Читати книгу - "Шість днів на роздуми, Щербаненко Джорджо"

А можна знати, що ви робили ці два дні?

— Ет, нічого особливого. Тільки час згайнував. Проте дещо мене тривожить. Я хотів би з вами порадитися. Чи той, хто дзвонив Вейтону тієї ночі, коли він зник, справді чоловік? Мабуть, таки чоловік, бо Вейтон звертався до нього як до Лодері, а Карлтон, який зняв трубку, твердить, що чув чоловічий голос. Проте я переконаний, що після його втечі, від половини третьої до моменту смерті, Вейтон був у товаристві жінки. А якщо так, то чому він об одинадцятій вечора розмовляв по телефону з чоловіком?

— А звідки ви взяли, що актор від половини третьої ночі до моменту смерті був у товаристві жінки?

Джелін розповів про зізнання Гертруди Веймар і про свій візит у дім Вейтона.

— Я повернувся туди ще раз і забрав склянку, яку я знайшов у вітальні і з якої, очевидно, пив Вейтон. Я вважаю, що треба порівняти відбитки пальців, які знайдуться на цій склянці, з відбитками Вейтона і провести аналіз джину ось з оцієї пляшечки.— Тут він вручив Сандерові обидва предмети.

— Увечері ви одержите результати, Джеллін. Ви хоч починаєте вже розуміти, про, що йдеться? — спитав капітан, коли [122] Артур зібрався йти.— У мене таке враження, що ви навмисне розпалюєте мою цікавість, еге ж? Джеллін, знічений, почервонів.

— Пане капітан, даруйте мені... Ви маєте рацію. Власне, я вже розумію майже все і міг би навіть сказати вам, якби не страх, як би не зурочити, що я знаю ім'я убивці Філіпа Вейтона.

— Ім'я убивці Вейтона?! Ви зовсім певні, що це не самогубство?

Джеллін притакнув:

— Яв цьому цілком переконаний.

Артур вийшов з кабінету і пішки рушив до оселі, де мешкала Генрієта Бейм.

Наближалася перша. Актриса саме вдяглася і попросила Джелліна хвильку зачекати у вітальні. Коли вона ввійшла, Артур помітив, що вона в жалобі.

— О,— збентежився він,— я не знав, що ви...

— Нічого. Це жалоба по Філіпу,— пояснила актриса.— Може, вам здається, що це перебільшення, але я справді кохала Вейтона.

Вона була бліда, а чорний стрій і надто світла пудра на обличчі підкреслювали ще більше цю блідість. Очі здавалися величезними і хворобливо блискучими.

— Я передчувала, що Вейтон так скінчить, пане Джеллін,— зітхнула вона.— Йому треба було мати коло себе таку жінку, як я, а він... Я нікого не хочу обмовляти, але всі жінки, які зустрічалися йому на шляху, витикали йому лише його слабості замість того, щоб намагатися їх поступово виправити.— На її очах заблищали сльози, і вона втерла їх механічним рухом.

Джеллін мовчки дивився на неї.

— Може б, вам хотілося ще щось знати? — спитала Генрієта.— Ви, поліцейські, невситимі. Навіть коли хтось уже мертвий, ви не закриваєте слідства.

— Вибачте мені, але моє прохання, може, вас здивує,— почав несміливо Джеллін.— Так ось, бажано, щоб ви провели мене до ванної кімнати, я хотів би дещо перевірити.

Генрієта Бейм здивовано зиркнула на нього. Проте слухняно звелася на ноги.

— У моїй ванній кімнаті? — спитала, ніби не вірячи своїм вухам.

— Атож,— потвердив Джеллін.

Актриса повела його через куций коридор, а потім через гардеробну до ванної кімнати.

Двері стояли прочинені, і крізь шпару сочилося світло. Джеллін різко відчинив їх і зазирнув досередини. У ніздрі вдарив міцний запах пудри і парфумів. На скляному столику в неладі [123] лежало туалетне приладдя, з крана крапала вода. Джеллін закрутив його. Він стояв спиною до актриси, але перед ним висіло дзеркало, і він бачив у ньому, що вона дивиться на нього з непорушним спокоєм. Він вийшов і погасив світло.

— Що це все означає?-спитала Генрієта Бейм.— Вам не вдається, що ви поводитеся досить дивно?

— Дивно?-перепитав Джеллін.— Ви вважаєте, що я поводжуся дивно? Може, я педант. Не терплю кидати запалене світло і незакручені крани.

— Зі мною це трапляється досить часто,— сказала з посмішкбю Генрієта.— Коли я миюся й одягаюся, я часто думаю про щось зовсім інше.

Вони повернулися до вітальні, і Джеллін згодився випити склянку джину з мартіні.

— Я не буду надто зухвалим, якщо попрошу вас пообідати зі мною? — спитав він по хвилі.— Певне, я не такий вишуканий, щоб можна було супроводжувати вас до Грейт Тру, але сподіваюся, що ви не відмовите мені.

Генрієта Бейм посміхнулась якось дивно, напівіронічно-напівсумно.

— Чому ви дратуєте мене? Невже ви думаєте, що я не розумію, про що йдеться? Ви граєтеся зі мною, як кіт з мишею. Скажіть мені про все відверто, я буду вам за те щиро вдячна. Я все ще не розумію нічого! Якщо Вейтон вкоротив собі віку, то чого ви ще шукаєте?

— Так ми сказали журналістам,— пояснив Джеллін терпляче.— Але ви не сказали, чи приймаєте моє запрошення.

— Ви називаєте це запрошенням? — перепитала панна Бейм.— Хотіла б я побачити, як би ви зреагували, коли б я відмовила. Зачекайте мене, я вдягнуся і буду до ваших послуг.

За чверть години вони їхали автомобілем актриси у напрямку Грейт Тру. Незважаючи на великий рух, Генрієта Бейм вела швидко. На одному повороті лише чудом уникла зіткнення.

— Навряд щоб варто було розбивати автомобіль і нас, чи не так? — зауважив Джеллін.

Актриса пригальмувала.

— Ведіть, Джеллін, свою гру далі, може, вона почне мене потішати.

В її очах читався розпач.

— Чому у вас такий вираз очей? У мене таке враження, що ви дуже страждаєте,— озвався по хвилі Артур.

Ведучи автомобіль далі, панна Бейм відповіла:

— Це звичайна історія, пане Джеллін. Здавалося б, сучасна жінка не повинна так упадати, а вона упадає, та ще й як. Рейтона я кохала. Думаю, що мати так не любила його, як я. Не пощастило мені. Мені не тільки довелося його зректися, бо [124] був одружений, але тепер, коли його вже не стало, замість страждати у спокої, у власнім домі, мушу роз'їжджати по місту з поліцейським, який підозрює мене сама не знаю в чому. Гадаю, що ви не повірили б, якби я сказала, що це була єдина людина на світі, яку я кохала.

Приїхали на місце. Джеллін допоміг актрисі вилізти з автомобіля і ввів її в ресторан Грейт Тру.

Грейт Тру — це великий готель, відомий своєю респектабельністю, чудовою кухнею і високими цінами. При ньому є клуб з рестораном, гральна зала, дансинг і навіть кінотеатр. Кілька років тому власники, щоб додати закладу більшого шику, вирішили не пускати сюди гостей без смокінгів. Проте ця спроба потонула в морі протестів. Старий Бостон, хоча й дуже снобістський, вечірніх костюмів не любить, на відміну від торгашеського Нью-Йорка, де люди при кожній нагоді засупонюються в тісні, вишукані строї. Усі бостонці стараються по змозі позбутися невигод, пов'язаних з етикетом. Отож Джеллін у своїй сірій чепурній парі міг вільно ввійти до ресторану й рушити за офіціантом, який, прийнявши їх за коханців, провів до столика в найдальшому кутку зали.

Коли подали закуски, Генрієта запитала:

— Може, ви нарешті скажете, навіщо привезли мене сюди?

— Я знаю, що я вам набридаю,— відповів Артур, смакуючи поданою шинкою з сиром,— але я хотів би, щоб ви сказали мені, як ви провели ніч з одинадцятого на дванадцяте листопада. Оскільки ви могли забути про якісь подробиці, я привіз вас сюди, щоб допомогти вашій пам'яті.

— Ви своєю екстравагантною поведінкою все одно не зіб'єте мене. Як я провела ту ніч, я вже говорила капітанові Сандеру і тому другому поліцейському. А зараз розповім вам.— Вона відклала ножа й виделку на тарілку біля майже не торкнутої закуски, вийняла з сумочки сигарету.— Сюди я прийшла близько першої. Я домовлялася з Лодері на дванадцяту, але довго марудилася, одягаючись. Я тут танцювала, грала, у мене маса свідків, я можу їх назвати, і вони підтвердять мої зізнання. Оце і все.

— Ви ні на хвилинку не покидали Грейт Тру, наприклад, щоб подзвонити? — спитав Джеллін.

Генрієта Бейм похитала головою.

— Звідси я не виходила і нікому не телефонувала.

— Вірю вам, вірю,— сказав Джеллін, потім, не змінюючи довірчого тону, запитав: — Мені казали, що тут часто вечеряє Джон Френзен. Може, ви щось про це знаєте?

— Френзена я тільки знаю в обличчя, звідки мені знати про його звичаї?

— Тоді я спитаю офіціанта. [125]

Офіціант пояснив, що Джон Френзен уже тут і сидить у сусїдній залі. У Грейт Тру він буває часто, але не щодня.

— Передайте йому, як він уже попоїсть, що я чекаю на нього.— І Джеллін дав офіціантові свою візитну картку.

Не збігло і п'яти хвилин, як Джон Френзен з'явився біля їхнього столика і, піднявши у жартівливому жесті руки, сказав Джелліну:

— Я невинний... змилуйтеся... Як ви знайшли мене тут? Ваші нишпорки диявольськи спритнії

— Дозвольте відрекомендувати вам пана Джона Френзена. Пані Генрієта Бейм, актриса. Сідайте, пане Френзен. Я постараюся забрати у вас якнайменше часу.

— Нічого, пане Джеллін. Сьогодні я в доброму настрої, і можете мною розпоряджатися як захочете,— відповів безпечно Френзен і, звертаючись до Генріети Бейм, додав: — Я бачив вас багато разів на сцені і признаюся, що я ваш щирий шанувальник.

— Дякую.— Генрієта привітно всміхнулася.

— Ну, а пана Джелліна я теж бачив за працею і захоплююся його здібностями. Це людина напрочуд добре вихована і тонка. Мене б зовсім не здивувало, якби він вважав, що ми з вами у справі Вейтона спільники, і якби він, перш ніж нас заарештували, вирішив запросити разом пообідати.

— Якщо бути щирим,— признався Джеллін відверто,— то мушу визнати: у мене щодо вас є певні сумніви і я ще не зовсім їх позбувся. Але можу вас запевнити, що поки не дістану неспростовних доказів, ніяка прикрість вам не загрожує.

— Ви чули, панна Бейм? — спитав Френзен життєрадісно.— Я читаю в душі цієї людини, як у відкритій книзі. Пан Джеллін підозрює нас, але поки не дістане переконливих доказів, ні один волосок нам з голови не впаде.

Жарти Френзена щиро потішили Артура Джелліна. В його домі, як і в центральному управлінні поліції, безпечний гумор був рідкий гість. Влучна, але тонка іронія Френзена свідчила про його бездоганний смак.

— Мушу задати вам те саме питання, яке я вже ставив пані Бейм,— сказав Артур.— А саме: що ви робили в ніч з одинадцятого на дванадцяте листопада?

Френзен вельми ввічливо повторив те, що сказав Джелліну першого разу: він був у Грейт Тру і грав цілу ніч. Не танцював, лише грав. Джеллін більше вже не розпитував.

Завдяки кпинам і жартам Френзена обід пройшов весело, і коли вони вийшли, здавалося, що Генрієта Бейм трохи одійшла.

Джеллін попрощався з нею перед Грейт Тру.

— Ще раз прошу вас пробачити.