Читати книгу - "20 000 льє під водою, Жюль Верн"

Капітан Немо промовляв натхненно. Очі йому сяяли, він жваво жестикулював. Так, він любив це судно, як батько любить своє дитя!

Я не втримавсь і прохопився запитанням, яке, може, видалося капітанові нескромним:

— Ви, певно, інженер, капітане Немо?

— Так, пане професоре, — відповів він, — я навчався в Лондоні, Парижі, Нью-Йорку ще за тих часів, коли був земним житцем.

— Але ж як вам удалося зберегти таємницю спорудження цього чудесного «Наутілуса»?

— Кожну частину судна дістав я з різних куточків земної кулі, і то під вигаданим призначенням. Кіль викуваний у Крезо, гребний вал — у «Пена і К°» в Лондоні, обшивка корпуса — в Леарда в Ліверпулі, гвинт — у Скотта в Глазго. Резервуари виготовлено в «Кайля і К°» в Парижі, машини — у Круппа в Пруссії, таран — у майстернях Мотала в Швеції, вимірювальні прилади — в братів Гарт у Нью-Йорку і т. ін. Кожен із цих постачальників діставав мої черчення, підписані щоразу іншим прізвищем.

— Одначе всі ці частини треба було якимось чином зібрати, змонтувати?

— Пане професоре, я спорудив на пустельному острові серед океану корабельню. Там мої робітники, відважні мої товариші, яких я навчив суднобудівної справи, під моїм наглядом склали «Наутілуса». Коли роботу було завершено, вогонь знищив геть усі сліди нашого перебування на острові, що його б ладен я був розметати дощенту, якби тільки міг.

— Мабуть, спорудження судна коштувало вам чималих грошей?

— Пане професоре, кожна тонна панцерного судна коштує тисячу сто двадцять франків. «Наутілус» важить тисячу п'ятсот тонн. Отже, ціна йому — біля двох мільйонів франків, а разом із устаткуванням, із колекціями та мистецькими творами, що знаходяться на ньому, — понад чотири або й п'ять мільйонів.

— І останнє запитання, капітане Немо.

— Прошу, пане професоре!

— Ви дуже багаті?

— Безмежно багатий; я міг би легко сплатити десять мільярдів державного боргу Франції!

Я пильно глянув на капітана Немо. Чи не надуживає він моєю довірою? Побачимо!

Площа води на земній кулі сягає трьох мільйонів восьмисот тридцяти двох тисяч п'ятисот п'ятдесяти восьми квадратних міріаметрів36, себто вода покриває понад тридцять вісім мільйонів гектарів земної поверхні. Об'єм цієї маси — два мільярди двісті п'ятдесят мільйонів кубічних миль, а якби всю цю воду вилити в кулясту посудину, діаметр її мав би шістдесят льє, а важила б вона три квінтильйони37 тонн. Щоб осмислити всі ці цифри, можна сказати — квінтильйон відноситься до мільярда, як мільярд до одиниці, або — в квінтильйоні стільки мільярдів, скільки в мільярді одиниць.

В геологічну епоху нашої планети за вогненним періодом ішов період водяний. Колись океан покривав усю землю. А згодом мало-помалу настав сілурійський період, — з океанового дна стали підійматися горби, на поверхні його з'явились острови, котрі зникали за великих потопів, а потім показувалися знову і, з'єднуючись між собою, утворювали суходоли; обриси земної поверхні мінялися й мінялися, аж доки кінець кінцем набули тих форм, які ми бачимо нині. Суша відвоювала в води тридцять сім мільйонів шістсот п'ятдесят сім квадратних миль, чи дванадцять мільярдів дев'ятсот шістнадцять мільйонів гектарів.

Обрис суходолів дозволяє поділити всі води на п'ять головних водозборищ: Північний Льодовитий океан, Південний Льодовитий океан, Індійський океан, Атлантичний океан і Тихий океан.

Тихий океан розстилається з півночі на південь між обома полярними колами і з заходу на схід між Азією та Америкою на протязі ста сорока градусів довготи. Це найспокійніший океан; течії його широкі й повільні, припливи й відпливи помірні, дощі рясні. Такий океан, з якого доля мені судила почати мою дивовижну мандрівку.

— Пане професоре, — промовив капітан Немо, — як хочете, ми точно визначимо місце, де знаходимось, і зафіксуємо вихідну точку нашої мандрівки. Зараз за чверть дванадцята. Я підійму судно на поверхню.

Капітан тричі натиснув кнопку електричного дзвоника. Запрацювали помпи; стрілка манометра показувала — тиск потроху меншає, отже, «Наутілус» підіймається. Нарешті вона стала.

— Ми на поверхні,— сказав капітан.

Я рушив до центрального трапа, зійшов залізними східцями нагору й крізь одчинений люк вибрався на палубу «Наутілуса».

Палуба виступала з води всього на вісім — десять сантиметрів. Веретенуватий корпус судна й справді скидався на довгу сигару. Металева обшивка була похожа на луску, що нею вкрите тіло великих наземних плазунів. Тепер я збагнув, чому навіть крізь найпотужніші біноклі це судно завжди приймали за морську тварину.

Посеред палуби височів горбок — то був човен, наполовину схований у корпусі. На носі й на кормі — дві невисокі кабіни з похилими стінками й грубими опуклими ілюмінаторами. Одна кабіна правила за рубку стерничому, в другій містився потужний електричний прожектор, що освітлював путь.

Море було спокійне, небо чисте. Довгий корпус «Наутілуса» стиха погойдувався на розлогих океанських хвилях. Східний вітерець ледь брижив водяний обшир. Незатуманений обрій сприяв щонайкращому спостереженню.

Скільки оком сягнути — вода й вода. Ні острівця, ні скелі. Жодного сліду від «Авраама Лінкольна». Безмежна пустеля.

Капітан Немо взяв секстанта й заходився вимірювати висоту сонця, щоб визначити, на якій ми широті. Він почекав, доки сонце зверне на полудень. Коли він стежив за сонцем, жоден його м'яз не здригнувся, і прилад був би такий само