Читати книгу - "Думай як мільйонер"

ПРИНЦИП ДОСТАТКУ:

«Якби стофутовий дуб мав людський розум, він виріс би лише до десяти футів!»

Т. Гарв Екер

Це особлива церемонія, тож я попрошу вас зараз припинити все те, що може відволікти: перестати жувати, говорити телефоном, – киньте усе, що ви робите. Чоловіки, якщо хочете, перевдягніться в костюм із краваткою, хоч найкраще тут згодився б смокінг. Жінки, формальна вечірня сукня та підбори чудово вам пасуватимуть. Якщо ж не маєте нічого стильного чи нового – от вам чудова нагода купити собі новісіньке вбрання, бажано дизайнерське.

Якщо готові, почнімо. Будь ласка, станьте на одне коліно й поважно схиліть голову. Готові? Уперед. «ВЛАДОЮ, ДАНОЮ МЕНІ, ЦИМ Я ПРОГОЛОШУЮ ВАС “ВАРТИМИ” ВІДТЕПЕР І НАВІКИ!»

Усе, закінчили. Можете підвестися і тримати голову високо, бо нарешті ви чогось варті. От вам мудра порада: досить «купуватися» на все це «варте» й «не варте» лайно, почніть робити те, що потрібно, щоб розбагатіти!

Друга головна причина того, чому більшість людей не вміє брати, полягає в тому, що вони застрягли з висловом: «Краще віддавати, ніж брати». Я спробую висловитися якомога елегантніше: «Що за дурня!» Цей вислів – цілковита маячня; якщо ви не помітили, його зазвичай просувають люди та групи, які хочуть, щоб ви давали, а вони брали.

Сама ідея просто сміховинна. Що краще: гаряче чи холодне, велике чи мале, праве чи ліве, усередину чи назовні? Брати й віддавати – дві сторони однієї монети. Той, хто вирішив, що віддавати краще, аніж брати, просто нічого не розумів у математиці. Кожен, хто віддає, мусить мати отримувача, а на кожного отримувача мусить бути той, хто віддає.

Подумайте! Як ви можете віддавати, якщо немає тих, хто отримуватиме? Мусить бути рівновага, щоб усе спрацювало, п’ятдесят на п’ятдесят. А оскільки віддавати та брати завжди потрібно однаково, то ці дії мають бути однаково важливі.

До того ж як ми почуваємося, коли віддаємо? Більшість погодиться, що це чудове відчуття, яке наповнює душу. То що ми відчуємо, коли прагнемо віддавати, а інший не бажає це брати? Більшість погодиться, що це жахливо. Тож знайте: якщо ви не хочете брати, ви грабуєте тих, хто прагне вам щось віддати.

ПРИНЦИП ДОСТАТКУ:

Кожен, хто віддає, мусить мати отримувача, а на кожного отримувача мусить бути той, хто віддає.

Ви насправді позбавляєте їх радості й насолоди, які вони могли б отримати, віддаючи. Натомість вони почуваються погано. Чому? Бо, повторюю, усе – це енергія, і коли ви хочете віддати, але не можете, ця енергія не може себе виявити й застрягає у вас. Згодом така енергія перетворюється на негативні емоції.

Усе ще гірше: цим небажанням ви тренуєте Всесвіт нічого вам не давати! Усе просто: якщо не бажаєте забрати своє, воно відійде комусь іншому, хто до цього готовий. Саме тому заможні люди стають заможнішими, тоді як бідні – біднішими. Не тому, що вони більше варті того, а тому, що вони готові брати, тоді як більшість бідняків не готові до цього.

Я неабияк вивчив цю науку, коли сам вирушив у похід до лісу. Готуючись до дводенного перебування там, я зробив собі так званий навіс: шмат брезенту з одного краю прив’язав до дерева, а інший край закріпив на землі так, щоб мати над головою дах під кутом 45 градусів. Дякувати небу, я підготував собі це житло, бо всю ніч лив дощ. Коли я зранку вийшов з-під мого укриття, то зауважив, який сухий я сам і все те, що було під навісом. Однак водночас я не міг не помітити незвично глибокої калюжі, що зібралася біля краю навісу. Раптом я почув внутрішній голос, що сказав мені: «Природа надзвичайно багата й неупереджена. Коли йде дощ, він мусить кудись проливатися. Якщо одна частина суха, інша буде вдвічі мокріша». Стоячи над калюжею, я усвідомив, що саме так відбувається і з грошима. Грошей чимало, навколо нас ходять трильйони трильйонів доларів, їх дуже рясно, і вони мають кудись діватися. Ось як усе працює: якщо хтось не хоче взяти свою частку, то вона піде до тих, хто готовий до цього. Дощу байдуже, на кого він проллється, і грошам також.

На семінарі «Думай як мільйонер» у цю мить я вчу учасників спеціальної молитви, яку я написав після того, що відчув під навісом. Авжеж, вона не зовсім серйозна, але її наука зрозуміла. Вона звучить так: «Усесвіте, якщо до когось має прийти щось велике і вони не хочуть цього брати, переправ його на мене! Я відкритий і готовий узяти всі твої блага. Дякую». Я кажу всьому залу повторити це разом зі мною – і вони просто шаленіють! Вони в захваті, бо це таке надзвичайне відчуття – готовність брати те, що йде до тебе, і це дуже приємно саме тому, що воно природне. Усе протилежне, знову-таки – це просто «історія», яка не слугує ані вам, ані комусь іншому. Відпустіть цю історію – і нехай гроші прийдуть.

Багаті люди тяжко працюють і вірять, що мати добру винагороду за свої зусилля й цінність для інших цілком доречно. Бідні люди тяжко працюють, але, відчуваючи те, що вони нічого не варті, такі люди вважають недоречним мати винагороду за свої зусилля та свою цінність для інших. Це переконання робить їх ідеальними жертвами. Звісно, як можна бути «хорошою» жертвою, якщо маєш винагороду?

Багато бідняків насправді вважають себе кращими людьми саме тому, що вони бідні. Вони чомусь вірять, що так вони благочестивіші, духовніші й добріші. Нісенітниці! Єдина характеристика саме бідних людей – те, що вони бідні. На курсі до мене підійшов один пан зі сльозами в очах. Він сказав: «Я не розумію, як можна радіти тому, що маєш багато грошей, коли інші мають так мало». Я поставив йому кілька простих запитань: «Чи бідним стане краще від того, що ви будете одним із них? Кому ви допоможете, не маючи грошей? Хіба вас не потрібно буде годувати? Чи не ефективніше буде вам створити достаток для себе й мати змогу справді допомагати іншим з позиції сили, а не