Читати книгу - "20 000 льє під водою, Жюль Верн"

— Полудень, — сказав він. — А тепер, пане професоре, якщо ваша ласка…

Я востаннє глянув на води, ледь жовтуваті,— ми, певне, випливли неподалік японських берегів, — і зійшов до великого салону.

Там за допомогою хронометра капітан визначив довготу, перевірив результати обчислень, зіставивши їх з попередніми спостереженнями, і мовив:

— Пане Аронаксе, ми перебуваємо під сто тридцять сьомим градусом і п'ятнадцятьма мінутами західної довготи…

— За яким меридіаном? — похопився я, адже з капітанової відповіді можна буде здогадатися, якої він національності.

— Пане професоре, я маю різні хронометри, поставлені за Паризьким, Гринвіцьким та Вашингтонським меридіанами. Але з пошани до вас я послуговуюсь Паризьким.

Така відповідь мені нічого не пояснила.

— Під сто тридцять сьомим градусом і п'ятнадцятьма мінутами західної довготи від Паризького меридіана та під тридцятим градусом і сімома мінутами північної широти, тобто за триста миль від берегів Японії. Отож сьогодні, восьмого листопада, опівдні, ми починаємо нашу підводну мандрівку.

— А тепер, пане професоре, — додав капітан, — можете віддатися своїй роботі. Я наказав узяти курс на ост-норд-ост на глибині п'ятдесяти метрів. Ось на цій карті ви позначатимете пройдений шлях. Салон до ваших послуг. А тепер дозвольте залишити вас.

Капітан Немо вклонився й вийшов. Зоставшися сам, я глибоко замислився. З думки не йшов капітан «Наутілуса». Чи дізнаюсь я коли-небудь, якої національності ця дивовижна людина, котра поставила себе поза всякою національністю? Звідкіля ця ненависть до людства, може, навіть ненависть, що волає про помсту? Чи не з тих він невизнаних учених, чи не з тих геніїв, що їх, за словами Конселя, «зневажив світ», чи не сучасний він Галілей38 або учений муж, як американець Морі, що його кар'єру перервала революція? Я не годен був того розгадати. Мене, котрого доля закинула на його судно, мене, чиє життя було в його волі, він зустрів стримано, але прихильно. Проте він і разу не потис простягненої йому руки. Він і разу не простяг мені своєї.

Цілу годину я міркував, силкуючись проникнути в таємницю цієї загадкової людини. Потому мій погляд упав на карту, розгорнену на столі. Я заходився її розглядати й знайшов точку, де перехрещувалися широта й довгота, що їх визначив капітан Немо.

На морях, як і на суходолах, є свої річки. Це своєрідні течії, що їх упізнають по температурі й забарвленню; найвизначніша з них відома під назвою Гольфстрім. Наука позначила на карті земної кулі п'ять головних напрямів цих течій: перша на півночі Атлантичного океану, друга на півдні Атлантичного океану, третя на півночі Тихого океану, четверта на півдні Тихого океану і п'ята на півдні Індійського океану. Може, на півночі Індійського океану була й шоста течія, коли ще Каспійське й Аральське моря разом із великими озерами Азії складали один суцільний водний масив.

Отже, одна з цих течій, позначена на карті японською назвою Куро-Сіво, тобто «Чорна ріка», виходить із Бенгальської затоки, де її нагріває прямовисне проміння тропічного сонця; потім вона перетинає Малаккську протоку, іде вздовж берегів Азії, огинає їх з північної частини Тихого океану, ринучи аж до Алеутських островів. «Чорна ріка» несе з собою стовбури камфорного дерева та інших тропічних рослин і яскраво-синім забарвленням теплих вод вирізняється на тлі океану. Саме цю течію проходив «Наутілус». Я пильно розглядав її на карті, уявляючи, як вона губиться в безмежних обширах Тихого океану, і так замріявся, що не помітив, коли Нед Ленд і Консель стали одвір салону.

Обидва мої браві супутники очманіли з дива перед чудесами, що відкрилися їхнім очам.

— Куди ми попали?! Куди?! — вигукнув канадець. — Чи не до Квебекського музею?

— З дозволу пана професора, — зауважив Консель, — скорше до готелю «Сомерар»!

— Друзі мої,— мовив я, даючи їм знак увійти, — ви не в Канаді і не у Франції, а в салоні «Наутілуса», п'ятдесят метрів нижче від рівня моря.

— Доведеться повірити, коли так запевнює пан професор, — сказав Консель. — Та, щиро кажучи, на цей салон може здивуватися навіть такий фламандець, як я.

— Дивуйся, друже мій, та пильно все розглянь, такому-бо класифікаторові, як ти, тут є над чим попрацювати.

Підохочувати Конселя було зайве. Схилившись над вітриною, він уже бубонів щось мовою натуралістів:

«Клас черевоногих, родина трубачів, рід вужачок, вид Мадагаскарської ципреї»…

Тим часом Нед Ленд, що мало тямився на конхіології, розпитував мене про побачення з капітаном Немо. Чи вивідав я, що він за один, звідкіля й куди простує, в які нетрі нас тягне. Він сипав тисячі запитань, на які бракувало мені часу відповідати.

Я сказав йому все, що знав, радше, чого не знав, і спитався, що чував або бачив він.

— Нічого не бачив, нічого не чув, — відповів канадець. — Навіть не здибав нікого з команди. Чи, може, тут і команда електрична?

— Електрична!

— Та й справді можна повірити! Але ви, пане Аронаксе, — спитав Нед Ленд, ні на мить не зрікаючись своїх замірів, — може, ви мені скажете, скільки душ на судні? Десять, двадцять, п'ятдесят, сто?

— Не можу вам відповісти, Неде. Зрештою, послухайте моєї ради — викиньте собі з голови оті пусті вигадки захопити «Наутілус» чи втекти з нього. Це судно — справжнє чудо сучасної техніки, і я шкодував би, якби його не побачив. Немало знайшлося б охочих побувати на нашому місці, аби тільки глянути на ці чудеса. Отож заспокойтеся; радше спостерігаймо за тим, що діється довкола.

— Спостерігати! — вигукнув гарпунер. — Що тут можна побачити, у цій залізній тюрмі! Ми пливемо наосліп…

На останнім Недовім слові в салоні раптом погасло світло й запала цілковита темрява — аж мені враз заболіли очі,