Читати книгу - "З вершин і низин, Франко І. Я."
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Хто тут ввійшов, зціпи і зуби й руки,
Спини думки, і речі, і бажання!
Кукіль тут полють з жита, видається,
Та рівночасно свіжий засівають;
По параграфам правду виміряють,
Але неправда і без міри ллється.
Тут стережуть основ, але основу
Усіх основ - людсько́го серця мову,
І волю, й мисль зневажують, як дрантя.
Ви, що, попавши в западню ту, хтіли
Найти в ній людський змисл і людські ціли,-
Lasciate ogni speranza, 12 - мовив Данте.
19 сент[ября] 1889
II
«Вузька, важкая до добра дорога…»
«Вузька, важкая до добра дорога»,-
Се сказано десь у письмі святому.
Та я перечу тим словам якмога,
Пізнавши вхід до в’я́зенного дому.
Вонючі сіни - перша осторога.
Скрипливі двері в хіднику тісному,
Відтак ідеш по манівцю крутому,
А там подвір’я, мов пуста берлога.
А по подвір’ю вояк патрулює,
У сінях варта, стражники понурі
І арештанти, наче тінь, снуються.
Сей шлях важкий - чи до добра прямує?
Спитайте тих, що мучаться в тім мурі!
Зрахуйте сльози, що день в день тут ллються!
10 сент[ября] 1889
III
«Гей, описали нас, немов худобу…»
Гей, описали нас, немов худобу:
І назву, й вік, і ріст, і всю подобу,
Волосся, очі, зуби, всі приміти -
Тепер хоч в Відень нас на торг гоніте!
Гей, обшукали нас, немов бандити:
Всі кишені, всю одіж, всю особу,
Ножі, тютюн, і гроші, й всю оздобу
Забрали - хоч в турецький рай ведіте!
Ну, от тепер ми чисті! Глупі-глупі!
Ножі, оздоби й скарби наші з нами,
Тих вам не взять бандитськими руками!
І розвели нас у апартаменти
Державні. Злишні тут всі компліменти!
Салон, їдальня, спальня й с… - все вкупі.
16 сент[ября] 1889
IV
«Сижду в тюрмі, мов в засідці стрілець…»
Сижду в тюрмі, мов в засідці стрілець,
Усякий звір поперед мене мчиться,
Не криється від мене, не боїться,
Показує, в чому хто є мистець.
Лис - злодій тут, не скромник, не святець,
І вовк - не музикант, а просто вбійця,
Медвідь - дерун і лютий кровопійця,
Забув про жарти, бубен і танець.
Тут всяку видно на́голо особу,
Мов фрак роздівши й мундур урядовий,
Вони і людську скинули подобу.
Я в засідці дрібнії точу стріли
І напинаю лук свій, все готовий -
Ну, бачність, звірі! Не хиблю я ціли!
9 сент[ября] 1889
V
«Вам хочесь знать, як нам в тій казематі…»
Вам хочесь знать, як нам в тій казематі
Проходить час? О, страх патріархально!
Як господарські діти, йдемо спати
Ураз з курми, лиш що заснуть звичайно
Не можемо. Ні про що розмовляти,
То й мовчимо. Лиш сей та той нечайно
Зітхне. Минає восьмий час, дев’ятий…
Втім Герсон 13 стука о стіну нагально
І лізе до вікна. «Ти спиш, Реєнте?»
«Ні!» - «Так подай там знак до Розпоряки,
Mir wellen eppes machen düll den Mente!» 14
Стук-стук по стінах! Гомонять тихцем…
Пост настороживсь, став к вікну лицем,-
Втім справа хтось як рявкне: «Лут табаки!»
VI
«Не будеш тихо?» - крикнув пост і шпарко…»
«Не будеш тихо?» - крикнув пост і шпарко
Побіг туди, відкіля крик роздався.
«Рахміль! Рахміль!» - крик зліва обізвався.
Знов пост біжить, клене, аж небу жарко.
«Чекай-но, я вас тут навчу кричати!
Та поки ще добіг на місце крику,
Вже Герсон став, неначе кіт, м’явчати,
А справа хтось там виє: «Кукуріку!»
Із всіх вікон посипалось, як град:
«Козидра! Шпичка! Rich da’n Tat’n aran!» 15
Пост став, немов підрізаний баран.
І раптом стихло все, мов в домі смерти.
Хто? Де кричав? І пощо? - годі знать.
Се наші є вечірнії концерти.
17 сент[ября] 1889
VII
«Вже ніч. Поснули в казні всі, хропуть…»
Вже ніч. Поснули в казні всі, хропуть,
І пітьма налягла. Лиш візитирка
Підсліпуватим своїм оком зирка,
Немов морга́є злобно: «Ось ви тут!»
Десь на завісах скрипнула кватирка,
Плюскоче дощ, і грубі краплі б’ють
О ринву, ринва так жалібно дирка
О мур, мов хоче вирватися з пут.
Та ні, не вирвешся! Залізні гаки
Держать тебе, дозорці, як собаки,
Пильнують, ходить шельвах під вікном.
Не вирвешся! І глухне зойк розпуки,
В тяжкій знесилі опадають руки…
Заснуть, заснуть, хоч би мертвецьким сном!
17 сент[ября] 1889
VIII
«А ледве тільки сон нам зломить очі…»
А ледве тільки сон нам зломить очі,
Гнеть північна його сторожа згонить;
Гримить кори́тар, колоддя́ скрегоче
При дверях, думаєш спросоння: дзвонить
Пожарний дзвін… Зриваєшся - аж ні!
Пан ключник входить з лампою, поглипне
На крати, чи здорові та міцні,
На піч, на кибель, тапчани - та й зникне.
Знов колодки скрегочуть, а ногайці
Казню за казнею плиндрують далі,
Мов Лопотова та війна у байці.
Що сон із змучених повік украли,
Грижі неситій не дали заспати -
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «З вершин і низин, Франко І. Я.», після закриття браузера.
