Читати книгу - "Моє зведене прокляття, Анастасія Соловйова"

Ранок не вибачає випитих на день народження шотів. Я прокидаюся від того, що у мене дико розколюється голова. Закриваю подушкою обличчя. Хочеться вбити Олександра. Саме він винен у тому, що я вчора перепила.

Ні, вино та шампанське — найкращі у світі напої. Ніколи більше шоти не замовлю. Це диявольське пійло з дуже поганими наслідками. Якби не воно, я б ніколи не заговорила з Алексом про минуле. І не відповіла б на його поцілунок.

Хоча кому я брешу? Звичайно, я відповіла б на його поцілунок. Неможливо тримати себе в руках, коли тебе хоче чоловік, у якого ти була шалено закохана.

Алкоголь розв'язав мені язик, завдяки чому я дізналася нарешті про минуле. Алекс не пам'ятає той щоденник, бо ніколи його не бачив та не читав. Іра мені збрехала і показала фальшиве відео. Точніше, воно було справжнім, просто я неправильно його сприйняла. Помітила жовтий колір зошита та зробила поспішні висновки.

Я не хочу думати про мотиви колишньої подруги. Мене це зовсім не цікавить. Краще з головним болем розберуся.

Відкидаю ковдру і стаю ногами на прохолодну підлогу. Іду в душ, вмикаю крижану воду. Здається, це має допомогти.

Кепський варіант. Голова тільки сильніше болить. Треба йти на кухню за пігулками.

Натягую першу-ліпшу футболку і короткі шорти. Повільно спускаюсь на перший поверх. Кожен свій крок контролюю, щоб знову не потрапити у безглузду ситуацію. Алекса поряд немає, він не встигне мене підхопити.

У жар кидає, як тільки я згадую про вчорашнє божевілля. І з кожною секундою картинки стають більш яскравими та чіткими. Алекс справді пожирав мій рот і тиснув коліном між ніг. А я ганебно кінчила від цього, навіть без додаткової стимуляції!

Боже, який сором. Я не змогла довести себе пальцями до оргазму, а у Алекса все вийшло за кілька хвилин. Без застосування рук, члена чи язика! До того ж я п'яна вщент була. Божечки, це суперечить усьому, про що я читала в інтернеті. Виправдати мою доступність і податливість можна лише хімією. І моєю ненормальною закоханістю.

Алекс знову мене принизив, назвавши те, що між нами було, лише подарунком на день народження. Хіба він не може обійтись без образ? Йому обов'язково треба показати, як мало для нього означають поцілунки, дотики та навіть оргазми іншої дівчини?

— Привіт, доню. Як ти? — дбайливо питає мама. Вона на кухні готує сніданок. У вихідні наша хатня робітниця відпочиває, і мама бере всі турботи на себе. Їй це навіть до вподоби.

— Трохи переборщила з алкоголем, — зізнаюся я.

У нас із мамою довірчі стосунки. Я не про все їй розповідаю, бо це було б дивно. Проте вона в курсі найважливіших подій. І при необхідності мама завжди мене підтримає, навіть якщо не зрозуміє мої необачні вчинки.

Коли я вперше напилася, то розповіла мамі. Вона не сварила мене, не говорила якусь банальщину про те, що алкоголь шкідливий для здоров'я. Ні, натомість мама допомогла мені позбутися похмілля і поділилася веселими історіями зі своєї молодості. І між іншим згадала про те, що спиртне — не панацея і не вихід із складної ситуації. І взагалі, в алкоголі немає нічого крутого чи корисного, але якщо дуже хочеться, іноді можна собі дозволити келих червоного вина.

Моя мама теж полюбляє дороге вино.

— Добре погуляли? — уточнює вона. Дістає упаковку знеболювального, наливає у склянку води та простягає мені разом із пігулкою.

— Спасибі, — хриплю я. — Погуляли чудово. Макар мені сережки подарував.

Дивлюсь на стіл. Коробочка досі там.

— Я бачила, — усміхається мама. — Гарні. Як загалом вечір пройшов? Ти о котрій повернулася? Я, на жаль, заснула, не дочекалася тебе.

— Ну й добре, не треба дорослу доньку з п'янки чекати, — жартую я. І коротко розповідаю їй про клуб, танці з Макаром та його джентльменські вчинки.

— Хороший хлопець, — схвально киває мама.

— Так, хороший, — вторить їй Алекс.

Він заходить на кухню, включає кавоварку і спокійно спостерігає за тим, як коричнева рідина ллється в чашку. Ми з мамою переглядаємось.

— Ти підслуховував нашу розмову? — цікавлюся я.

Здається, голос не видає мого звичного хвилювання. Піджилки тремтять, язик німіє. Мені соромно за вчорашнє. Соромно не за свою розкутість, а за те, що я знову повірила у казку.

Алексу наплювати на мене та мої почуття. Він вкотре дав це зрозуміти.

— Навіщо мені це робити? — насміхається він.

— Я Васі кави віднесу, — змовницьким тоном вимовляє мама. Спеціально залишає нас із Алексом наодинці.

Я дивлюся їй услід і важко зітхаю. Не знаю, навіщо вона це робить, напевно, з добрих спонукань, але зараз мені потрібна її присутність! Поряд з Алексом я почуваюся в небезпеці. Нерви напружені, а грудну клітку наче лещатами здавлюють.

І їдка гіркота розливається у венах.

Алексу начхати — нагадую я собі. І він не зв'язується з незайманими дівчатами.

Принципи в нього такі, бо він правильний.

Може, втратити невинність із кимось іншим? З Макаром, наприклад. Тоді Алекса нічого не стримуватиме. А я дізнаюся, як це — бути з чоловіком, якого любиш.