Читати книгу - "Роман крізь час, Люсі Лі"

Ближче до обіду змилена і вже добряче клюючи носом, п'ята чашка кави організмом уже сприймалася як снодійне, не відразу помічаю кур'єра, що нервово тупцює на порозі приймальної.

 – Вам кого? - здивовано скидаю брови.

– Гордєєву Марію Степанівну, — зрадівши моїй увазі, випалює юнак.

– Це я, — насторожено тягну помітивши у хлопця в руках величезний букет із квітами.

Розплившись в щасливій посмішці, юнак риссю метнувся до мене, вручаючи шикарний букет величезних білих троянд.

– Отримайте, розпишіться, — радісно тичить мені якийсь папірець. 

Кур'єр уже хвилин десять як пішов, а я ще перебуваю у прострації розмірковуючи на тему прояви квітів. 

У середині букета знаходиться конверт. Потягнувшись, розкрила конверт, та прочитала надпис:

«Моєму непорушному Ангелу. Пробач Машо якщо налякав тебе тієї ночі, коли ти прийшла до мене, я дійсно вважав що минуле ніяк не вплине на наші теперішні стосунки. Але виявляється я помилявся. Тому, як і казав не залишу своїх спроб добитися твоєї взаємності, але тепер буду діяти більш обережно».

Дочитавши послання до кінця нервово зиркнула на двері шефського кабінету. Нічого собі заявочка. Це звучить майже як ультиматум.

Втома та сонливість вмить злетіли, та на заміну їм прийшло, спочатку обурення таким нахабством, а потім і ейфорія. 

Подивившись на камеру що висить у приймальний, ледь стримаюся, щоб не скорчити пику Свердлову. Ти диви яка самовпевненість. Обережнішим він буде. Та я не буду. Подивимося хто кого, я вже не та тиха Маша завучка, життя мене за ці роки багато чому навчило, тому так швидко я, в загребущі, але гарні руки свого боса, не дамся. Щоб він там собі не намалював. 

Якщо не зважати пісенної заявочки від Свердлова, взагалі цей день проходить для мене у чудовому настрої. Але десь близько четвертої вечора, мій тепер уже дорогий шеф повідомив, що додому сьогодні мене відвезе Тимофій. А він терміново повинен поїхати, тому швидше за все завтра його не буде.

Говорячи ці слова Максим навіть не дивиться в мій бік. Ти ба який. Спочатку пише що буде добиватися за будь-яку ціну, а потім кудись зливається. А я вже налаштувалася на оборону. 

Слухаючи Свердлова, ледве втримаюся, щоб вперши руки в боки не почати допит, куди це він зібрався. Але вчасно схаменулась. Яке я взагалі маю право щось у нього допитуватися. Ми, по суті, з ним лише бос та помічниця. І крім неприємного минулого нас більше нічого не поєднує. 

Коли Максим уходить мені від цих думок стає надміру сумно, холодно та самотньо. Настільки що весь настрій псується. 

Навіщо тоді усі ці розмови про те що буде завойовувати. Може він так вирішив наді мною пожартувати?

Я ж насправді нічого до ладу про нього не знаю. Може, у нього є дівчина, те що Свердлов неодружений я напевне знала, а ось виключати коханку було б безглуздо.

Максим гарний, розумний, багатий чоловік і неймовірно мене приваблює. Особливо після нашого поцілунку у його номері, про який я і досі із зітханням згадую. 

І так я від всього цього засмутилася, навіть сплакнула. 

Та в невідповідний момент, коли я сильно сморкаюсь та стираю туш, що попливла, у приймальню ввалюється Тимофій.

– О, що це за Ніагарський водоспад, — розтягуючи губи у глузливій посмішці, тягне чоловік. - Вам жінкам тільки того і треба, що б без приводу рюмсати. 

– Що ти верзеш! — миттєво гримаю на двох метрового охоронця Свердлова. 

– Кажу до дому їдеш? - невинно скидає брови. 

– Так, — зиркнувши на чоловіка, невдоволено пирхаю. 

– Тоді крани прикрути, а то салон затопиш, — рже в усе горло, зараза.

– Дуже смішно, — загрозливо звужую очі.

– Ой все, боюся, боюся, — скидає до верху руки. - Тому краще почекаю поки заспокоїшся в машині.

– Почекай, — дивлюся на чоловіка з під лоба.

І дійсно відволік. 

Тепер замість розпачу через те що Свердлов поїхав, так і не спробувавши мене завоювати, я відчувала злість на Темного. 

Наступні кілька днів, до вихідних пройшли відносно спокійно. Сусіди по квартирі мене майже не турбували, коли я йшла на роботу, вони ще спали, коли приходила, вже спали. 

Макс до кінця тижня на роботі так і не з'явився, що дійсно змушувало хвилюватися. Що ж таке могло трапитися, щоб він так швидко і надовго від'їхав?

У п'ятницю після роботи я була приємно здивована тим, що коханець моєї співмешканки виїхав. Ірку я виявила в сльозах і соплях.

Посварилися — подумала, радісно потираючи ручки. 

Ну, нічого, для них це не звично, а в мене будуть цілі вихідні, щоб привести себе і квартиру до ладу. Чим, власне, я і зайнялася суботнього ранку.

Прибирання затяглося на всі вихідні, тому ранок понеділка я зустрічала з болем у всьому тілі та жахливою втомою. 

Швидко зібравшись біля під'їзду, закономірно виявляю Тимохін джип, що не могло не порадувати. Другим, приємним сюрпризом був шикарний букет ромашок і присутність боса на робочому місці. 

Тиждень розпочався більш ніж приємно.