Читати книгу - "Загибель Уранії, Микола Олександрович Дашкієв"

Хоч яка серйозна була хвилина і хоч як турбувався Айт за дівчину, він не міг стримати посмішки. Ой, конспіраторко Тессі, яке ж ти ще наївне дівчисько! Тобі скрізь ввижається романтика, а невідомий «син», мабуть, здається юним і красивим. Твоє щастя, що в Дайлерстоуні кожна десята дівчина — обов'язково Тессі.

— Чую, «мамо»! — Айт навмисне змінив голос, і він пролунав дзвінко, енергійно, зовсім по-айтовому. — Скажи, з ким ти? Чия ти?

Вона, здавалося, зрозуміла незграбне шифрування.

— Я — там, де був «батько».

— Дочка пастирів?

— Ні, ні! Зовсім ні!.. Спокій. Захист… — дівчина ніяк не могла знайти відповідних слів і, певне, вважаючи, що втрачати нічого, бухнула прямо: — Комітет Захисту Миру!

— Гаразд. Усе.

Айт вимкнув радіостанцію, цмокнув і розчаровано похитав головою. Комітет Захисту Миру! Скільки їх, отих комітетів, у благословенній Монії! Як тільки зберуться три-чотири нудьгуючі дамочки — так одразу ж і організовують комітет або товариство. Їм байдуже, кого та що захищати — аби про них поголос пішов. «Захисники!!» Нудно й гидко. А він, дурний, мало не розкис. «Конспіраторка Тессі»! Тьху! Ні, вже хай буде як буде, але таємницю доведеться передати Мей. В усякому разі, вона не бавитиметься в комітети.

Обравши таке рішення, Айт повеселішав. Але день, який почався невдало, приготував для нього, здавалося, самі неприємності. Ліній підслухування вимкнути не пощастило: Кейз-Ол сьогодні зранку засів у кабінеті, не пішов навіть на обов'язкову прогулянку. І це спричинилося до страшного.

Як тільки Айт з'явився на дверях спальні Мей, вона манірно проспівала:

— Псойсе, забери, будь ласка, оту бляшанку. Не знаю, як вона вчора опинилася в мене в сумочці.

Айт глянув у той бік, куди вказувала Мей… і обімлів. Цю коробочку він упізнав би серед тисяч інших. В ній лежала злощасна котушка з магнітофонним записом Наради!

Люба, що ти наробила? Через надмірну обережність ти губиш, сама не знаючи того, успіх загальної справи! І не можна подати навіть знаку, щоб попередити тебе, не можна навіть поглядом висловити сумного докору, бо, певно ж, Кейз-Ол зараз нашорошив вуха і ввімкнув екран. О, його зацікавить твоя несподівана «знахідка»!

Айт не помилився. Ледве він простяг руку до коробочки, як враз клацнули невидимі динаміки, і в кімнаті пролунав різкий голос Кейз-Ола:

— Візьми! До мене! Негайно!

Псойсові личило виконати команду цілком автоматично. Айт так і зробив. По дорозі за оці дві-три хвилини він мав обміркувати все, приготуватися до найнесподіванішого… Чи немає часом ще якоїсь надпотаємної лінії підслухування?.. Чому Мей не сказала прямо, що котушку передав їй він?

Айт вбіг до кабінету, поклав на стіл коробочку і, дихаючи, мов загнаний кінь, став проти Кейз-Ола.

— Пістолет на стіл!

Хоч початок не віщував добра, Айт слухняно виконав наказ.

— Головного Слідчого!

Айт натис на відповідну кнопку.

— Все!

Кейз-Ол лютував. Видно було, що він ледве стримував себе. Мабуть, найнеприємніші, найстрашніші припущення снувались в його мозкові, бо він часом аж здригався. Змова! Змовники пролізли до неприступної фортеці. Хто вони?

Темні пронизливі очі вп'ялися в Айта. Вони ніби хотіли просвердлити його мозок, обмацати кожну думку. На мить Айт аж поспівчував померлому Псойсові: отакий погляд, справді, важко витримати. Мимохіть хочеться зіщулитись і ступити крок назад.

Він зробив цей крок — не тому, що підпав під вплив Кейз-Ола, а тому, що наслідував Псойса. Потім ще крок… Ще…

Кейз-Ол ішов за ним. Раптом зупинився, ткнув пальцем на двері:

— Геть!

Бочком-бочком, під стіночкою, пробирався до виходу старий дід. Ось він став, простяг руки до розгніваного володаря… Але той чомусь насторожився, напружився, наче прислухаючись до чогось…

Мимохіть почав прислухатись і Айт. Якісь глухі, хаотичні поодинокі звуки котились з невидимого динаміка — так, ніби хтось задля забавки шпурляв картоплини на великий диктовий лист.

— Стій! — Кейз-Ол метнувся до щита електронно-обчислювальної машини, крутнув якийсь регулятор. — Сюди!.. Ближче!

Глухі удари стали дзвінкішими, перетворились на торохтіння.

Кейз-Ол покрутив важельок ще дужче, примружив очі і сказав майже медово:

— Ти знаєш, що то таке, мій любий?

Айт знав. Кейз-Ол, як виявилося, був і розумніший, і передбачливіший, аніж здавалося: він побризкав щось і десь розчином радіоактивної солі; Айт торкнувся тієї речі; на рукавичках лишилася наймізерніша кількість зрадливої речовини. Але іонізаційна камера здатна фіксувати в тисячу разів слабкіше випромінювання. Опиратися дарма. Радіоактивні ізотопи не брешуть.

— Це — твій смертний вирок, старий пес!

Кейз-Ол повільно звів пістолет.

— Ти заходив до малахітового сейфа?

— Так, ясновельможний… — в голосі Айта пролунало справжнє полегшення, бо хіба ж не сам Кейз-Ол прислав його по заповіт.

— Ти торкався товстої теки на нижній полиці?

— Ні, ясновельможний…

Аж тепер Айт збагнув те, що мусив би зрозуміти з самого початку: розчином солі радіоактивного ізотопу була побризкана тека з планом «Блискавка». Тільки завдяки тому, що іонізаційна камера чомусь була вимкнена, тривога не знялась учора! Але Айт зрозумів, що він врятований: його рукавички торкались і теки, і конверта з заповітом. Завбачливість Кейз-Ола — марна.

— Згляньтесь, ясновельможний!.. Може, тріщить тому, що я тримався за пакет?

З гидливою посмішкою Кейз-Ол узяв зіжмаканий конверт, що його, на щастя, Айт ще не встиг знищити, і поніс до іонізаційної камери. І з кожним кроком Кейз-Ола у Айта одлягало од серця, а в мозкові наростав переможний сміх: «Ой недоумку, що ти зможеш