Читати книгу - "Син маминої подруги, Марісса Вольф"

Марія

«Так, точно, розв'язувати психологічні вузли треба з приємностями» - мої думки прийняли абсолютно вульгарний напрямок, відразу після того, як Микола заніс мене в літак.

А потім ... потім мої думки мене залишили ... Взагалі ...

Спочатку від насолоди, а потім від паніки.

Знав же, гад, якою нелюбов'ю я палаю до цих літаючих штуковин, але все одно чогось потягнув мене сюди. Практично весь політ провела з закритими очима. Ну а що? У такій ситуації мені можна.

Мигцем глянула з-під опущених вій. Чорт, ми що над морем? Стоп! Так це ж Са ... Санторіні ?! І що це ми тут забули? У грудні, на секундочку.

Від шоку я навіть забула, де ми зараз знаходимося, і очі відкрила нормально, а потім, не кліпаючи, дивилася на Миколу. Хлопець тільки посміхнувся у відповідь.

На землі Микола тільки віджартовувався з приводу мети нашої поїздки - нову заставку для телефону прилетіли зробити, ніжки в солоній водичці потримати і все таке.

Я вже було, ніде правди діти, подумала про пропозицію, але, коли ми з аеропорту відразу поїхали в миловидну бухту, де на приколі стояла невелика яхта під вітрилами, зрозуміла, що помилилася. Почала гарячково згадувати, може свято якесь забула. Ні, начебто нічого. Миколин день народження ще за три тижні буде, мій - за 2 місяці.

Що ж ми тут робимо тоді? Незадоволена цікавість і жінка - речі зовсім несумісні. Але чоловік мій цього, схоже, не розумів. Або вдавав, що не розуміє.

Спочатку здалося, що машина зупинилася на краю обриву. Попереду наскільки вистачало очей була нескінченна водна гладь насиченого ультрамаринового кольору. І тільки підійшовши до кордону землі і неба, стало видно, що вниз ведуть кілька шляхів. Сподіваюся, нам не доведеться спускатися на одному з цих маленьких віслюків, що нескінченною низкою плентаються по химерно завитій дорозі.

Слава всім Богам, наш спуск проходив більш цивілізовано. Фунікулер, він і в Греції фунікулер. Повільне ковзання практично не відчувалося - всю увагу захопило безсоромно красиве море. Хіба можна бути таким безпардонним магнітом для очей?

Внизу біля кромки води ліниво погойдувалася яхта, помічена мною з висоти обриву. Все-таки вона чекала нас, а не когось іншого. Це добре.

Дивно було, звичайно, відчувати себе на хиткій палубі в сукні і на підборах. Відчуття, ніби ти, гм, дещо нетверезий.

Благо ситуацію врятував Микола - простягнув мені свою сильну красиву руку, в яку я вчепилася буквально з незвичайною силою. Повисла на ньому, тільки що ноги ще не підігнула.

По хитких від погойдувань сходах ми спустилися в каюту, де вже був накритий столик. Микола відкрив вино і наше суденце рушило в дорогу. Вже не знаю, далеко чи ні, але почуття було чудове. Знає ж, негідник, що я просто обожнюю море і усілякі морські прогулянки.

Протягом всього вечера я очікувала каверзи в формі кільця. Але ні, нічого подібного не було. Я навіть трохи розчарувалася, оскільки глибоко всередині я вже відповіла згодою на пропозицію, що ще мені не надійшла.

Легка вечеря, келих вина і солоний бриз зробили свою справу. Я нарешті повністю розслабилася. Думки про можливу зраду Миколи повністю зникли з голови. Тепер зрозуміло, чим він весь цей час займався - дозвілля моє планував. Шкода тільки, що відпочинок наш буде досить нетривалим. Завтра ввечері нам треба виїжджати на корпоратив.

Микола повільно піднявся і нарочито неспішно почав знімати свій одяг. Я зацікавлено подивилася на нього. Спустила бретельку з плеча, не відводячи погляду. На що він заперечливо похитав головою. Я здивовано застигла.

Хлопець залишився в одних боксерів, почав підніматися по сходах на палубу і поманив мене за собою. Хм, цікаво, що він задумав? На палубі в м'яких променях сонця зайнятися коханням?

Все виявилося до банального просто - підійшовши до краю корабля, він легко стрибнув у воду. Виринув на поверхню і, пофиркуючи, закричав:

- Давай до мене, Машко.

Я махнула рукою, мовляв, давай, розважайся без мене. Я, звичайно, не мерзлячка, але температура води в 15 градусів для мене якось не айс, тим більше при + 20 повітря.

Я ж вирішила розслабитися іншим способом. Сіла на край і звісила ноги. Сукню знімати не зважилася. Може тут команда є. Хоча може і ні. З Миколи станеться ще і яхтою управляти, після того як я його сьогодні в літаку бачила.

Микола знову привернув мою увагу.

- Маш, подивися, що я тут знайшов.

- Ну і що ж, Миколо? - зацікавлено спитала. - Показуй вже швидше.

- Ось воно, - каже, - руку простягни.

Я слухняно простягаю руку і раптом з подивом дивлюся на гарний камінь кільця, що раптово з'явилося на моєму пальці. Камінь, немов крапелька, переливається в косих променях заходу. І поки я завмерла, не в силах відвести очей від несподіваного дива, мій чоловік, підтягшись на руках, виявився поруч зі мною. Краплі, що стікають по його витонченій фігурі, ще те випробування для жіночої натури, але я очей не можу відвести він блискучого символу нашого майбутнього.

Микола підхопив мене на руки. Мокрий і такий бажаний.

- Маш, ти вийдеш за мене? - питання прозвучало з такою надією.

- Так, Миколо, - чого вже тут ціну собі набивати, якщо все давно для себе вирішила.

Чи варто говорити, що вся ніч у нас пройшла явно не за розмовами.