Читати книгу - "Мала, Олекса Мун (Alexa Moon)"

Матвій

Варто мені побачити її перелякані очі, як гнів важким тягарем валиться з напружених плечей.

— Якого біса, Вета?

— Ти про що? — задкує від мене.

— На хрін ти сіла до нього в машину?

— Матвію, — стомлено. Відвертається від мене.

— Так, я уважно слухаю тебе, — за два кроки підходжу до неї й розвертаю, хапаючи її за лікоть. Не смій від мене відвертатися.

—  Це ти прийшов до мене? — жмуриться.

— Так, я прийшов за поясненнями! Що ти робиш? Навіщо бігаєш від мене? Давай-но, Вето, прямо зараз ми визначимося чого ж ти хочеш? А точніше, кого?

Я розлютився, коли побачив як вона залетіла в цей довбаний червоний Порше. Трохи слідом не кинувся. В мені боролися дві сутності, одна гарчала: навіщо тобі це потрібно? Схоже, вона визначилася з вибором. А друга: Ти так просто її відпустиш?

Схоже, друга сука перемогла!

Всю зустріч із Сабріною, я бачив як Вета сідає в авто та їде.

Психанув. Так і не зрозумів, навіщо мене викликала колишня? Вона щось говорила про те, що їм у компанії потрібен хороший працівник на посаду начальника відділу з маркетингу, яким я нібито є, але далі я не чув. Та й не хотів. Чорт знає навіщо поперся на цю зустріч. Можливо, хотів щось комусь довести? В результаті я пішов звідти, тому що повільно горів у власній агонії непорозуміння. І як результат — опинився тут.

Ну, давай же, розплющ очі, мала! Ти правильна. Ти не зламана. Ти чудова, і я люблю всі твої недоліки. Хіба ти цього не бачиш?

— Він запропонував з'їхатися… — тихо каже Вета.

Затихлий гнів став розростатися з новою силою. Хвилями розливаючись тремтінням по тілу.

— Для чого? Щоб топити тебе на своїй території за зачиненими дверима? Так, звичайно, так буде набагато зручніше.

— Якщо він влаштував мені невеликий струс, це ще нічого не означає, — Вета моментально замовкає так і не домовивши. Осікається, розуміючи, що ляпнула більше, ніж хотіла.

А ось з цього місця докладніше! Значить він таки її торкнув тоді?

— Він тебе вдарив? — гарчу крізь зуби.

Ну все… навряд чи йому навіть у травмпункті вставлять щелепу, якщо він попадеться мені на очі. Коли він потрапить на очі. Я не спущу йому цього з рук.

— Ні! — різко відповідає, машинально хапаючись за зап'ястя.

Чіпляю її руку і смикаю дівчину на себе. Задираю рукав куртки до ліктя, спостерігаючи кілька темних плям, що окільцьовує зап’ястя. Приїхали. Кінцева.

— Так, не тільки топити, — рівно вимовляю, — не здивуюся якщо бити почне. То що ти вирішила, — дивлюся в її очі, які починають блищати, — приймеш його привабливу пропозицію?

— Відпусти! — мало не кричить на мене. Різко висмикує з моїх пальців руку. Відходить. — Все сказав?

— Ще маю що сказати! — бачу, як прозора крапля падає на її щоку, стікаючи вниз. Двічі приїхали. — Тихіше, мала! — підлітаю до неї, ховаючи її гарне личко у свої долоні. Стираю сльози. Примушую дивитися на себе: — Просто ти мені зносиш дах… нічого не можу з собою вдіяти. З першої нашої зустрічі хочу залізти під шкіру. Віриш?

Вета дивиться на мене прозоро-блакитними очима й мовчить. Моргає. Нова сльоза тут же робить собі доріжку до підборіддя.

— А усвідомлення того, що ця тварюка може завдати тобі болю — приводить до сказу. Вета, якщо не зі мною, я благаю тебе, тільки не з ним. Іди від нього! Прошу…

Мені б зараз піти, але ноги приросли до підлоги.
Ми на мертвій точці, навколо порожнеча. Нема життя, немає болю, немає емоцій. Як мені витягти її звідси? Як змусити розплющити очі?

Секунда, два… час перетворюється на нескінченну зажовану гуму. Тягнеться. Вона дивиться на мене так, що не тільки під шкіру, мала вже й до серця підібралося.

Відпусти її? Ні не можу. Ще хвилина, ще пів секунди.

БАМ!

Я виразно бачу, як усередині її рветься ця натягнута нитка. Не я перший переступаю цю заборонену межу, а вона. Вона перша тягнеться до мене, притискаючись своїми крижаними губами до моїх гарячих.

Моя дівчинка… я знав! Все-таки я біса хороший прогнозист.

— Ти ж розумієш, що як раніше більше не буде? — попереджаю її, щоб не надумала зіскочити. Не відпущу.

— Не розумію…

— І що мені робити з тобою?

— Любити, — зривається на тихий шепіт, сподіваючись, що я не почую. А я почув.

Я б відразу відповів на її прохання позитивно, тільки сам нікого в житті не любив. Але з нею, мені хочеться спробувати як це, а поки що... Виймаю її з цієї безформної куртки та сильніше притискаю до себе.

Відчуй, люба, як я хочу тебе… любити!

Розвертаю дівчинку до себе спиною та проводжу рукою вниз плоским животом. Люблю її ось ці короткі кофтинки. Як можна їх не любити? Вони ж мінімізують доступ до такого бажаного тіла.

Впиваюся губами в ніжну шкіру шиї, вловлюючи рваний вдих. Кусаю. Зализую укус язиком.

— Давай, зупинимося? — звучить, коли мої нетерплячі пальці виштовхують у проріз ґудзик на джинсах.

Я не можу зупинитись…

Вона заводить руку назад, дряпаючи мою потилицю. Вагається сама з собою, хапаюся за це.

— Я буду ніжний і охайний, — видихаю їй у вухо. Хоча насправді хочу зворотного. Щось темне взяло мене в обіг.

— Не маю сумніву, — усміхається. Я відчуваю її посмішку.

— Чи ти хочеш інакше? — опускаю долоні на обтягнуті джинсами стегна і різко розвертаю до себе, щоб не впасти Вета хапається за мої плечі.

— Я хочу не поспішати, — дивиться на мої губи.

— Не вмію так, навіть не проси. — Скалюсь. — Маю проблеми з витримкою. Але я згоден не поспішати вранці, а зараз.

Під акомпанемент її вереску підхоплюю мало на руки та притискаю до найближчої стіни. Стягую вкорочену кофту, і на кілька секунд зависаю над її гарними грудьми. У ній все красиво, але груди по-особливому красиво виглядають у цьому чорному мереживі.

Відганяю отруйні думки, що вона для НЬОГО так вирядилася і чіпляю зубами невагому тканину, відтягуючи її вниз. Відкриваю доступ соску, що затвердів. Всмоктую тверду горошину паралельно стискаючи її сідниці.