Читати книгу - "Вибухова парочка, Аріна Вільде"

Я ковтаю підступивший до горла ком, висмикую свою руку і відвертаюсь до вікна.  З його сторони чується задоволений смішок, а я шкодую, що Кіра не можна виштовхати на ходу з автобуса.  Тоді б всі навколо видихнули від полегшення.

— Та ну тебе, розслабся, я пожартував.  Боже, Левандовська, не думав що в тебе геть відсутнє почуття гумору.  Тепер розумію чому вибір Макса пав не на тебе.

Його слова остаточно добивають мене і настрій падає нижче плінтуса.

Я вирішую залишити автобус, поки він не зрушив з місця.  Моя відсутність на святі нічого не змінить.  Можливо, ніхто навіть і не помітить.

— Ти куди?   — Царьов сидить біля проходу і я ніяк не можу протиснутися повз нього.

—  Мені не добре.  Поїду додому.

—  Годі тобі, сядь на місце.  Я пожартував, — втомлено видихає він, обхоплюючи мене рукою за талію.  Чомусь моє тіло дивно реагує на цей дотик.  Ноги стають ватними, а пульс частішає.   — Я серйозно.  Буду мовчати до кінця дня, ти навіть не помітиш моєї присутності.

Я не встигаю відповісти, тому що двигун автобуса заводитися і мені не залишається нічого іншого, ніж сісти назад і залишок шляху ігнорувати сплячого чоловіка поруч.

——-

Величезне дякую за сердечки та коментарі! Не забувайте підписатися на мене)))