Читати книгу - "Сивий Капiтан, Володимир Миколайович Владко"

О, в цьому Олесь був певний, - i вiн з готовнiстю кивнув головою.

- Так от, чи не пощастить тобi щось згадати про себе?

Голос Капiтана звучав дуже щиро: так може говорити, думав Олесь, тiльки той, хто хоче допомогти, як справжнiй старший друг i товариш. А втiм, що мiг вiдповiсти збентежений юнак? Вiд усiєї душi вiн прагнув згадати бодай що-не-будь про себе й своє минуле - i не мiг! Проклята сiра пелена, проклята важка ковдра, яка вкрила собою все те, що було з ним ранiше, придушила, пригнiтила його пам'ять!

- Не можу... нiчого, нiчого не пам'ятаю, - болiсно вимовив вiн, з благанням дивлячись прямо в очi Капiтановi, наче намагаючись хоч тим поглядом переконати його в своїй щиростi. - Повiрте менi, я не обманюю вас... менi нема чого приховувати... але я нiчого не пам'ятаю... i не розумiю, звiдки це взялося...

Сивий Капiтан лагiдно поклав йому руку на плече:

- Я вiрю тобi. Iнакше ти не був би тут, зi мною, на моєму "Люциферi". Розумiєш? Адже мене нiхто не примушував брати тебе, коли ти лежав там, на дорозi, бiля залiзницi... та ще й залишати тут, у машинi, виходжувати тебе пiсля потрясiнь, якi ти пережив.

- Я можу тiльки дякувати вам... як рiдному батьковi, - вихопилося в Олеся вiд чистого серця. Капiтан ледве помiтно здригнувся, але зразу опанував себе.

- Дякувати менi не треба... в мене були на те свої причини. Як ти сказав? "Як рiдному батьковi", так? Ну, ото й стався до мене саме так, згода?

Дивна, немовби й зовсiм невластива цiй твердiй, мужнiй людинi розчуленiсть забринiла в тих словах Сивого Капiтана, а рука його ще лагiднiше поплескала по плечу юнака, який, не замислюючись анi на мить, вiдповiв:

- Хiба можу я не погодитися, якщо ви дозволяєте?

- От i добре. А те, що ти втратив пам'ять, не страшно, це тимчасове явище. Таке з тобою трапилося внаслiдок потрясiння, якого ти зазнав пiд час залiзничної катастрофи. Вченi називають такий стан людини амнезiєю. Мине деякий час, ти остаточно заспокоїшся й одужаєш, до тебе цiлком повернеться пам'ять. Запевняю тебе: що менше ти думатимеш про свою хворобу, то скорiше вона покине тебе. Певна рiч, я не знаю, як саме це станеться. Iнодi в таких випадках пам'ять повертається до людини вiдразу, а iнодi потроху, поступово. Але повертається обов'язково! Головне, повторюю, не думай про це, не хвилюйся. Все буде гаразд - i дуже скоро, от побачиш!

Вiн говорив так переконливо, що не можна було не повiрити його словам. Олесь слухав Капiтана i вiдчував, наче щось зiгрiвається в його душi, наче починає розходитися той безнадiйний морок, який огортав її весь цей час. А Сивий Капiтан говорив уже далi - так само дружньо i спiвчутливо:

- Отож, будемо вважати, що з цим ми покiнчили. Але постають ще й iншi питання, якi нам з тобою треба вирiшити. Насамперед, що ти думаєш робити далi?

Це запитання було для Олеся чи не найважчим. Та хiба i в нього самого думки не поверталися весь час до одного i того ж: яка доля чекає його тепер, що мусить вiн робити?.. Чи можна було знайти на все це вiдповiдь?.. Юнак безпорадно дивився на свого спiврозмовника, який, мов розумiючи його стан, продовжував:

- Ти потрапив до мене випадково. Вiрнiше, я примушений був узяти тебе на "Люцифер", щоб не залишати в руках агента полiцiї, яка чомусь дуже цiкавиться тобою. Я добре знаю, що таке фалангiстськi жандарми, знаю, що кожен, на кого вони полюють, вартий допомоги. Тому я вирiшив допомогти й тобi. Але - що робити з тобою тепер?

Вiн задумливо дивився на Олеся, немов зважуючи всi можливостi.

- Можна, наприклад, залишити тебе в якомусь мiстi чи селi. Проте мiсцевi жандарми одразу зацiкавляться тобою, запитають, хто ти й звiдки. Документiв у тебе немає. Вони затримають тебе, почнуть з'ясовувати i кiнець кiнцем довiдаються, що ти той самий юнак, якого полiцейський агент загубив пiд час залiзничної катастрофи. Ну, далi твоїй долi можна буде тiльки спiвчувати... Бо сказати, що я допомiг тобi втекти вiд полiцiї, хай навiть i не з твоєї волi, - це значить ще бiльше утруднити твою долю. Ти ж бачиш, як "прихильно" ставиться до мене полiцiя... Що ж робити?..

Капiтан запитливо поглянув на Олеся, наче вагався. Зате юнак уже зробив свої висновки i палко промовив:

- Дозвольте менi залишитися тут, у вас!

- Залишитися на "Люциферi"? - немовби здивувався Сивий Капiтан. - Але ж ти мав уже змогу переконатися, що полiцiя завзято полює i на мене, й на мiй "Люцифер"...

- Їй легше схопити мене самого,- резонно зауважив Олесь.

- Це, звичайно, так, - погодився Капiтан. - З цього погляду тобi безпечнiше бути на "Люциферi", нiж будь-де... принаймнi доти, доки ти на згадаєш, у чому тебе звинувачує полiцiя i як ти можеш захищатися...

Вiн замовк, мiркуючи. Олесь не зводив з нього очей i гарячково думав: цiєї хвилини вирiшується його доля, Сивий Капiтан може погодитися залишити його тут, а може й вiдмовити... треба, треба негайно довести йому, що вiдмовити не можна, треба упросити його, треба... I юнак швидко, плутано заговорив:

- Залиште мене тут, у вас! Я знаю, що не можу бути вам корисним поки що, бо нiчого не вмiю... але обiцяю, клянуся вам робити все, що ви скажете... виконуватиму яку завгодно роботу... тiльки не кидайте мене напризволяще... мене схопить полiцiя... i тодi... - Вiн не знаходив слiв, плутався в них, i тiльки його великi очi горiли пристрасним благанням.

- Але ж ти не знаєш нiчого нi про мене, нi про мiй "Люцифер"...

- Зате я вiрю вам усiм серцем... i поважаю вас!

- Ти не знаєш тих, з ким я зв'язав свою долю, з ким тобi доведеться тут жити...

- Я знаю Валенто! I коли iншi такi, як вiн, я певен, що полюблю їх, як його!

- Ти не уявляєш собi, який небезпечний i важкий шлях я обрав. Передi мною