Читати книгу - "Хозарський словник: жіночий примірник, Мілорад Павич"

— Я взагалі не граю на віолончелі. Я люблю цимбали і скрипку. А на віолончелі грати не вмію. А те, що ви чули, то взагалі не музика, хоч ви на тому й не розумієтесь. То тільки так, певний порядок звуків — від найнижчих до найвищих, щоб можна було почути стрій та інші властивості інструменту… Пакувати?

— Так, — сказав я і потягнувся до гаманця.

— П'ятсот тисяч, прошу, — сказав мадяр.

Я похолов: — Хіба ви не сказали чотириста п'ятдесят тисяч?

— Сказав, але це за віолончель. Решта — за смичок. Чи ви не берете смичка? Не потрібен вам смичок? А я думав, за скрипкою і смичок ходить…

Він вийняв з пакунка смичок і поклав його знову на вітрину.

Я стояв як укопаний і нічого не міг сказати. І раптом отямився і від тих ляпасів, і від того мадяра, як від якоїсь хвороби, похмілля чи сну, я прокинувся, взяв себе в руки і перестав ламати комедію, з якої мадяр шкірив зуби. Я справді забув про смичок. І не мав грошей, щоб його купити. І я сказав йому про це.

Відразу ж запахло нафталіном; він різко натягнув маринарку і сказав:

— Пане, я не маю часу ждати, доки ви заробите на смичок. Тим більше, якщо до своїх п'ятдесяти з гаком років ви того ще не заробили. Ждіть краще ви, ніж я.

І пішов до виходу, залишаючи мене в крамниці одного. Біля дверей він став, озирнувся й додав:

— Можемо домовитись. Візьміть смичок на виплату.

— Ви жартуєте? — відказав я, не погоджуючись більше з його правилами гри, і зібрався вийти.

— Ні, не жартую. Я пропоную вам угоду. Можете не погоджуватись, але вислухайте.

Мадяр палив люльку так гордо, ніби закадив нею вже цілий Будапешт.

— Слухаю, — промовив я.

— Купіть у мене разом зі смичком і яйце.

— Яйце?

— Так, щойно ви бачили яйце, яке знесла курка. Про нього мова, — каже він, виймаючи з шухляди яйце, і пхає його мені під ніс.

На яйці олівцем написана та ж сама дата: 2 жовтня 1982 року.

— Заплатите мені за нього стільки ж, як і за смичок, з терміном виплати два роки…

— Як ви сказали? — перепитую я, не ймучи віри власним вухам.

І мадяр знову починає пахнути черешнею.

— Чи ваша курка несе золоті яйця?

— Моя курка не несе золотих яєць, але несе щось таке, чого ви і я, мій пане, не можемо знести. Вона несе дні, тижні й роки. Кожного ранку вона висиджує якусь п'ятницю чи вівторок. Сьогоднішнє яйце, наприклад, замість жовтка має якийсь четвер. Завтрашнє буде мати середу. Замість курчати з нього вилупиться один день життя його власника. Отак-то, мій пане! Таким чином, вони не золоті, проте цінні. Я ще й дешево вам їх віддаю. В цьому яйці, пане, є один день вашого життя. Він замкнений, як курча, і від вас залежить, вилупиться він чи ні.

— Якби я й повірив у вашу розповідь, навіщо мені купувати день, який я вже маю?

— Чи ви, пане, не вмієте мізкувати? Не вмієте мізкувати? Чи ви мізкуєте вухами? Усі наші біди на цьому світі виникають через те, що ми мусимо тратити свої дні так, як вони приходять. Бо не можемо перескочити через найгірші з них. У цьому вся штука. З моїм яйцем у кишені ви захищені від усіх невдач. Коли ви помітите, що день, який надходить, занадто вже чорний, гарнесенько розбийте своє яйце, і ви уникнете всіх неприємностей. Правда, життя ваше стане на один день коротшим, але зате ви можете засмажити з того поганого дня чудову яєшню.

— Якщо ваше яйце справді має таку здатність, чому ви не залишите його для себе? — запитав я, подивився йому в очі і не втямив у них нічого. Він дивився на мене чистою мадярською мовою.

— Чи пан жартує? Як ви гадаєте, скільки яєць я вже маю від цієї курки? Як ви думаєте, скільки своїх днів може розбити людина, щоб бути щасливою? Тисячу? Дві тисячі, п'ять тисяч? Я маю скільки завгодно яєць, але не днів. Зрештою, як і всі яйця, ці теж колись псуються. За якийсь час вони теж стануть затхлими і непотрібними. Тому, перш ніж вони втратять свою дію, я й продаю їх, мій пане. А у вас нема вибору. Залишіть мені тут розписку для певності, — додав він, швидко надряпав на листку якісь закарлючки й підсунув їх мені для підпису.

— А може ваше яйце, — запитав я, — позбавити чи врятувати від дня і якийсь предмет, скажімо, книгу?

— Звичайно, може, треба лишень розбити яйце з тупого боку. Але тоді ви втрачаєте можливість використати яйце для себе.

Я підписав листок на коліні, заплатив, отримав свій рахунок, ще раз послухав, як квокче в іншій кімнаті курка, а він запакував мені віолончель зі смичком і обережно загорнув яйце, після чого нарешті я вийшов з крамниці. Він вийшов за мною, наказав добре потягнути за клямку, доки він замикав двері-вітрину, і я знову опинився вплутаним в якусь його гру. Він мовчки пішов у свій бік, і тільки на розі оглянувся і гукнув:

— Пам'ятайте: дата, написана на яйці, — термін зберігання. Після того дня яйце вже