Читати книгу - "Велике плавання"

— Орніччо, — благав я, — я задихнусь тут, гойдаючись на цьому канаті, і ніхто не зверне на мене уваги, бо всі зайняті своєю справою.

Певно, у мене справді був поганий вигляд, бо друг мій, підтягшись на руках, забрався на палубу, а слідом за цим витяг і мене.

— Ти заслужив відпочинок, матросе Руппі, — сказав він, підтримуючи мене, бо я падав на палубу. — Я відведу тебе на твоє ліжко, але через чотири години ти мусиш уже бути на ногах і працювати ще краще, ніж зараз.

Незважаючи на втому, я дорогою розповів Орніччо все, що дізнався про карту адмірала.

— Безумовно, це справа рук людських, — сказав він, вислухавши мене, — і нам тільки слід гарненько помізкувати, кому і навіщо могла знадобитися адміралова карта.

Чотири години відпочинку ніскільки не відсвіжили мене, і я встав з терпким болем у всіх кінцівках, у поясниці і в потилиці. Матроси вже працювали беззмінно по кілька вахт, але справи наші мало змінились до кращого.

Нещас'тя екіпажу, здавалось, досягли своїх меж, коли раптом вахтенний гучно засвистав тривогу. Виявилося, що він побачив вилохвостку[51] — птаха, котрий, як пояснив пан, ніколи не відлітає далеко од берега.

Це дало підставу досвідченішим з команди заспокоювати інших і передбачати наближення землі.

Водорості також, здавалося, обіцяли наближення суші, але, пливучи понад шість днів по воді, що швидше нагадувала казан чаклунки, у якому варилося зілля, ніж океан, матроси зовсім виснажилися.

Нарешті, наприкінці сьомого дня нашого важкого і безрадісного плавання, ми за межами Саргассового моря побачили кита. Це вселило в нас надію, бо адмірал, а потім і командир «Санта-Марії» ствердили, що це ознака близької суші. Увечері я спіймав птаха з лапками, як у чайки. Він летів на південний захід.

У сутінках над нами з щебетом промайнули співучі птахи, які також летіли на південний захід.

Вранці наступного дня ми помітили пелікана, що летів у тому ж напрямку.

А оскільки синьйор Маріо ще раз підтвердив, що ці птахи завжди ночують на березі, незабаром у всіх нас замість відчаю з'явилась надія.

У водоростях почали траплятися краби, що адмірал також пояснював наближенням землі. Увечері було відправлено молитву, по тому

матроси одержали дозвіл відпочити. Вони цього дуже потребували, бо з одинадцятого до двадцять першого вересня люди нашої команди майже не спали і понатирали собі руки до ран.

Мені здавалося, що досить буде добратися до ліжка, як я знепритомнію, але майже усю ніч я не склепив очей, розмірковуючи про адміралову карту.

Вранці Орніччо покликав мене. Виявилося, що вони з адміралом також довго не спали, і пан сам розповів Орніччо про пригоду з картою. Одначе адміралу і на думку не спала можливість лихого заміру з будь-чийого боку.

— Кажуть, що Готфріду Бульйонському[52] задовго до того, як він відвоював гріб господній, подавались найрізноманітніші знаки згори, — сказав адмірал. — Часто на очах почту в нього з плечей несподівано зникав плащ і так само несподівано появлявся через кілька годин, а інколи присутні чули над його головою немовби шурхіт крил. Чи не означають зниклі лінії на карті вказівки, яку мені подає господь? Чи не означає це, що ангел божий незримо присутній тут і керує всіма моїми вчинками?

— А що ти гадаєш про це, Орніччо? — спитав я.

— Якщо це вчинив ангел, — сказав мій друг, — то треба зізнатися, що він погано миє руки, бо на берегах карти він скрізь залишив сліди своїх брудних пальців. На жодному малюнку я ще не бачив ангела в довгих морських чоботях, змащених ворванню, які потрібно щомиті підтягувати. А тим часом від карти тхне ворванню, як від китобійного судна.

На дозвіллі ми з Орніччо спробували перелічити всіх людей команди, які, на наш погляд, могли б підмінити карту, але на жодній людині ми не могли зупинитися з певністю.

— Найбільше можна підозрівати англійця Таллерте Лайєса, — сказав Орніччо знехотя, — але мені не хочеться припускати, що така весела і щира людина змогла вчинити цю крадіжку.

Мені пригадалася розмова Лайєса з ірландцем Ларкінсом.

— У моїй скриньці заховано дев'ять морських карт, — сказав англієць. — І тому вона мені дорожча, ніж тобі твій гаманець з золотом.

Але відразу ж я згадав одверте обличчя матроса, його веселий сміх і кумедні жарти. Ні, ні, ніколи не повірю, щоб він міг таємно проникнути в адміралову каюту і підмінити карту!

Однак синьйор Маріо, з яким ми поділилися нашими сумнівами, сказав:

— З усіх матросів тільки один Лайєс здатен на такий вчинок. Він і мені здається чесною людиною, але моряки часто бувають одержимі манією купувати, вимінювати чи навіть викрадати потрібні їм карти.

Довідавшись, що сказав адмірал про зниклу карту, синьйор Маріо задумався.

— Нехай Голубок залишиться при своїй думці, — сказав він. — Ні в якому разі не слід йому казати правди. Є люди, які, будучи зачаровані місяцем, вночі встають з постелі і з заплющеними очима ходять по таких небезпечних місцях, як карнизи будинку або поруччя сходів. Якщо до такої людини озватися, вона може впасти і розбитись на смерть. Боюсь, що Голубок перебуває у