Читати книгу - "Скорочено Майстер і Маргарита"

Глава 29

ДОЛЯ МАЙСТРА І МАРГАРИТИ ВИЗНАЧЕНА

На заході сонця на кам'яній терасі одного з найкрасивіших будинків Москви знаходилися двоє: Воланд і Азазелло. Вони дивилися на місто. Щось примусило Воланда повернутися, і він побачив, як із стіни башти вийшов обірваний, вимазаний глиною чоловік у хітоні і саморобних сандалях. Воланд насмішкувато привітався з ним, назвавши його незваним, але очікуваним гостем, й запитав, чого він прийшов. Левій сказав, що його прислав Ієшуа, який прочитав твір майстра і просить Воланда взяти його з собою і нагородити спокоєм. Воланд запитав, чому ж вони не беруть його з собою, у світло. Левій відповів, що майстер заслужив не світло, а спокій. Воланд сказав, що виконає це прохання. Тоді Левій попросив взяти і ту, що кохала його і стільки вистраждала, у голосі його почулося благання. Воланд вимовив, що без Левія вони ніяк би не здогадалися. Він повернувся до Азазелло і наказав все владнати.

Незабаром на терасу вийшли Коров'єв і Бегемот. Вони розповіли своєму повелителю про свої пригоди, як загорівся ресторан. Воланд подивився уважно на них і запитав, що ж вони робили, коли почалася пожежа, ті відповіли, що допомагали пожежникам. Тепер Воланд був впевнений, що будівля згоріла дочиста і доведеться будувати нову. Коров'єв впевнено сказав, що вона обов'язково буде збудована і буде краще, ніж стара. Воланд повернувся до свого почту спиною і довго, мовчки споглядав далечину.

Потім сказав, що вони зробили все, що могли, зараз прийде гроза і довершить все, що треба довершити, а вони відправляються у путь. Гроза, про яку говорив Воланд, вже наближалася до міста і незабаром накрила його. Все пропало у пітьмі, наче не існувало ніколи. В імлі грози Воланд став невидимий.

Глава 30

ПОРА! ПОРА!

У той час, коли Левій з'явився на терасі у Воланда, прокинулися після довгого сну Маргарита і майстер. Вони почувалися добре, тільки одне нагадувало про пережиті вчора пригоди — в обох трохи боліла ліва скроня. Маргарита було одягнена у чорний плащ, бо більше нічого було одягнути, а хоча особняк, в якому вона прожила стільки років, був недалеко, нічого було й думати, що піти туди. Майстер теж не змінив свій лікарняний одяг, хоча у шафі знайшлися всі його костюми, наче він інколи не залишав цей підвал. Але він не хотів одягатися, переконуючи Маргариту, що незабаром почнеться справжня нісенітниця. У кімнаті все було розкидане, на столі чекав обід, і було невідомо, звідки він взявся. Майстер намагався осягнути розумом те, що сталося вчора, але не міг цього зробити. У віконце хтось постукав і запитав Алоїзія. Майстер подивився на Маргариту переможно, адже він не вірив у можливість тихого існування у підвалі і все ще переконував кохану залишити його і повернутися до нормального життя. Але Маргарита підійшла до віконця і сказала, що Алоїзія заарештували вчора, потім запитала, як прізвище візитера, але того вже й слід вистиг. Маргарита впала на диван і зареготала так, що сльози виступили їй на очі. Коли вона заспокоїлась, вираз обличчя її змінився, вона гладила голову майстра й говорила, що він надто страждав, тепер все буде інакше, тепер вона подбає про нього, вона клялася йому, що все буде добре.

У цей час почулася вітання Азазелло. Маргарита зраділа і шепнула майстру, що їх не залишать. Азазелло сів разом із ними до столу, із задоволенням випив коньяку, похвалив затишний підвальчик й запитав, а що ж вони робитимуть тут. Майстер відповів, що він теж не знає, тому вмовляє Маргариту залишити його. Азазелло передав вітання від Воланда і його запрошення на невелику прогулянку. Майстер погодився, а Маргарита була просто у захваті. Азазелло зрадів, що все так швидко вирішилось, не то що тоді, коли він вперше запрошував Маргариту в Олександрівському саду. Наче пригадавши, Азазелло передав майстру дарунок Воланда — вино, яке пив прокуратор Іудеї. Це викликало велику зацікавленість майстра і Маргарити. Азазелло розгорнув шматок золотої парчі і дістав старий глечик. Налили вино, дивилися через нього на світло, що зникало перед грозою. Випили здоров'я Воланда.

І в ту ж мить світло згаснуло в очах майстра, він побачив, як зблідла Маргарита, як простягнула до нього руки, хотів схопити ніж, щоб вдарити Азазелло, але все стало чорним і пропало. Коли отруєні затихнули, Азазелло почав діяти. Він вилетів у вікно і полетів у особняк, де побачив, як похмура жінка, що чекала чоловіка, схопилася за серце і впала. Миттю він був вже біля отруєних коханців. Він подивився в обличчя Маргариті, і вона на очах змінилася, щезнула відьма, а натомість з'явилася жінка, яка чимало страждала. Тоді він влив їй у рота кілька крапель того самого вина, яким отруїв, і Маргарита задихала, почала підніматися без допомоги Азазелло. Вона допомогла напоїти вином майстра, і він розплющив очі. Навкруги все було якесь нове. Майстер зрозумів, що їх отруїли, що тепер вони мертві. Азазелло здивувався, як же вони можуть бути мертві, коли мислять, чи хіба, щоб бути живим, запитав Азазелло, необхідно сидіти у підвалі в лікарняних кальсонах? Вони були готові до подорожі. Маргарита попросила майстра взяти з собою роман, але той сказав, що він пам'ятає його напам'ять, що ні слова з нього не забуде. Тоді, сказав Азазелло,— вогонь! Вогонь, яким все починається і все закінчується.

Через мить у кімнаті палав вогонь, а всі троє піднялися сходами у двір, де чекали на них чорні коні, фонтанами вибиваючи землю з-під копит. Кухарка, що сиділа у дворику, побачивши, як