тільки ізолювати його.

«Розвідник» не відразу прийняв останній наказ. Але через якусь хвильку неохоче повторив:

— Не знищувати. Прийнято.

В коридорі показалося кілька невеликих куль із сотнями найрізноманітніших механічних кінцівок — це були звичайнісінькі ремонтні роботи.

Дві кулі вкотилися до Центрального Залу й почали лагодити багатоспіральну котушку та монтувати стіну, яку розібрав Робік. Дві інші блискавично розблокували вхід, розрізавши за п'ять секунд грубу паралюмінієву балку на десять частин.

Алік і Алька мовчки глянули одне на одного, потім швидко обнялися. Їхні очі сяяли щастям. В цей час до Залу вбіг Іон. Він був страшенно блідий.

— «Розвіднику»! Лікаря, програму бойових дій, — голосно наказав Іон. — Час!

— Вісімнадцять хвилин двадцять секунд.

— Устигнемо! — вигукнув Алік.

— Іоне, що з тобою? — крикнула Алька, помітивши, що хлопець похитнувся.

Він упав би, якби Алька не підтримала його. Іонова ліва долоня почорніла від закипілої крові та опіків.

— «Розвіднику», лікаря! — повторив Алік.

— Наказ прийнято.

З третього входу, який використовувався головним чином для перевезення механізмів, безшумно висунувся великий білий куб Механолікаря.

— Болить? — спитала Алька. — Що сталося, Іоне?

Іон підійшов до Механолікаря, всунув у отвір апарата поранену долоню — і вже за хвильку усміхнувся.

— Ух, — полегшено зітхнув він, — перестало нарешті боліти.

Потім сором'язливо усміхнувся.

— Довелося підкласти руку під стрічку транспортера. Мусив це зробити. Якби рука не заболіла по-справжньому, я нізащо не крикнув би так, і Робік не вибіг би звідси. Хтозна, вдалося б нам тоді захопити Зал чи ні.

— Дякую, — сказав Механолікар.

Іон витяг руку з апарата і здивовано глянув на неї.

Вперше в житті його лікував Механолікар. Це ж чудово! Біль відразу вгамувався, рани загоїлися, вся долоня покрилася плівкою штучної захисної тканини, ніби найтоншою рукавичкою.

— Дякую, — сказав Іон, і Механолікар безшумно щез у третьому вході.

— Коли ти все зрозумів? — запитала Алька брата. Алік на мить задумався.

— Тоді, — відповів він, — коли згадав, як Робік сказав на прощання: «Поки я з вами…»

— І ми теж, — здивувалася Алька.

Іон взяв їх під руки.

— Прошу вас! Постарайтеся його зрозуміти, — благально усміхнувся він. — Адже роботи-охоронці насамперед повинні охороняти людину від небезпеки. Робіку доручили піклуватися про нас. Він не хотів, щоб ми наражалися на небезпеку.

— Але ж, Іоне, — усміхнувся Алік. — Ми все розуміємо. Нам дали небезпечне завдання. Не можна вимагати від роботів, щоб вони думали так, як ми. І добре, що вони так не думають.

Алька трохи легковажно знизала плечима.

— Любий Іоне! — мовила вона. — Найлогічніший людський розум ні в чому не звинуватив би Робіка. Бо який конструктор міг передбачити всю цю безглузду ситуацію? Повинні ж, зрештою, траплятися такі випадки, коли ми, люди, ще були б потрібні?

— П'ятнадцять хвилин, — нагадав «Розвідник».

— Досить гадати, — сказав Іон. — Роз'їжджаймося по своїх постах.

— У мене пропозиція, — мовила Алька.

— Яка?

— Через хвилину після нашого старту повернути Робікові його повноваження. Коли ми перебуватимемо поза «Розвідником», Робік думатиме тільки про те, як допомогти нам повернутися. Гадаю, що моя пропозиція цілком логічна, — скромно закінчила вона.

— Я згоден, — сказав Алік.

— Я теж, — кивнув Іон, вдячно дивлячись на Альку.

Алік радісно потер руки.

— Чудово, — сказав він. — Не буду сам. А взагалі…

— А взагалі… вже досить! — перебив його Іон. — По місцях!

— Знаєте що? — згадав Алік. — Я недавно бачив кілька відеофільмів варварських часів. Замість того, щоб побажати успіху, люди казали: «Ні пуху ні пера!». Отож: ні пуху ні пера! — вигукнув він, стрибаючи на стрічку транспортера, який тієї ж миті виніс його із Залу.

— Він дуже несерйозний, — зітхнула Алька.

— А я дуже люблю його, — зізнався Іон.

Алька несподівано усміхнулася легкою, лагідною усмішкою:

— А я ще дужче.


До старту бойового космольота «Розвідника» зосталося шістдесят секунд.

— Одна хвилина, — нагадав «Розвідник». І почав відлічувати секунди:

— П'ятдесят дев'ять, п'ятдесят вісім, п'ятдесят сім…

Алька з Іоном уже сиділи на своїх місцях. Іон за пультом пілота, Алька — за пультом стрільця.

Щойно «Розвідник» виклав план дій, перелік координат і часових даних. Автомати космольота знали все це давно. Проте існувала й така можливість, що Чорна Ріка порушить нормальну роботу автоматів, заблокує їхні радіо- і радарні щупальця. Тому Іон з Алькою вивчили основні дані напам'ять. Тоді пошепки перевірили одне одного.

Щойно Алік передав їм останній привіт перед стартом. Вони почули його тихий голос:

— Сестричко! Іоне, приятелю милий! Тримайтеся. І взагалі…

Це «взагалі» прозвучало так, що… Але не варто про це.

Хто любить привселюдно виказувати свої почуття?

— Тридцять один, тридцять, двадцять дев'ять, — рахував «Розвідник».

А на екранах перед ними летіло в безмовну порожнечу космосу громаддя Чорної Ріки. «Розвідник» мчав паралельно і трохи вище неї, ніби птах над кам'яною лавиною.

А через тридцять, двадцять дев'ять, двадцять вісім, двадцять сім секунд в цей потік величезних кам'яних брил, що летіли крізь Всесвіт, повинен був увійти бойовий космоліт «Ропера».

Екіпаж: Іон Согго (пілот) і Алька Рой (бортовий стрілець). Завдання відоме. Час виконання: сорок хвилин.

1 ... 27 28 29 ... 42
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оті з Десятої Тисячі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Оті з Десятої Тисячі"