Читати книгу - "Чаклун та сфера. Темна вежа IV"

– Це те, що передається статевим шляхом? – спитала Сюзанна. – Хвороба фруктів і наркоманів?

– Так, але в моєму коли геїв фруктами вже не називали, – відповів Едді, видушуючи з себе усмішку. Усмішка вийшла квола, напружена і неприродна, тож Едді вирішив за краще її прибрати.

– Отже, це… цього ніколи не було, – сказав Джейк, обережно торкаючись обличчя Христа на останній сторінці газети.

– І так, і ні, – відповів йому Роланд. – Це сталося у червні, місяці сівби, тисяча дев’ятсот вісімдесят шостого року. А зараз перед нами наслідки цієї пошесті. Якщо Едді не помилився щодо відрізку часу, що минув, то епідемія цього «супергрипу» сталася саме в червні цього року. Ми в Топіці, що в штаті Канзас, у часи Жнив вісімдесят шостого. Ось вам і відповідь на те, що це за час. А щодо світу, то нам усім відомо, що це не світ Едді. Можливо, він твій, Сюзанно, а можливо, Джейків, бо ти залишив свій світ перед тим, як у ньому розгулялося ось це, – він постукав пальцем по даті виходу газети й подивився на Джейка. – Якось ти мені сказав одну важливу річ. Навряд чи ти сам це пам’ятаєш, але я не забув. Мені мало хто говорив настільки важливі слова: «Йди. Цей світ не єдиний – існують інші».

– Знову загадки, – насупившись, пробурчав Едді.

– Хіба не факт, що Джейк Чемберз уже одного разу помер, а тепер стоїть перед нами, живий-здоровий? Чи ви не повірили, коли я розповідав про його смерть під горами? Я точно знаю, що час від часу ви сумніваєтеся в моїй чесності. І, мабуть, маєте на це свої підстави.

Поміркувавши хвилину, Едді похитав головою.

– Ти брешеш, коли тобі треба для справи, але думаю, коли ти розповідав про Джейка, не той у тебе був стан, щоб казати щось, крім правди.

Роланд із неприємним подивом відзначив для себе, що слова Едді боляче зачепили його. Ти брешеш, коли тобі треба для справи. Врешті-решт, це правда.

– Ми повернулися у водойму часу, – продовжив стрілець, – і вчасно витягли його звідти, поки він не потонув.

– Ти витяг, – виправив Едді.

– Ви теж допомагали. Завдяки вам я залишився живим. Але облишмо поки що цю тему. Вона справи не стосується. Важливіше те, що існує безліч паралельних світів і дверей, що до них ведуть. Це – один з таких світів, а тонкохід, що його ми чуємо, – двері… тільки набагато більші за ті, котрі ми бачили на березі моря.

– А наскільки більші? – спитав Едді. – Завбільшки зі службові двері якогось складу чи завбільшки з сам склад?

Похитавши головою, Роланд розвів руками і знизав плечима.

– А цей тонкохід… ми не просто поряд із ним. Ми ж пройшли крізь нього, коли їхали сюди, чи не так? – спитала Сюзанна. – Крізь нього ми й потрапили до цієї Топіки.

– Напевно, так, – погодився Роланд. – Ніхто з вас нічого дивного не відчув? Запаморочення, наприклад, чи нетривкої нудоти?

Всі заперечливо похитали головами, і Юк теж, бо він пильно спостерігав за Джейком.

– Ні, – констатував Роланд, наче цього слід було чекати. – Але ж усі наші думки були тільки про загадки…

– Всі наші думки були про те, щоб не зіграти в ящик, – пробурчав Едді.

– Так. Тож, мабуть, ми проїхали крізь тонкохід, навіть не підозрюючи про це. Хай там як, але тонкоходи – це не природне явище. Це виразки на шкірі світобудови, вони існують тільки тому, що все йде шкереберть. В усіх світах.

– Бо в Темній Вежі все пішло шкереберть, – констатував Едді.

Роланд кивнув на знак згоди.

– І навіть якщо це місце – цей час, цей світ не становить долю-ка твого світу в цю мить, то воно може стати цим ка. Ця пошесть або інші, ще гірші за неї, можуть поширюватися. Так само й тонкоходи поширюватимуться, їх кількість і розмір ставатимуть дедалі більшими. За роки пошуків Вежі я вже їх бачив зо шість, а чув узагалі про дві дюжини. Перший… перший я бачив, коли був ще дуже молодий. Поблизу містечка, яке називалося Гембрі, – він знову потер щоку і не здивувався, коли відчув, що між щетиною проступив піт. Кохай мене, Роланде. Якщо кохаєш мене, то кохай.

– З нами щось сталося, і це щось викинуло нас із твого світу, Роланде, – сказав Джейк. – Ми збилися зі Шляху Променя. Дивіться, – показав він на небо. Над ними повільно пливли хмари, але їхній плин більше не прямував строго в той бік, куди вказувала розтрощена фізіономія Блейна. Південний схід залишався південним сходом, але ознаки Променя, до яких вони так призвичаїлися за цей час, зникли.

– А яке це має значення? – спитав Едді. – Тобто нехай Промінь зник, але ж Вежа існує в усіх світах. Чи ні?

– Так, – підтвердив Роланд, – але знайти її можна не в усіх світах.

За рік до початку своєї блискучої кар’єри наркомана-героїніста Едді працював кур’єром – недовго і не надто успішно. Тож зараз згадав ліфти в деяких будівлях, де йому доводилося бувати, розвозячи пакунки, будівлях, де здебільшого розташовувалися банки й інвестиційні компанії. Там були поверхи, на яких неможливо було спинити кабіну й вийти, для цього потрібна була спеціальна картка, що її вставляли в гніздо під кнопками. Коли ліфт піднімався на такий поверх, замість цифри у віконечку висвітлювався X.

– Я думаю, нам потрібно знову знайти Промінь, – сказав Роланд.

– А я не просто думаю, я переконаний, – докинув Едді. – Ходімо, час іти. – Він зробив кілька кроків, потім повернувся до Роланда, підвівши одну брову. – Але куди?

– Туди, куди ми йшли, – сказав Роланд таким тоном, наче це було зрозуміло без слів, і попрямував повз Едді у своїх запилюжених розбитих чоботах у бік парку.

Роланд підійшов до кінця платформи, дорогою скидаючи носком шматки рожевого металу. Біля сходів зупинився і похмуро озирнувся на супутників.

– Тут ще трупи. Готуйтеся.

– А вони… еее… вже не течуть? – спитав Джейк.

Роланд насупився, але потім його обличчя розгладилося: він зрозумів, про що йдеться Джейкові.

– Ні. Не течуть. Вони висохли.

– Тоді добре, – сказав Джейк, але про всяк випадок простягнув Сюзанні руку. Едді вже ніс жінку на руках, і вона всміхнулася хлопчикові й узяла його пальці у свої.

Біля підніжжя сходів, що вели до паркувального майданчика для автомобілів пасажирів приміських поїздів, який тулився збоку до вокзалу, лежала гора трупів, щонайменше півдюжини тіл, повалених, як сніп кукурудзи. Дві жінки, троє чоловіків. Шосте – дитя у візку. Спека, палюче