Читати книгу - "Емілі з Місячного Серпа"

— Я проситиму панну Браунел, щоб дозволила нам сидіти поруч, — сказала Рода. — Перше я сиділа з Анною Грег, та її перевели до іншої школи. Ти ж бо не проти, еге ж?

— О ні, не проти! — палко відказала Емілі. Зараз вона була такою щасливою, як допіру у відчаї. Адже знайшла подругу, про яку так мріяла. Вона вже обожнювала Роду.

— Ми навіть повинні сидіти разом, — поважно сказала Рода. — Бо належимо до двох найвизначніших родин у Чорноводді. Ти знаєш, що якби мій батько домагався своїх прав, то став би королем Англії?

— Англії! — повторила Емілі, настільки приголомшена, що спромоглася лише на відлуння Родиного слова.

— Так, ми є нащадками шотландських королів, — підтвердила Рода. — Через те ми, певна річ, ні з ким не знаємося. Мій батько має крамницю, а я беру уроки музики. Що каже тітка Елізабет — ти будеш навчатися музики?

— Не знаю.

— То ще скаже. Вона дуже багата, чи не так?

— Не знаю, — відповідала Емілі. Вона воліла б не чути таких запитань; їй здавалося, що вони не свідчать про добре виховання. Але ж нащадок вінценосних Стюартів має бути обізнаним з основами доброзвичайності — як ні, то на кого ж тоді покластися?

— У неї кепський характер — хіба ні? — питала Рода.

— Ні, то неправда! — вигукнула Емілі.

— А проте вона ледве не вбила твого кузена Джиммі в нападі якогось шалу, — не вгавала Рода. — Це справді було, мати мені розповідала. А чому твоя тітка Лаура не виходить заміж? Вона має нареченого? Скільки грошей платить тітка Елізабет кузенові Джиммі?

— Не знаю.

— Ну, добре, — сказала Рода з помітним розчаруванням. — Либонь, ти віднедавна бавишся в Місячному Серпі, то ще не встигла вивідати ці речі. Тут все, геть усе, цілком інакше, аніж там, де ти росла. Твій батько був дуже бідним, злиденним, як церковний щур, — еге ж?

— Мій батько був дуже, дуже багатим чоловіком, — твердо заперечила Емілі.

Це вразило Роду.

— А я гадала, що він не мав за душею ні шеляга.

— Атож, не мав. Але можна бути багатим і без грошей.

— Не розумію, яким чином. Та в кожному разі ти свого часу станеш багатою, бо тітка Елізабет залишить тобі в спадщину цілий маєток — так говорить моя мати. Тож мені все одно, чи вона тримає тебе з милості, чи як, — я люблю тебе і буду захищати. Скажи, ти маєш нареченого, Емілі?

— Ні! — аж скрикнула Емілі, обурена самою лиш думкою про щось подібне. — Як це? Таж мені всього лиш одинадцять років!

— О, в нашому класі кожна має свого нареченого. Моїм нареченим є Тедді Кент. Я потиснула йому руку, йому першому, одразу ж по тому, як дев’ять ночей поспіль старанно лічила зорі, що сходять, — лічила саме до дев’яти. Якщо й ти робитимеш так, себто якщо лічитимеш зорі до дев’яти впродовж дев’яти вечорів поспіль, то перший хлопець, якому ти відтак подаси руку, стане твоїм нареченим. Але це дуже втомливо. Минула ціла зима, перш як ми потиснули одне одному руки. Нині Тедді не ходить до школи — ввесь червень нездужав. То найпривабніший хлопець у Чорноводді. Ти теж матимеш нареченого — правда, Емілі?

— Не думаю, — сердито заперечила Емілі. — Я нічого не знаю про наречених, і не хочу я мати ніякого нареченого…

Рода похитала головою.

— Розумію: тобі ніхто не здається гідним твоєї руки — тобі, мешканці Місячного Серпа. Але, якщо не матимеш нареченого, не зможеш грати в деякі ігри.

Емілі не відала, що то за ігри, та й це її не обходило. Вона була впевнена, що нареченого не матиме, і повторила це таким рішучим тоном, аж Рода визнала за краще змінити тему.

Задзеленчав дзвоник, Емілі дзвонику тільки зраділа. Панна Браунел із великою охотою погодилася на прохання Роди, тож Емілі перенесла свої книжки на Родину парту. Рода під час останнього уроку безугавно шепотіла їй щось на вухо, за що саме Емілі дістала зауваження, однак це Роду не зупинило.

— У першому тижні липня я справлятиму свої народини. Запрошую тебе — може, тітки дозволять тобі прийти. Але Ільзу Барнлі я не буду запрошувати.

— Не любиш її?

— Ні, не люблю. Вона бридка, хлопчакувата. А, крім того, її батько безбожник. Вона теж. І щоразу в диктанті пише слово «Бог» із маленької літери. Панна Браунел гнівається через те, а взагалі потурає їй. І не здіймає на неї руки, бо поклала око на доктора Барнлі. Матуся каже, що їй не вдасться його «обкрутити», бо він ненавидить жінок. Ільза — чудна, неприємна, з нестерпною вдачею. Її батько теж. Вони нікого не жалують. Хіба її зачіска не є кумедною? Ти повинна вкоротити собі волосся, Емілі. Тобі личила би гривка, адже маєш таке високе чоло. Правда, волосся в тебе чудове, навіть шкода вкорочувати. І ручки в тебе гарні. Всі Муррей мають прегарні руки. Але накраще — твої очі, Емілі.

Такої зливи компліментів Емілі не чула за все своє життя. Рода лестила їй, не ховаючи грубих швів. Емілі аж паморочилося в голові. Поверталася зі школи з твердим наміром просити тітку Елізабет дозволити їй коротку стрижку. Якщо це зробить її красивішою, то — сумніви геть! І ще вона запитає, чи можна їй від завтра носити своє венеційське намисто.

«Через нього дівчата більше мене шануватимуть», — гадала вона.

Тепер вона прямувала сама, бо на роздоріжжі попрощалася з Родою. Пригадувала події нинішнього дня, відчуваючи, що, по суті справи, таки не зганьбила прапор Старів, за винятком переломного моменту,