Читати книгу - "Звіяні Вітром (том 1)"

Лежачи в постелі, на яку падало тьмяне місячне світло, вона змальовувала собі в уяві всю цю картину. Вона бачила, яким подивом і радістю засвітиться у нього обличчя, коли йому стане ясно, що вона його кохає, і чула, якими словами він освідчиться їй.

Звісно, на це вона муситиме відповісти, що марно й сподіватися, щоб вона погодилась вийти за чоловіка, зарученого з іншою, але він наполягатиме і кінець кінцем вона дасть себе переконати. Тоді вони вирішать того ж вечора втекти до Джонсборо, а там… Таж завтра о цій порі вона може вже бути місіс Ешлі Вілкс!

Скарлет сіла у ліжку, обхопила руками коліна й на коротку осяйну хвилину й справді відчула себе місіс Ешлі Вілкс - дружиною Ешлі! Але потім легкий холодок війнув їй у серце. Що, коли не вийде так, як вона задумує? Що, як Ешлі не запропонує їй утекти вдвох із ним? Однак вона тут-таки прогнала геть цю думку.

“Не думатиму про це’зараз,- рішуче сказала вона сама собі.- Коли я почну зараз думати, тільки настрій собі зіпсую. Та й нема підстав гадати, що не вийде, як я хочу… якщо він мене кохає. А що він кохає - цього я певна!”

Скарлет закинула голову назад, і в її блідих очах в обводі чорних вій зблиснуло місячне світло. Еллен ніколи не казала їй, що бажання і здійснення - це дві відмінні речі, та й життя ще не навчило її, що не кожний, хто йде напролом, домагається успіху. Вона лежала в сріблястій напівтемряві, і в ній дедалі більшала певність, що все вийде згідно з її задумом, і снувалися райдужні плани, як то буває у шістнадцять років, коли життя таке принадне, що поразка просто неможлива, коли гарна сукня і ніжна шкіра - це така зброя, якою можна здолати долю.

РОЗДІЛ V

Була десята година ранку. День випав дуже теплий, як на квітень, і золоте сонячне проміння щедро затоплювало спальню Скарлет крізь блакитні фіранки на широких вікнах. Це світло переливалося на кремових стінах, пашіло густим, як вино, багрецем на меблях з червоного дерева, а підлога під ним вилискувала мов скло там, де її не покривали барвисті плями килимків.

У повітрі відчувалося, що весна вже хоч-не-хоч поступається перед спекотним джорджіанським літом. Лагідна цілюща теплінь, що заливала кімнату, несла з собою оксамитовий аромат розмаїтих квітів, молодого листя дерев і вологої, недавно зораної землі. За вікнами Скарлет було видно яскраве буяння цвіту нарцисів обабіч покритої жорствою під’їзної алеї та подібні до кринолінових спідниць розкішні кущі жовтого жасмину, що скромно опускали долі свої золотисті грона. Заклопотані вічним суперництвом за магнолію під вікном, зчинили знову сварку сойки та дрозди-пересмішники - голоси перших звучали різко і в’їдливо, а других - тягуче й плачливо.

Такого погожого ранку Скарлет звичайно підбігала до вікна, спиралася ліктями на широку лутку і вбирала в себе запахи та звуки Тари. Але сьогодні ясне сонце й небесна блакить викликали у неї тільки одну думку: “Хвала Богові, що нема дощу”. На постелі у великій картоновій коробці лежала акуратно складена ясно-зелена єдвабна сукня, обшита фестонами з білих мережив,- її мали завчасу відправити до Дванадцяти Дубів, щоб Скарлет встигла там змінити свій туалет перед танцями. На цю сукню вона лише глянула мимохідь і знизала плечима. Якщо її плани здійсняться, то їй не треба буде цього вечора перевдягатись. Задовго до початку балу вона й Ешлі будуть уже далеко в дорозі до Джонсборо, де на них чекатиме шлюб. Зараз у неї був інший клопіт - яку сукню одягти на ткнік.

Яке вбрання найбільше підходить, щоб Ешлі не вистояв перед її чарами? Від восьмої години ранку вона переміряла їх цілу купу і тепер стояла розгублена й роздратована у мереживних панталонах, полотняному корсеті й трьох оторочених мереживом нижніх спідницях. Відкинуті сукні строкатим різнобарв’ям тканин і стрічок громадились круг неї на підлозі, ліжку й стільцях.

Рожева сукня із органді з довгим яскраво-червоним паском була нічого, але Скарлет одягала її минулого літа, коли Мелані приїздила до Дванадцяти Дубів - вона, звісно, запам’ятала цю сукню й могла б щось ущипливе зауважити з цього приводу. Чорна бомбазинова з буфами на рукавах і стоячим мереживним комірцем чудово відтіняє її білу шкіру, але в ній вона виглядає трохи старшою, ніж насправді. Скарлет стурбовано приглянулася на себе в дзеркало, так наче боялася побачити на своєму шістнадцятилітньому личку зморшки чи брезкле підборіддя. Нізащо в світі не можна здаватися старшою від своїх літ, коли поруч буде Мелані, така разюче юна! Оця блідо-бузкова муслінова сукня у смужку з широкими мереживними вставками і тюлевою облямівкою дуже мила, але їй вона не пасує. Вона б радше підійшла Керрін з її тонкими рисами й невиразним обличчям, а от Скарлет у ній скидалася б на школярку. А це вже нікуди не годиться - виглядати школяркою поряд з Мелані, яка завжди так гідно тримається. Сукня з зеленої картатої тафти, вся у шлярках, облямованих зеленою оксамитовою стрічкою, якнайкраще Скарлет личила, власне, вона була у неї найулюбленіша, бо надавала її очам смарагдового відтінку. Але що вдієш, коли спереду на грудях виразно проступає масна пляма! Звичайно, те місце можна прикрити брошкою, тільки ж ця Мелані має таке гостре око! Далі ще були різнобарвні бавовняні плаття, зовсім не ошатні, як на таку нагоду, та ще кілька бальних суконь і одна зелена муслінова в ялиночку, яку Скарлет одягала вчора. Хоча це була, власне, вечірня сукня. На денну пору вона не дуже підходить, бо в неї коротенькі буфи замість рукавів і глибокий виріз, як у бальній сукні. Але не було вибору - доведеться-таки її вдягати. Зрештою, їй нема чого соромитися своєї шиї, рук та грудей, хоч і не годиться надміру їх оголювати зранку.

Стоячи перед дзеркалом, Скарлет вигнулася станом, щоб оглянути себе збоку, і не побачила у власній постаті анінайменшої вади. Шия була коротка, але округла, плечі пухкі й звабливі, та й груди, що виступали з корсету, теж вельми гарні. Вона ніколи не мусила підшивати шовкові подушечки до підкладки ліфу, як то часто роблять шістнадцятирічні дівчатка, аби надати своїм обрисам належної опуклості. Скарлет раділа, що у неї, як і в Еллен,