Читати книгу - "З вершин і низин, Франко І. Я."
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Що в тій погоні до незвісних мет
Розумну думку рад би відшукати.
Смішний сей світ! В нім правом - дикий гнет,
А чесна праця в перегнилі шмати
Вкриваєсь, а коб мала лиш відмет
З страв дармоїдів, щоб живіт запхати,
То мала б доста для потреби свої!
Смішний сей світ! Неробів горсть мала
Себе вважає світом, паном всьої
Землі і ціллю всього, що на світі!
Смішний поет, що хтів би, окрім зла,
В тім світі правди й розуму глядіти.
1881
XI. СІКСТИНСЬКА МАДОННА
Хто смів сказать, що не богиня ти?
Де той безбожник, що без серця дрожі
В твоє лице небесне глянуть може,
Неткнутий блиском твої красоти?
Так, ти богиня! Мати, райська роже,
О глянь на мене з свої висоти!
Бач, я, що в небесах не міг найти
Богів, перед тобою клонюсь тоже.
О бозі, духах мож ся сумнівати
І небо й пекло казкою вважати,
Та ти й краса твоя - не казка, ні!
І час прийде, коли весь світ покине
Богів і духів, лиш тебе, богине,
Чтить буде вічно - тут, на полотні.
1881
XII
«Ось спить дитя, невинний ангел чистий…»
Ось спить дитя, невинний ангел чистий.
Смієсь у сні - се ангел з ним іграє…
Сплакне у сні - се ангел, в облак млистий
Розплившися, манить його й щезає.
І сон отсей нестертий, віковистий
В душі його по собі слід лишає:
З дитячих снів той ангел променистий
Раз в раз бажання, тугу в нім збуджає.
Рвесь молодець від батька і від мами
Чогось шукати десь в чужій чужині,
А ангел з далі кличе: «'Д ми́ні! 'Д ми́ні!»
Любві, надії він спішить стежками,
Там плід здобуде, тут лиш квіти зв’ялі,
А ангел з далі кличе: «Далі! Далі!»
1881
XIII. ПІСНЯ БУДУЩИНИ
Знов час прийде, коли з погорди пилу
Ти отрясешся й ясною звіздою
Засяєш людям, і підуть з тобою,
Серця́ твою почують давню силу.
Знов час прийде, до найтяжчого бою,
Остатнього, за правду й волю милу
Ти поведеш народи і прогнилу
Стару будову розвалиш собою.
І над обновленим, щасливим світом,
Над збратаними, чистими людьми
Ти зацвітеш новим, пречудним цвітом.
Прийде той час! Істотою цілою
Ми чуєм хід його поза собою,
Та доживем його - не ми… не ми!
1880
XIV
«Досить, досить слова до слів складати…»
Досить, досить слова до слів складати,
Під формою блискучою, гладкою,
Мов хробака під гарною лускою,
Пекучий біль і сльози укривати!
Лікар іде! Не час тепер ховати
Поганих струпів. Смілою рукою
Розкрить їх треба, мимо встиду й болю
Всю гниль нещадно з тіла виривати.
Час показать, що людськість мужем стала,
Дитинячих іграшок відреклась,
Своє важке призначення пізнала;
Що снігова метіль вже унялась,
Безцільних поривів пора пропала,
Розумних діл пора розпочалась.
1881
XV
«Ні, не любив на світі я нікого…»
Ні, не любив на світі я нікого
Так, як живому слід живих любить,
Щоб, не зрікаючись себе самого,
Ввійти в друго́го душу, переймить
Його думки, його бажанням жить,
Не думавши добро творить із того,
І так, незамітно зовсім для нього,
Вести його, де вища ціль манить.
Відразу бути паном і слугою,
Зректись себе і буть самим собою -
Отак любить ніколи я не вмів.
Чи самолюбства в мні замного стало,
Чи творчих сил живих було замало?
Чи шлях життя мене фальшиво вів?
2 окт[ября] 1889
XVI
«І довелось мені за се страждати!..»
І довелось мені за се страждати!
Де лиш любві правдивої шукав я,
Усе за неї був готов віддати,-
Те са́ме все безсилля зустрічав я:
То вбране в гордощів холодні шмати,
То в слів цукрових стрій конвенціональний
В мрій, сліз, зітхання плащ сентиментальний,
Та в бій життя зовсім незгоже стати.
Лиш де я не шукав її, де навіть
І зло чинив, щоб стать її негідним,
Там я найшов її. Отим-то тра́вить
Мене подвійне горе жа́лом мідним:
Те зло, що своїм прогріхом вважаю.
І те добро, що без заслуги маю.
2 окт[ября] 1889
XVII
«Колись в сонетах Данте і Петрарка…»
Колись в сонетах Данте і Петрарка,
Шекспір і Спенсер красоту співали,
В форму майстерну, мов різьблена чарка,
Свою любов, мов шум-вино, вливали.
Ту чарку німці в меч перекували,
Коли знялась патріотична сварка;
«Панцирний» їх сонет, 11 як капрал, гарка,
Лиш краску крові любить і блиск стали.
Нам, хліборобам, що з мечем почати?
Прийдесь нову зробити перекову:
Патріотичний меч перекувати
На плуг - обліг будущини орати,
На серп, щоб жито жать, життя основу,
На вили - чистить стайню Авгійо́ву.
24 сент[ября] 1889
ТЮРЕМНІ СОНЕТИ
I
«Се дім плачу, і смутку, і зітхання…»
Се дім плачу, і смутку, і зітхання,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «З вершин і низин, Франко І. Я.», після закриття браузера.
